3. Примовки.

Жанр дитячої словесності, що трансформувався з давніх культів — примовки. Вони подібні до закличок, але не містять звертання із безпосередньо висловленим проханням, виражають почуття, викликані якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем) чи вказують на бажання, не називаючи його.

Іноді примовки, як і заклички, використовуються, щоб «сприяти» у якихось діях або викликати природні явища, тобто теж є своєрідними дитячими замовляннями. Однак примовка не вказує на дію чи об´єкт, на який вона спрямована, а лише натякає на них окремими художніми образами чи звуковими асоціаціями. Так, здавна люди помітили, що після того, як кумкають жаби, падає дощ. Співвідносячи ці два явища у їх причинно-наслідковому зв´язку, вони вірили, що кумкання жаб здатне викликати дощ. Тому, коли довго не було дощу, вони імітували кумкання жаб. Цей ритуал давно відійшов у минуле, але його залишки збереглись у дитячому фольклорі як звуконаслідувальні примовки:

— Кум, кум, де ваш кум? — Нащо тобі?

— Утонув. — Кум умер.

— Нум плакать: — Коли? Нум, нум, кум, кум. — У четвер. Кум, кум, кума, — Нум плакать: Позич полотна. Нум, нум, кум, кум.

Тут є також відгомін звичаю вбивати (приносити в жертву) жабу, щоб інші жаби «плакали», викликаючи кумканням дощ.

Ряд текстів з елементами звуконаслідування не зберігає рис ритуальності:

— Ти чия, ти чия, ти чия? — Кому, кому, кому?

— Микитова, Мики-ки-китова. — Микиті, Мики-ки-ки-ки-киті.

— Що варила? Що варила? — Який Мики-ки-ки-ки-кита?

— Борщ, борщ, буряки, буряки-ки-ки. Чумак, чумак, чумак.

Інші примовки шляхом алітерації та асонансів імітують спів солов´я, політ жайворонка, плач коса, коли з його гнізда забирають пташенят, виття вовка, дзвін дзвона та ін. Тривале побутування цих творів серед дітей викликало появу нових зразків, створених ними самими, які вже позбавлені стародавніх мотивів.

5. Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості

Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли природному їх поєднанню з мелодією. Відповідно до призначення чи зв´язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

Колядки. колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. Оскільки колядка як жанр пройшла довгий період становлення і побутування, то на її тематичну структуру, поетику наклали відбиток різні історичні епохи та світоглядні системи. За цей час вона значно видозмінилась від ритмічно-речитативних замовлянь до пісень сюжетного характеру. Традиційно композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді.

Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із Танцями та співами обходили усі двори. Серед них був провідник чи счинальник», який відігравав головну роль і виконував основну Частину творів; скарбник чи міхоноша, який збирав дари, решта людей підтримували дію своїм співом. За словами М. Грушевського, саме у цьому обряді виявляються запозичення з балкано-романських сатурналій і новорічних свят та містичних маскарадів з перевдяганнями, що проводились з їх нагоди.

Класифікація колядок. Колядки, що дійшли до нас, є різнорідними за своєю тематикою та відбитим у них світоглядом. Ф. Колесса97, подаючи класифікацію колядок, виділяє 5 груп: 1) з хліборобськими мотивами; 2) з воєнними мотивами; 3) з фантастичним чи казковим підкладом; 4) любовного змісту; 5) з біблійним підкладом. С Килимник98, подаючи класифікацію коляд-щедрівок, виділяє в ній 10 груп: 1) філософічні (про походження світу); 2) світоглядовомітологічні, хвальні (в яких відбилась віра у надприродні сили, міфологія та віра у ці сили); 3) лицарсько-дружинні (період племінного життя); 4) історичні (дружинно-князівська рання доба, в яких відображається тема походів та чеснот князів); 5) пізньої княжої доби; 6) початків християнства; 7) періоду двовір´я; 8) апокрифічні; 9) біблійні; 10) релігійно-національні: господарські та з політичним забарвленням.

У міфологічно-культових колядках, що є найархаїчнішими, відбились давні погляди праукраїнців, збереглися елементи давніх міфів та культів. До цієї групи належать колядки про створення світу, у яких поєднані елементи анімізму, тотемізму, фетишизму з образами колишніх вірувань — сонця, місяця, зірок, птахів, світового дерева, води, землі.

