Фінансове забезпечення відтворення основних засобів
З 1 липня 2000 р. відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку в Україні запроваджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92.
До основних засобів згідно П(С)БО 7 належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Під строком корисного використання (експлуатації) розуміють очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватись підприємством, або шляхом їх використання буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (товарів, робіт, послуг). При визначенні строку корисного використання слід враховувати:
1) очікуване використання об’єкта підприємством з врахуванням його потужності або продуктивності;
2) фізичний та моральний знос, що передбачається;
3) правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
Таким чином, основні засоби – це частина майна підприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт частинами за декілька виробничих циклів.
Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
До основних засобів належать:
земельні ділянки;
капітальні витрати на поліпшення земель;
будинки, споруди та передавальні пристрої;
машини та обладнання;
транспортні засоби;
інструменти, прилади, інвентар (меблі);
робоча і продуктивна худоба;
багаторічні насадження;
інші основні засоби.
Використовуються різні ознаки класифікації основних засобів (рис. 21.9).
Рис. 21.9. Класифікація основних засобів
В залежності від участі у виробничому процесі основні засоби поділяються на дві групи: виробничі та невиробничі. Виробничі основні засоби прямо або опосередковано приймають участь у виробництві матеріальних цінностей, до їх складу включають: будинки, споруди, машини і обладнання тощо. Невиробничі основні фонди не приймають участі у виробничому процесі і до них відносяться житлові будинки, поліклініки, дитячі садки, санаторно-курортні установи та інші основні засоби нематеріальної сфери.
За роллю у виробництві продукції основні засоби поділяються на активні і пасивні. Активні основні засоби безпосередньо беруть участь в переміщенні і переробці сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих. До них відносяться машини, обладнання, передавальні пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, контрольно-вимірювальні пристрої тощо. Обладнання також поділяється на дві групи: основне та допоміжне обладнання. Безпосередньо на основному обладнанні в процесі виробництва створюються матеріальні цінності – це верстати, механізми. Допоміжне обладнання призначене для здійснення різних операцій, що забезпечують процес виробництва, наприклад передавальні пристрої. Пасивні основні засоби не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але створюють необхідні для його існування умови (будівлі, споруди тощо).
В різних галузях економіки структура основних засобів значно відрізняється, так як вона відображає технічну структуру, особливості технології, спеціалізації та організації виробництва в цих галузях.
З тієї причини, що основні засоби функціонують тривалий період часу і частинами переносять свою вартість на вартість продукції (робіт, послуг), зберігаючи при цьому свою майнову вартість, вони мають кілька видів грошової оцінки.
В П(С)БО 7 визначені наступні види оцінки основних засобів.
Первісна вартість основних засобів визначається як історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів, сплачених при придбанні або створенні необоротних активів.
Переоцінена вартість – вартість основних засобів після проведення їх переоцінки.
Вартість, що амортизується, представляє собою первісну або переоцінену вартість об’єкту основних засобів за вирахуванням ліквідаційної вартості.
Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінченні передбаченого періоду використання, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію (продаж) цього об’єкту.
Показники ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, є розрахунковими, оскільки їх значення визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, дозволяє більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об’єкту, яка повинна бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості). Якщо величина ліквідаційної вартості є незначною, то при розрахунку вартості, що амортизується, її можна не враховувати.
Справедлива вартість об’єкта основних засобів дорівнює сумі, за якою актив може бути обміняний при здійсненні угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об’єктів, тобто для ведення одного і того ж або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визначається професійними оцінювачами. При неможливості і неотриманні інформації про ринкову вартість будь-яких основних засобів у зв’язку із специфічним характером, вони переоцінюються за відновлювальною вартістю з врахуванням фактичного зносу.
Залишкова (балансова) вартість основного засобу визначається як різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу (амортизацією).
Всі можливі джерела фінансування капітальних вкладень підприємства можуть бути сформовані за рахунок:
власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів;
позикових фінансових коштів;
залучених фінансових коштів, одержаних від продажу акцій, пайових та інших внесків трудових колективів, громадян, юридичних осіб;
грошових коштів, які централізуються об’єднаннями підприємству у встановленому порядку;
коштів позабюджетних фондів;
коштів благодійних фондів;
коштів іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси підприємства включають внески засновників підприємства і накопичення, спрямовані на фінансування капітальних вкладень за рахунок результатів господарської діяльності.
Грошова частина внесків власників підприємства спочатку інвестується у придбання основних фондів. В подальшому на ці цілі використовуються накопичення, створені у підприємства в результаті господарської діяльності. Сюди відносяться амортизаційні відрахування, одержані в складі виручки від реалізації продукції, та прибуток. На фінансування капітальних вкладень спрямовується частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
При веденні капітального будівництва господарським способом у підприємства створюються специфічні джерела фінансування, що мобілізуються в процесі самого будівництва. До них відносяться: внутрішні резерви в будівництві, планові накопичення за будівельно-монтажними роботами; економія від зниження собівартості робіт, амортизаційні відрахування по основних засобах будівель, які будуються господарським способом.
