3. Фінансові ресурси держави та напрями їх використання.

Термін «ресурси» походить від французького слова ressource – допоміжний засіб і означає грошові кошти, запаси, можливості, джерела засобів доходу.

Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою.

Фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються перш за все на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб΄єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємтсв.

На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів.

Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо).

За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т.п.).

Джерела фінансові ресурси поділяють на власні і чужі. До власних джерел фінансових ресурсів відносять уставний капітал, сформований з вкладів засновників господарюючого суб’єкта; прибуток; амортизаційні відрахування.

До чужих – займані і залучені кошти. Займані кошти – це кредити і займи, що позичені у кредиторів на термін за договором на умовах повернення і платності (сплачення відсотків за них). Залучені кошти – це кредиторські заборгованості, тобто це гроші кредитора, якими певний час користується

Фінансові ресурси — це першооснова фінансового господарства держави. Фінансові ресурси держави включають:

1. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління:

- ресурси державного бюджету;

- ресурси місцевих бюджетів;

- цільові державні фонди;

- фінансові ресурси державних фінансових інституцій (національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ).

2. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності.

3. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (вклади, заощадження, депозити).

Економічна категорія «ресурси» має ряд основних особливостей:

Потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та створення споживчої вартості;

Структура ресурсів динамічна й залежить передусім від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

Використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення, отже, важливим є процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій.

В умовах адміністративної економіки елементами фінансової системи вважають децентралізовані фінанси (фінанси окремих підприємств чи їх об’єднань) та централізовані фінанси (ресурси держави). У ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначають основні напрямки фінансової реформи в Україні: економічне обґрунтування структури державного бюджету; розвиток банківської системи, небанківських фінансових посередників та фінансових ринків; державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств і кризи платежів.

Витратна форма фінансових ресурсів на противагу дохідної, яка формується виключно за допомогою податків, різнорідніша. Серед її компонентів, з огляду на функціональну класифікацію бюджетних витрат, можна виділити: видатки на придбання товарів та послуг; соціальні трансфертні платежі домогосподарствам; державні інвестиції; державні кредити, субсидії та поточні трансферти підприємствам; заробітна плата працівників і службовців державного сектора економіки тощо.

Наслідком використання грошових коштів держави поза наявних податкових доходів стає фіскальний дефіцит.

Зміни у співвідношенні між бюджетними та фіскальними ресурсами стали безпосереднім наслідком систематичного зростання частки бюджетних коштів, яка спрямовується на обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу і вилучається з матеріальної бази фіскального регулювання. Ставши на шлях будування «фінансових пірамід», держава привела у дію механізм екстенсивного само відтворення державної заборгованості.