Серед родинно-господарських коляд значну частину становлять коляди — побажання здоров´я, успіху та процвітання родині, удачі на полі, на городі, у різних видах праці, багатого приплоду худоби. Тут збережене звертання до божеств та сил природи, які цей добробут повинні забезпечити.У родинно-господарських колядках, центральними є образи членів родини. Часто вони змальовуються як небесні світила, порівнюються з ними: господар — красне сонце, господиня — ясний місяць, діти — дрібні зірки. Якщо коляда звернена до молодого подружжя, у ній є побажання плодючості на полі та у родині.

У дівочих колядках оспівується краса господаревої дочки: «Красива, ясна у лузі калина, Та ще красивіша у батька дочка...» Дівчина стає доброю, роботящою, веселою. В її образі втілюються найкращі людські риси. Тому майже у всіх колядках, які призначені для дівчини складовим елементом є обіцянки винагороди за її працю, добри характер. Колядники закликають сили природи наділити господа реву дочку красою, багатством, щасливою долею, часто обіцяють їй дорогі дарунки — золотий перстень, люстерко, стрічки, хустину та ін., кожен з яких має своє символічне значення.

Серед величальних колядок є й такі, які призначаються для парубка — господаревого сина. У них оспівується його краса, відвага, мужність, розсудливість. Залежно від часу творення та особливостей території, на якій виникали колядки, у них були побажання успіхів на полюванні, у праці на полі чи в певному ремеслі, у родинному житті. Були й спеціальні колядки, що виконувались для дорослого парубка з побажаннями щасливого одруження. У них зустрічаються заклики збиратись у дорогу, щоб знайти для себе дружину, прохання сил природи охороняти його на шляху від усякого лиха та нещастя.

Деякі з цих коляд можна назвати величальними: у них звеличується Господнє Ім´я, Ісус Христос, який прийшов у світ як звичайна людина, щоб благословити людство; говориться про славу, яку співають Божому Синові ангели та херувими на небесах. Але зустрічаються й сумні мотиви, оскільки в цих творах вже згадується про нелегку долю Христа, про те, що Він прийшов у світ, щоб померти мученицькою смертю за гріхи людства:

...Спи, Ісусе, спи, очка зажмури, Не питай, що колись буде, Що зготовлять Ти хрест люди. Люлі, серденько, люлі!

Подібні колядки створювались не лише у далекому минулому, а я у 20 столітті, особливо у час визвольних змагань українських повстанських армій, про що свідчать наявні у них благання про Божу допомогу в здобутті Україною незалежності, про її процвітання.

Дуже поширеним жанром календарно-обрядової лірики зимового циклу є щедрівки.

На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов´язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов´язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце у культовій системі праслов´ян, які, спостерігши його зв´язок із водою, вбачали його неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Звідси і походить назва творів, які виконувались у цей час — щедрівки.

Щедрий вечір для наших предків теж був сакрально-містичною містерією, що часто називалась Маланкою. За словами Ю. Федьковича, Маланка була дочкою богині Лади і втіленням родючої вологи, Необхідної для дорідного врожаю. У цьому виявлявся її зв´язок із місяцем. Містичні процесії, які здійснювались у цей день, значно відрізнялись від різдвяних. Вони називались «водіння Маланки». Головну роль виконувала, як правило, найкрасивіша дівчина, яку водили від хата до хати, бажаючи добробуту й удачі в господарстві Та на полі. Серед перевдягнених персонажів обов´язковими були ^аланка, прикрашена квітами, із зорею на чолі, що йшла у супроводі кількох дівчат із деревцем; Місяць (Василь), вдягнений в одяг селя-8ина-орача із серпом у руці (знак місяця); король, одягнений як Мисливець, в оточенні хлопців-плугатарів, які мали вола, запряженого у плуга; дід Змій з довгою зеленою чи білою бородою, оперезаний гадюками та ін. Ця містерія відображала міфологічні вірування т^ уявлення давніх слов´ян про зиму, незабарне настання весни, а від, так — нової праці на полі, весняно-літніх ігрищ у гаях.