9. Ергономіка охорони праці – закон про працю, комфорт, зручність, сприймання та інші.

Охорона праці працюючих в умовах інтенсивного переозброєння виробництва на базі комплексної автоматизації і механізації може бути забезпечена лише при всебічному врахуванні можливостей людини в трудовому процесі. В правильному розв’язанні цих завдань істотну роль відіграє ергономіка. Ергономіка вивчає проб­леми оптимального розподілу й узгодження функцій між люди- ною і машиною, формує оптимальні вимоги до засобів та умов діяльності, розробляє методи їх урахування при створенні й  експлуатації техніки, що управляється та обслуговується людиною. Раціональне поєднання можливостей людини і характеристик машини та відповідний розподіл функцій усередині системи істотно підвищують її ефективність і зумовлюють оптимальне використання людиною технічних засобів згідно з їх призначенням. Взаємодія людини і техніки в системі виробництва (система «людина — машина — виробниче середовище») має розглядатися під час проектування і створення безпечних умов праці, вирішення завдань оптимізації. Це і є предметом ергономіки. В період широкого застосування нової техніки в усіх галузях народного господарства проблема оптимізації взаємовідносин людини з машиною і виробничим середовищем стала однією з головних. Умови праці як система елементів та факторів вивчаються, аналізуються, оцінюються в різних галузях науки. Це, передусім, такі наукові дисципліни, як техніка безпеки, технологія виробницт­ва, виробнича санітарія, фізіологія праці, ергономіка, охорона праці, технічна естетика, культура виробництва, організація виробництва та праці, гігієна праці, економіка праці, соціоекологія, управління виробництвом, безпека життєдіяльності та ін.

Ергономіка — це наукова дисципліна, яка вивчає можливості функціонування людини в трудових процесах, виявляє можливості й закономірності створення оптимальних умов для високопродуктивної праці й забезпечення необхідних зручностей, які сприяють розвитку здібностей працівника. Ергономіка займається не тільки поліпшенням умов праці, але й розробкою рекомендацій щодо проектування нової техніки, включаючи й сучасні літальні апарати і, зокрема, кабіни пілота, робочі місця водіїв і операторів транспорту для обслуговування аеропортів, а також різні системи керування повітряним рухом, випробувальне і діагностичне устаткування для експлуатації й ремонту авіаційної техніки тощо.

Існують два основні напрями застосування ергономіки: пристосування машини до людини і пристосування людини до машини. Вони не виключають один одного, проте в більшості випадків один з цих двох напрямів переважає над іншим.

Більшість ергономічних досліджень спрямована на пристосування машини до людини. У результаті проведення вказаних робіт взагалі вдається суттєво поліпшити умови праці людини обладнанням робочого місця або наданням необхідних якостей системі "людина - машина" в цілому. При цьому фахівець з ергономіки не ставить перед собою завдання безпосередньої заміни людини-оператора.

У процесі пристосування людини до машини ергономіст намагається впливати на людину-оператора безпосередньо добором і навчанням. Добір кадрів за допомогою тестів або будь-яких інших систематичних перевірок є корисним, коли мова йде про розподіл людей за різними рівнями. Такі перевірки необхідні в тих випадках, коли передбачувана підготовка кадрів припускає наявність у них певного рівня знань і загальної культури.

Порівняно нещодавно з'явилися та інтенсивно розвиваються нові на­укові напрямки вивчення діяльності людини - наука про безпеку праці, ер­гономіка, які вивчають проблеми взаємного пристосування людини і техні­ки. При цьому перевагу потрібно надавати людині. Такий принцип одержав назву антропоцентризма (людина в центрі), в якому важливими є умови праці. У трудовому процесі людина вступає у взаємодію з предметами, зна­ряддями праці, іншими людьми. На робітників впливають різноманітні па­раметри виробничої обстановки, в якій відбувається трудовий процес. Важливою проблемою у системі «Людина-Машина» (Л-М) є розподіл функцій між людиною-оператором і технічним засобом -машиною та класифікація їх функцій. Стрункої класифікації систе­ми «Л-М» ще не побудовано, але виділяють 5 основних класів сис­тем, де людина виступає в різних іпостасях. Перший - людина безпосередньо є елементом технологічного процесу - наприклад оператор автоматизованих ліній. Другий - є оператором-спостерігачем або контролером (диспет­чери на будь-якому виробництві, оператор радіолокаційної станції). Третій - робітник виконує функції оператора-маніпулятора, ке­руючи роботами, машинами-підсилювачами м'язової енергії людини. Четвертий - оператори-дослідники, наприклад дешифрувальник. П'ятий клас - оператори-керівники, які приймають відповідаль­ні рішення (менеджери, керівники виробництва). В кожному класі проявляються характерні для нього небезпеки і використовуються характерні засоби, методи їх запобігання. Важливими є санітарно-гігієнічні елементи виробничого середо­вища, які складають першу групу факторів: освітленість (природна і штучна), мікроклімат (температура і відносна вологість, природний газовий склад повітря, швидкість руху повітряного потоку), шкід­ливі домішки (аерозолі, пил, пари і гази), випромінювання (інфра­червоне, ультрафіолетове, електромагнітне, іонізуюче), механічні коливання (вібрація, шум, ультразвук, інфразвук), біологічні фак­тори - мікроорганізми (бактерії, віруси, риккетсії, спірохети, гриб­ки, найпростіші) і макроорганізми (отруйні рослини і тварини). Друга група факторів - соціально-психічні елементи: згуртова­ність колективу, взаємозамінність, характер міжгрупових відносин у колективі, сімейно-побутові умови, економічна обстановка в сус­пільстві та політична атмосфера в державі. Третя група поєднує сукупність естетичних факторів вироб­ничого середовища і природного пейзажу. Четверту групу складають фактори праці, що істотно вплива­ють на психофізіологічний стан робітника-оператора: фізичне на­вантаження та робоча поза, травмонебезпечність і нервово-психічне навантаження, режим праці і відпочинку (внутрішньозмінний, до­бовий тижневий та річний). Відповідно до проведених досліджень, помилки в системі «людина-середовище-техніка» відбуваються з вини оператора приблизно у 80% випадків.

1. Джигерей В. Безпека життєдіяльності. – К., 2000.

2. Желібо Є.П, Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. – К., 2002.

3. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. – Суми, 2000.

4. Бедрій Я. І., Геврик Є. О., Кіт І. Я., Мурін О. С., Єнкало В. М. Охорона праці. — Л., 2000.

5. Гончарова Г.С. Охорона праці. — Х., 1994.

1. Закон України "Про охорону праці" 14 жовтня 1992 року №2694-12.

2. “Типове положення про навчання з питань охорони праці», затверджене наказом Мінпраці і соціальної політики України від 17.02.99 за N 27.

3. Наказ Міносвіти України від 02.12.98 N 420 "Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти України".

2. Гігієнічна класифікація охорони праці за показниками шкідливості та

небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості

трудового процесу. МОЗ України. — К., 1998. — 34 с.

18. Охрана труда в электроустановках/ Под ред. Б. А Князевского. — М.:

Энергоатомиздат, 1985. — 376 с.

19. Пожарная безопасность. Взрывобезопасность: Спр. изд./

А. Н. Баратов, Е. Н. Иванов, А. Я. Кзрольченко и др. — М.: Химия, 1987. — 272 с.

20. Пожежна безпека. Нормативні акти та інші документи. У 4-х томах. —

К.: Основа, 1997 — 1998.

23. Рожков А. П. Пожежна безпека на виробництві. — К., 1997. — 448 с.