Виникнення і розвиток галицько-волинського князівства

Волинська земля. Державність Волині старша, ніж Київська, — з неї почалося перше об'єднання східнослов'янських племен в воєнно-політичний союз. Але це просто одна з багатьох думок вчених-істориків про початки нашої державності. Остаточного вердикту про першість в цій області вчені ще не винесли.До Києва Волинь приєднав кн. Володимир Великий в кінці X ст. Це була велика і багата земля, розташована на торговельних шляхах до Західної Європи. Після смерті кн. Ярослава Мудрого Волинь деякий час була у володінні кн. Ізяслава та його нащадків, але з 1120 р. вона перейшла до Мономаховичів. В боротьбі кн. Ізяслава II за Київ Волинська земля була його військовою та економічною базою. Отже, багата і сильна Волинь трималась династії Мономаховичів. Та вони завжди прагнули перш за все володіти Київом, тому, перебираючись до столиці, віддавали Волинь кому-небудь з молодшої братії. Спадкоємність на Волині була традиційною — обидва головних князівства — Володимирське і Луцьке передавались від батька до сина. Великого розвитку досягла дружинно-боярська верхівка Волині. Бояри мали тут великі земельні володіння, а разом з тим і вплив на політику.Волинь складалась з двох найбільших князівств — Володи мирського і Луцького, далі йшли більш дрібні: Белзьке, Пересопницьке, Берестейське, Дорогочинське тощо. Велике значення для Волині мало її географічне положення, завдяки якому вона не потерпала від нападів степняків, зокрема половців. Але поряд були Литва і Польща. Якщо з Польщею у Волині були міцні династичні зв'язки і це забезпечувало волинян від зазіхань поляків, то литовці досить часто здійснювали спроби захопити землі своїх сусідів.Волинська земля мала багато старовинних міст. Такі з них, як Волинь над Бугом, були давніми племінними осередками. Неподалік від Волині кн. Володимир Великий заснував нове місто, давши йому своє ім'я - - Володимир. Воно й стало столицею Волинської землі. Володимир з часом став великим і красивим, добре захищеним містом. Міцні фортифікаційні споруди берегли його від випадкових нападів неспокійних сусідів. Місто мало єпископську кафедру, безліч храмів.В середині XII ст. кн. Мстислав Ізяславич побудував своїм коштом величезний Успенський собор, оздобивши його дорогими іконами. Цей собор був більшим, ніж храм св. Софії в Києві. У місті було зведено багато пишних князівських і феодальних палаців і хоромин заможних міщан. Архітектура міста викликала захоплення іноземців.Знаходячись на важливому торговельному шляху з Києва в Західну Європу, Володимир вів торгівлю з Німеччиною, Кримом, балканськими країнами. Великим містом був Лучеськ (Луцьк). В XI ст. це місто було добре укріплено. В XII ст. місто стало столицею князів Луцьких. Археологічні знахідки рештків церков і мурованих будинків свідчать, що то було велике сучасне місто, важливий адміністративний центр з високорозвинутим ремеслом і торгівлею.В літописах XI ст. згадуються теж такі старовинні міста, як Бузьк, Дорогобуж, Червень над р.Гучвою, притокою Бугу.З 1173 р. князювати у Володимирі почав кн. Роман Мстиславич, який перед цим в Новгороді проявив себе як добрий організатор і талановитий воїн. Далі він оволодіває Києвом і фактично стає великим князем, "самодержцем всія Русі". Його держава простягалась від Дніпра до Карпат.В зовнішній політиці кн. Роман відновив добрі стосунки з Угорщиною, Візантією і Германією. В 1188 р. кн. Роман на запрошення галицьких бояр прийшов в Галичину. Та довго правити йому там того разу не довелось через сильну внутрішню опозицію і ускладнення відносин з сусідами. Тільки за другим разом, в 1199 р. Романові вдалось об'єднати Галичину і Володимиро-Волинське князівство. Таким чином виникла нова велика держава. Маючи під собою сильну економічну основу, тому що була розташована на торговельній магістралі Буг-Дністер, і частково контролюючи балтійсько-чорноморську торгівлю, Галицько-Волинська держава отримала блискучі перспективи для свого розвитку. Галицько-Волинське князівство займало територію, на якій здавна мешкали східні слов'яни, тому тут була можлива консолідація громадян на основі національної спорідненості.