Суму мобілізації (імобілізації) внутрішніх ресурсів (М) можна визначити за формулою:
М = О – Н + (–) К , (21.2)
де О – очікувана наявність оборотних активів на початок планового періоду;
Н – планова потреба в оборотних засобах будови на кінець планового періоду;
К – зростання (зниження) кредиторської заборгованості протягом планового періоду.
Результат розрахунку зі знаком “+” означає мобілізацію засобів, від’ємний результат – імобілізацію оборотних засобів будов, що свідчить про зростання потреби в оборотних засобах для створення додаткових запасів і затрат.
Планові накопичення включаються до кошторисів будівництва в розмірі 30% кошторисної собівартості будівельно-монтажних робіт і враховуються в джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт виникає в результаті проведення заходів, які знижують вартість будівництва.
Фінансування капітальних вкладень невиробничого призначення (дитячих дошкільних установ, клубів, житлового фонду тощо) має свої особливості. В якості основного джерела фінансування в цьому випадку виступає прибуток підприємства. Джерелом фінансування можуть бути також кошти інших підприємств, які залучаються в порядку дольової участі в будівництві. Можливим є одержання кредиту банку на невиробниче будівництво, а також асигнування з місцевого бюджету.
Залучені кошти можуть використовуватись банком у вигляді банківського кредиту, позик інших кредиторів під векселя та інші боргові зобов’язання, і грошових коштів, одержаних від розміщення облігаційних позик.
Фінансування державних централізованих капіталовкладень за рахунок коштів державного бюджету, які надаються на умовах тендеру та на безоплатній основі, здійснюється в тому випадку, коли об’єкти включено до затвердженого переліку будов і об'єктів для державних потреб. Це є можливим при відсутності інших джерел фінансування, а також в порядку державної підтримки будівництва пріоритетних об’єктів виробничого призначення при максимальному залученні власних, позикових та інших засобів.
В умовах ринкових відносин набувають розвитку нові форми мобілізації коштів, що використовуються на капітальні вкладення підприємств. Однією з таких форм є цінні папери: акції, облігації казначейські векселі держави тощо. Кошти, одержані від цінних паперів, спрямовуються в обіг підприємств, а їхні власники отримують прибутки у вигляді дивідендів або процентів.
Створюються також спеціальні форми підтримки малих підприємств для фінансування заходів щодо створення нових і розвитку діючих малих підприємств. Засновниками фондів підтримки малих підприємств можуть бути державні, кооперативні й інші підприємства, організації та громадяни. Фонди підтримки утворюються за рахунок добровільних внесків державних, кооперативних, суспільних та інших підприємств, установ і громадян. У фонди підтримки направляються бюджетні кошти для стимулювання розвитку пріоритетних видів діяльності малих підприємств (виробництво товарів, надання послуг населенню тощо). Ці фонди надають позички малим підприємствам, встановлюють їм пільгові умови кредитування (субсидування).
Однією з форм відтворення основних засобів є капітальний ремонт, який відшкодовує частковий знос засобів праці заміною зношених конструкцій та деталей більш міцними та економічними, які поліпшують експлуатаційні показники об’єктів, що ремонтуються. Економічна доцільність капітального ремонту основних засобів визначається співставленням витрат на капітальний ремонт з вартістю об’єктів, що ремонтуються.
Капітальний ремонт – це ремонт, при якому відбувається заміна зношених конструкцій та деталей або всіх деталей та вузлів, розбирання агрегату тощо. Він здійснюється з періодичністю більше, ніж один рік.
Поточний ремонт – це виконання дрібних робіт по виправленню та частковій заміні окремих деталей об’єкту основних засобів, робіт по підтриманню їх в нормальному санітарно-технічному стані.
Середній ремонт за складністю і характером проведення близький до капітального. Однак, на відміну від останнього, він проводиться кілька разів на рік.
Фінансування капітального ремонту здійснюється у відповідності до плану капітального ремонту. Зазвичай він складається на рік в цілому по підприємству на підставі відповідних кошторисно-фінансових розрахунків.
Порядок фінансування капітального ремонту, в основному, залежить від способу його проведення (підрядного чи господарського). При проведенні капітального ремонту машин, обладнання і транспортних засобів підрядним способом на підставі договорів чи нарядів – замовлень розрахунки здійснюються по рахунках за повністю завершені ремонтом роботи по об’єкту в цілому чи по окремих вузлах, до яких додаються акти приймання виконаних робіт. Сума витрат, зазначених в них, і буде складати витрати на ремонт основних засобів при даному способі його виконання.
Законодавством України передбачено, що підприємства мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів (поточний і капітальний ремонти, реконструкція, модернізація, технічне переоснащення), в сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року.
Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3, а по групі 1 по кожному об’єкту та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.