3. Торгівля людьми.

Завжди міжнародне співтовариство визначало торгівлю людьми найбрутальнішим порушенням прав людини і однією з форм сучасного рабства.

Ще до створення ООН Лігою націй було прийнято низку міжнародних документів, спрямованих на припинення торгівлі людьми — Конвенція «Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції» (1919 рік). У загальній декларації прав людини було проголошено заборону работоргівлі (1948 рік). І, нарешті, Конвенція ООН "Про заборону торгівлі людьми і експлуатації третіми особами" (1949 рік).

Тобто, є правове поле, єдиний правовий механізм співробітництва із зазначених питань, наявність єдиних стандартів у сфері захисту прав людини та контрольних механізмів їх реалізації. Проте, це не дозволяє уникнути поширення торгівлі людми у світі.

Проблема торгівлі людьми донедавна не була гострою для нашої країни. Проте, протягом останнього десятиріччя для молодої і незалежної України це явище набуло великого резонансу та загрозливих масштабів.

В сучасних умовах Україна знаходиться на складному етапі суспільно-економічного розвитку. Швидке падіння рівня життя населення та пов'язане з ним безробіття, що торкнулося жінок більшою мірою, ніж чоловіків, негативно позначилося на їх становищі і призвело до появи таких антисоціальних явищ як сексуальна експлуатація жінок та торгівля дітьми.

Останнім часом все більше молодих жінок намагаються будь-якими шляхами знайти роботу за кордоном. Мотиви їх виїзду за кордон є різними. Це і пошуки роботи в умовах безробіття; намагання матеріально забезпечити свою сім'ю (батьків, дітей); бажання професійної самореалізації; прагнення отримати престижну освіту; бажання побачити світ, втілити мрії про "красиве життя"; вдало вийти заміж тощо.

Проте, дуже часто, жінки потрапляють до секс-торгівців та їх агентів.

Злочинці вдало використовують необізнаність жінок із законодавством своєї країни і країн, куди вони виїжджають, внаслідок чого жінка опиняється в чужій країні без візи, паспорту і грошей, без знання мови і зв'язку з рідними, вона фактично є ув'язненою своїм хазяїном.

За даними неофіційних досліджень, тільки 15% жінок, що виїхали на роботу за кордон та змушені займатися там проституцією, усвідомлювали до виїзду, якою діяльністю їм доведеться займатися; майже 40% жінок зовсім не знали, де і ким вони будуть працювати (вони були згодні на будь-яку роботу); 25% були впевнені, що працюватимуть офіціантками, продавцями, доглядатимуть за хворими, дітьми тощо.

 Використовуючи складну економічну ситуацію в країні та правову недосконалість захисту громадян нашої держави, злочинні угруповання організували кримінальний бізнес і під виглядом працевлаштування вивозять в розвинуті країни Західної Європи та Азії громадян України з метою використання їх у секс-бізнесі, на примусових роботах та незаконному донорстві.

Організація торгівлі людьми і незаконного переміщення осіб через кордон є одним із основних напрямів діяльності транснаціональної злочинності та здійснюється широкою міжнародною мережею мафіозних структур, до якої входять злочинні групи та окремі громадяни нашої держави.

За оперативними даними МВС України щорічно жертвами торгівлі людьми стають близько 2-х тисяч громадянок України, 90% яких представниці міського населення.

Проблема торгівлі людьми є актуальною і для багатьох інших країн світу. Цей вид організованої злочинності, на думку експертів ООН, за кримінальними прибутками межує з торгівлею зброєю, викраденням автотранспорту та наркобізнесом.

Не менш важливою є проблема торгівлі дітьми. Викрадених дітей використовують по різному: з метою сексуальної і трудової експлуатації, втягнення в злочинну діяльність тощо. Не виключена також можливість використання дітей як біологічних трансплантантів, оскільки цей новий вид злочинної діяльності є одним з найперспективніших.

Як правило, в групи ризику входять вихованці шкіл-інтернатів, сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, або з неблагополучних сімей.

Одже, глобальні проблеми сучасного світу пов’язані не лише зі сферою відносин людини і суспільства з природою, ресурсним потенціалом Землі (природне середовище) та ін., а й не меншою мірою людство залежить від соціального середовища. І від того наскільки держава та суспільство здатні забезпечити своїм громадянам безпеку в таких умовах, залежить життєздатність і життєділяьність кожної людини та особистості. Тобто, соціальні проблеми є не менш важливими для вирішення, ніж проблеми навколишнього середовища. Крім вище названих існують і інші такого гатунку проблеми. Це проблеми охорони здоров'я, освіти, культури та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.

Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких є СНІД.   У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.    Умовами вирішення проблем охорони здоров'я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов проживання і, звичайно, розвиток медицини, пропаганда здорового способу життя, боротьба з курінням, алкоголізмом, наркоманією.