Чергування голосних.
а) Чергування о – і, е – і. У сучасній українській мові о, е у відкритих
складах чергуються з і у закритому складі. При відмінюванні:
• кінь – коня, лід – льоду, радість – радості, сім – семи (називний – родовий відмінок); у великому – у великім (місцевий відмінок);
• ніг – нога, слів – слово, село – сіл (називний однини – родовий множини);
• у власних назвах (називний – родовий відмінок) – Київ – Києва, Харків – Харкова;
• у дієслівних формах – бійся – боюсь, стій – стояти; міг – можу (могти), ніс – нести, понесла.
• овес – вівса, овець – вівця (називний однини – родовий однини і множини);
При утворенні слів:
• робота – робітник; воля – вільний, село – сільський.
б) Коли о, е не переходить в і у закритому складі:
• у звукосполученнях -ор, -ер, -ов у позиції між приголосними: шовк – шовку, вовк – вовка, смерть – смерті, торг – торгу;
• коли о, е вставні або випадні: вогонь – вогню, сон – сну, вітер – вітру, сотня – сотень. Виняток становлять слова, в яких при їх зміні о, е не випадають: лев – лева; лоб – лоба (на відміну від російської мови);
• у словах із повноголоссям - -оро, -оло, -ере, -еле: берег, мороз, порох тощо. Винятки – поріг, сморід та інші;
• в абревіатурах і похідних від них: комсомол;
• у запозичених словах: інженер, агроном;
• в іменників середнього роду на –ення (у родовому відмінку множини) – значень, тверджень.
в) Чергування е – о після ж, ч, ш, щ, дж, й.
Е пишеться після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и: вечеря, учень, джерело, щетина.
О пишеться після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, перед складами з а, о, у та и : бджола, вечори, жонатий, чорний, чоловік, шостий; в іменниках жіночого роду ІІІ відміни в суфіксі –ост (і): меншості, свіжості, пекучості; у давальному і місцевому відмінках однини у деяких іменниках: бджолі, на вечорі, на щоці; у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників, числівників прикметникового типу жіночого роду: гарячої, нашої, першою; у похідних конструкціях на зразок: вечоріти, чорніти, чорнило, чорниці.
Вимова та написання голосних і приголосних у коренях слів.
а) Чергування а – о. Подібне чергування відбувається у коренях дієслів, найчастіше змінюючи їх значення, бо дієслова з -о позначають тривалу, або, навпаки – закінчену, одноразову дію (гонити), а дієслова з -а – дію повторювану, багаторазову (ганяти). Отже, маємо наступні форми: гонити – ганяти, ломити – ламати, схопити – хапати, стояти – стати. Але для більшості дієслів це чергування не характерне, наприклад, виростити – вирощувати, вимовити – вимовляти і т. д.
б) Чергування е – і (не випадні). Це чергування теж характерне для дієслів, і теж змінює їх значення: е виступає у дієслів доконаного виду, і – в дієсловах недоконаного виду: зберегти – зберігати, летіти – літати, пекти – випікати, спостерегти – спостерігати. Крім того, е чергується з і у дієсловах із суфіксом -ува (-юва), якщо наголос падає на кореневий –і: чекати – очікувати, але завершувати, потребувати, прищеплювати та інші.
в) Чергування е (випадний) – и. Це чергування відбувається перед л, р: запер – запри – запирати, стер – зітри – стирати.
г) Чергування у – в. Це чергування обумовлене потребою уникнення збігу приголосних, важких для вимови. Чергування прийменників у – в; префіксів у – в відбувається у наступних випадках:
• між приголосними звуками: Хоч у школі було холодно, діти все ж ходили вчитися. (Б. Грінченко “Украла”);
• на початку речення перед приголосним: Удома нас дожидала мати і дядько Микола (М. Стельмах “Гуси-лебеді летять”);
• перед в, ф, незалежно від закінчення попереднього слова; перед сполученням літер льв, св, тв, хв: Він намагався у всьому товаристві завести козацькі порядки та звичаї (С.Васильченко “Циганка”); Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга (З газети).
Чергування у – в не відбувається у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у, наприклад, вступ, вправа, влада, вплив; а також увага, умова, уява, а також у власних назвах і словах іншомовного походження – ультиматум, утопія, Владивосток, Васильченко тощо, крім назви держави – Україна (паралельна форма Вкраїна вживається у художній літературі – Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій... (Т.Шевченко “Заповіт”).
Чергування відбувається також у звуків І – Й. Подібне чергування відбувається з метою уникнення збігу голосних, тоді вживається й – наприклад, Не встигли ми й у двір ступити, як підбіг Федя Ромащенко (Дмитро Ткач “Я – шестикласник”); після голосного перед приголосним – Піркес зірвався й підбіг до Макара з Жайворонком (Ю.Смолич “Наші тайни”). І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, з метою полегшення вимови після приголосного або паузи, що позначається на письмі комою, крапкою, крапкою з комою, двокрапкою, перед словами з початковим приголосним: Мати кинулась ховати свого любого сина Андрія. І сховала вона його на глухому горищі і повернулась до кімнати (М. Хвильовий “Мати”); Моя девіза – йти за віком і бути цілим чоловіком (М. Вороний “Іванові Франкові”). Крім того, на початку речення завжди виступає і – Вічная пам’ять... І зробилося тихо, як у церкві; І знову віра воскресає у серці стомленім моїм, а сльози... їх уже немає, і жаль розвіявся, як дим (М. Драй-Хмара “Маленькій Оксані”). Не слід забувати, що чергування і – й відбувається також на початку слова в різних частинах мови – імовірний –ймовірний, імення – ймення, іти – йти, ідеться – йдеться.