Проте досить швидко кн. Роман вступив в конфлікт з галицьким боярством, яке не звикло жертвувати своїм впливом і могутністю на користь державної влади. Боротьба була дуже жорстокою і безкомпромісною. Утвердити авторитет княжої влади кн. Роман прагнув у будь-який спосіб, тому він не зупинявся навіть перед фізичним знищенням найбільш запеклих ворогів княжої влади. "Звичайна приказка його була: не можна безпечно їсти меду, не винищивши рою: не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш", — переповідають старовинні хроніки найбільш вживані Романові приказки. У боротьбі з великим боярством Романа підтримували в Галичині середні і дрібні бояри і міщани. На жаль, раптова смерть кн. Романа перервала так добре налагоджений процес зміцнення нової держави.Роман планував припинити князівські міжусобиці і запровадити майорат (передачу князівського столу і всіх земель старшому синові) і навіть вибори київського князя шістьма найбільшими на Русі князями. Та його загибель в 1205 р. завадила виконанню цих планів. Галичина і Волинь надовго занурились у вир феодальних міжусобиць. Почалися великі чвари.Громадянська війна в Галицько-Волинському князівстві. 1205-1238 pp. були періодом тимчасового розпаду держави. Після смерті Романа розпочинається більш ніж 30-річна боротьба за галицький стіл. В державі фактично почалась громадянська війна. Так характеризував цей період перший його дослідник видатний український історик І.П. Крип'якевич. Були навіть порушені норми феодального права — князем був оголошений боярин Володислав Кормнльчич, правда, на цій посаді він втримався всього рік. В цю боротьбу втручались і сусідні держави — Угорщина та Польща. Вже в ті часи почала наростати загроза зі сходу — монголо-татарська навала вже далась чути в битві на р. Калці в 1223 р., в якій брав участь молодий ще тоді кн. Данило.Та задовго перед цим, зразу після смерті кн. Романа, в нього залишились два малолітні сини, регентшею у яких була їх мати, княгиня Ганна. Жінка енергійна і підприємлива, пам'ятаючи про долю князя-ізгоя на Русі, вона всіма силами намагалась зберегти "добрий порядок", втримати для своїх синів батьківський спадок. Рятуючись від свавілля боярської олігархії, Романова вдова кн. Ганна змушена була просити захисту у своїх сусідів, колишніх союзників свого чоловіка.Тому, коли сіверські і белзькі князі за підтримкою іноземців ділили і грабували Галицько-Волинське князівство, спадкоємці кн. Романа, його малолітні сини спаслись разом з матір'ю втечею: Данилко — в Угорщину, а Василько з кн. Ганною — в Польщу. Незабаром "луччі люди" Волині, а саме представники м.Берестя звернулись до польського князя Лєшка з проханням послати до них на княжіння нащадка кн. Романа. В Галицько-Волинському літописі про це сказано: "Приїхали берестяни до Лестька і просили Романова)' вдови і дитини Василька, щоб володів ними". Як пише М.Ф. Котляр, з цього утвердження одного з Романовичів на клаптику Волинської землі й розпочалось об'єднання ними своєї "полуотчини" — Волині. Черга Галичини ще не прийшла.Під приводом захисту прав князів Романовичів втрутились в справи Галичини і Волині сусідні держави - - Польща і Угорщина. Вони поставили угорського принца Коломана "королем Галичини і Володимерії" з 1214 по 1219 рік. Проти угорсько-польських нападів боротьбу спільно вели в 1219,1221 і 1227 pp. знову закликаний боярами галицький князь Мстислав Удатний із смоленських Мономаховичів і "уний" (молодий) ще кн. Данило.Типовою для боротьби європейських монархів проти феодальної сваволі була опора на середні прошарки тогочасного суспільства — городян, ремісників, дрібних і середніх родовитих землевласників. Так, і кн. Данило формує за підтримки міщан, ремісників і дрібних та середніх бояр народне ополчення. Це було піше важкоозброєнс військо, що складалось з селян. З часом кн. Данило почав реформувати його в регулярні підрозділи.Енергійна боротьба кн. Данила за відновлення державної єдності закінчилась його успіхом. В 1229 р. він повністю оволодів батьківським уділом — Волинню, а майже через 10 років — Галичиною.Відновлене Галицько-Волинське князівство набирає сили і повертає собі втрачені землі. В 1238 р. кн. Данило Галицький розгромив лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Як і його батько, він поширює свій вплив на Київ, в якому залишає правити свого воєводу Дмитра. Перед загрозою з Заходу і Сходу він будує цілу низку міст-фортець (Данилів, Крем'ялець, Угровеськ та ін.).Розумна зовнішня політика — дипломатичні контакти з Польщею, Угорщиною, Ватиканом (папа Іннокентій IV) та ін., побудова фортифікаційних споруд та міст, зміцнення системи місцевого самоуправління, переозброєння армії- їх метою була боротьба з Золотою Ордою. Не всі свої плани Данило реалізував, але побудована ним держава проіснувала майже сто років.