Чергування і – й не відбувається у наступних випадках: а) після паузи (Здавалось – не земля, а рай. І в мене був свій рідний край. (Б. Лепкий “І в мене був свій рідний край”); б) перед словами, що починаються на й, є, ї, ю, я – І якого це біса нам в ту авантюру встрявати?; Слава гетьманові Мазепі! Не пустимо і його! (Б. Лепкий “Полтава”); при зіставленні (і протиставленні) понять – “Війна і мир” (Л. Толстой); “Червоне і чорне” (Стендаль); “Батьки і діти” (І. Тургенєв); Коли б нас не заганяли спати, ми б грали в бабки день і ніч. (П. Панч “На калиновім мості”).
Важливим слід також вважати чергування прийменників з – із – зі (зо). Загалом це чергування відбувається у випадках, схожих до тих, що ми наводили (в – у, і – й). З слід уживати перед голосним на початку слова, не зважаючи на наявність чи відсутність паузи та характер закінчення попереднього слова: З душі землі встають крики, тьмою птахів летять на хрест; Таку ганьбу зустріти краще у труні з єдиною лише турботою моєю (Т. Осьмачка “Хто”, “Монолог”). Крім того, з слід писати у позиції перед приголосним (крім с, ш), якщо попереднє слово закінчується на голосний, на початку речення, після паузи: Рушимо з ножами у наш край-едем (П. Тичина, “Хто ж це так із тебе насміятись смів?”); З дитячих літ, залишившись круглим сиротою, уже на свій хліб пішов (А. Головко “Мати”); З моря сокіл тоді степом нап’яв крила, з крил тумани поспадали скрізь по нивах (Т. Осьмачка “Казка”).
Аби уникнути збігу приголосних звуків, які важко вимовляти, вживають із або зі. Із вживається переважно між шиплячими (ч, ш, щ), а інколи – між свистячими (з, с, ц). Вживається із також після груп приголосних, а також перед ними: Сі два дзвінки впали мені на голову, як грім із неба, як ніж гільйотини; Вона була така втішна, ми з жінкою часто сміялись із її вигадок (М. Коцюбинський “Цвіт яблуні”); Я вийняв із кобури мавзера й поспішно пішов до самотньої постаті (М. Хвильовий “Я”).
Зі вживається перед сполученням приголосних на початку слова, особливо, коли початковими звуками є з, с, ш, щ тощо: “Він тільки що зі спальні, од моєї дитини”(М. Коцюбинський “Цвіт яблуні”); Та в жовтні 1937 року справу Миколи Зерова взяла на перегляд “особлива трійка” УНКВС й не забарилась зі своїм вироком – застосувати найвищу міру покарання (З хрестоматії).
Спрощення в групах приголосних. З метою полегшення вимови у складних випадках – при скупченні приголосних звуків – діють наступні правила:
● у групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають зубні д і т: тиждень – тижня, щастя – щасливий, честь – чесний, якість – якісний. Виняток становлять наступні слова – пестливий, хвастливий, зап’ястний, кістлявий, хворостняк, шістнадцять, крім того ці літери зберігаються у словах іншомовного походження, що закінчуються на –ст – контраст – контрастний, баласт – баластний;
● у групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: писк – писнути, тріск – тріснути, бризк – бризнути. Винятки – випуск – випускний, риск – рискнути, виск – виснути;
● у групі приголосних -слн- випадає л: ремесло – ремісник, масло – масний.
Вправа 1. Охарактеризуйте звуки української мови. У наведеному нижче тексті виділіть голосні і приголосні звуки. Дайте характеристику приголосних звуків з тексту (твердість – м’якість; дзвінкість – глухість; місце творення (губні, зубні, задньоязикові, сонорні).
Вони дійшли до ярмарку. Осінь, найкраща пора, пахла з усіх підвід. Пшениця, ще не продана, стояла в лантухах, і мідяне зерно поллято сонячним блиском. Вози гарбузів, кавунів та яблук, гарби соняшників, фортеці з капусти, буряків, картоплі, вінки цибулі, ще яблука, огірки, баклажани – все, що вродила оброблена гірко земля (Ю. Яновський, “Чотири шаблі”).
Вправа 2. У наведеному тексті поділіть слова у реченнях на склади, переписуючи текст, зверніть увагу на перенос частин слова, особливо у підкреслених словах.
Але увага її швидко відхилилась від міста. Вона дивилась на моторні човни, що бадьоро стукотіли по річці, на човні звичайні, де напівголі засмаглі спортсмени вправляли м’язи й весело хитались на хвилях, що гнав пароплав. Сміливі плавці кидались мало не під саме колесо й радісно гукали. І раптом повз пароплав білим привидом пролинула трищоглова яхта (В. Підмогильний, “Місто”).
Вправа 3. 1. Наведіть приклади на всі види чергувань, які вам відомі.