Розділ.6. Західна Африка

Західна Африка - субрегіон, який не тільки включає в себе найбільшу кількість незалежних держав, а й відрізняється найбільшою етнічною строкатістю.Тут живуть переважно народи нігеро-кордофанська сім'ї, в тому числі такі великі, як йоруба, фульбе, моссі, ашанті, волоф, бамбара, малинці. Але при розділі Західної Африки європейськими колонізаторами фактично всі вони виявилися розділеними між володіннями Франції і Великобританії. Після краху колоніальної системи ці кордони були успадковані вивільненими країнами.  У роки незалежного розвитку збройні конфлікти відбувалися і відбуваються в багатьох країнах Західної Африки - в Нігерії, Чаді, Сенегалі, Ліберії, Сьєрра-Леоне та ін  Так, в Нігерії в кінці 60-х років відбувалася міжусобна війна, яка велася федеральними військами проти сепаратистів, які проголосили в східній частині країни своє «держава Біафра»; війна забрала більше мільйона людських життів. А в наші дні країну буквально роздирають етнорелігійні протиріччя і конфлікти. 

Висновоки

«Я мрію про Африку, яка була б у згоді сама з собою»

Нельсон Манделла

З одного боку, Африка, нагадує серце за формою, та не може залишити байдужим нічиє серце до долі своїх голодуючих дітей. З іншого боку, вона схожа на стигле виноградне гроно, будучи одним з найбагатших континентів в плані природних ресурсів. Проте ні міжнародна гуманітарна допомога, ні наявні природні багатства рятують Африку від її бід, і її рана ніяк не заживає. У складений ООН список найбідніших країн входить 49 країн. З них 33 - африканські.Прямі іноземні інвестиції в економіку африканських держав становлять лише 3% від загальносвітових, і йдуть вони насамперед у найбільш розвинений північноафриканський регіон або ж країни континенту, багаті нафтою і газом. Тим часом Субсахарная Африка продовжує бідувати. Її ВВП в розрахунку на душу населення в 2004 р. був навіть нижче ніж той же показник в 1975 р., хоча там теж багато цінних природних копалин. На основі Індексу розвитку людського потенціалу ООН список найбільш відсталих країн за 2009 р. склали 24 держави. З них 22 - країни Субсахарной Африки. Чому ж Африка ніяк не може впоратися з бідністю? Все більше експертів пов'язують відповідь на це питання з проблемами безпеки, наполягаючи на прямій залежності між рівнем безпеки в країні та перспективами її розвитку (військові конфлікти руйнують економіку і нормальні умови соціального розвитку, викликають вимушену масову міграцію і т.д. і т.п. ). У цьому сенсі Африка є дуже складним випадком - різного роду конфлікти там фактично не припиняються вже протягом тривалого періоду часу. З 2000 р. в 14 африканських дивних проводилося цілих 40 миротворчих операцій. Протягом останнього десятиліття половина держав Африки були залучені в конфлікти військового характеру, і в 2009 р. 73% миротворчих сил ООН було дислоковано на чорному континенті. Підраховано, що, починаючи з 1990 р., в результаті воєн Африка втратила 150 млрд. доларів, і половина всіх військових жертв за цей період - африканці. Крім того, до них слід додати мільйони «побічних» військових смертей, пов'язаних з голодом, хворобами, злочинністю і т.д. Тільки в Демократичній Республіці Конго війна забрала 5 млн. життів (вже не рахуючи жертв серед прямих учасників бойових дій), а в результаті гуманітарної катастрофи в Дарфурі число біженців досягло 4,8 млн. чоловік. Конфлікти в Африці найчастіше носять регіональний характер і зазвичай виникають через «дірявих» кордонів, етнічної неприязні та інших спільних проблем сусідніх країн (наприклад, конфлікт у Ліберії був нерозривно пов'язаний в конфліктом у Кот-д'Івуарі і Сієра Ліоне, а конфлікт в Дарфурі - з нестабільністю в Центральноафриканській Республіці і Чаді; війна в Конго - з геноцидом в Руанді і т.д.). Етнічна та релігійна ворожнеча, що накладаються на гострі політичні, економічні та соціальні проблеми окремих верств суспільства - ось типова основа африканського кризи. Особливо схильні до загострення і зайвої політизації міжособистісних відносин держави з не усталеною ідентичністю і неспроможні в плані виконання належних їм соціально-економічних функцій, корумповані й авторитарні. По суті, «сильна держава» країнам Африки життєво необхідно (вдалих прикладів поки меншість - Ботсвана, ПАР, Малі, Гана і деякі інші). Однак більшість з них заражено вірусом безправ'я і насильства: централізація влади там здійснюється за рахунок обмеження громадянських прав населення та дискримінації окремих його груп.Таким чином режими намагаються відвернути увагу людей від насущних проблем, а в результаті - громадянські війни, перевороти і геноцид. Додатково підривають основи стабільності в Африці поширені там різні військові угруповання екстремістського спрямування (такі як Аль-Каїда, Ісламський джихад в Єгипті, «Хісба» в Нігерії, «Аль-Шабаб» в Сомалі і т.д.). Вони знову ж таки з'являються там, де слабкість держави змушує шукати альтернативних «гарантів безпеки». Очевидний приклад такого стану справ - Сомалі, де уряду навіть за допомогою сил AMISOM не вдається повністю взяти ситуацію в країні під свій контроль. Звичайно, в житті Африці є і позитивні моменти. Наприклад, в Кот-д'Івуарі після 11 років військово-політичної кризи відносно спокійно пройшли президентські вибори, що дає надію на стабілізацію ситуації в країні. Проте всі зміни на краще на чорному континенті настільки малопомітні, що говорити про мир на ньому поки не доводиться.Хоча 2010 р. був проголошений роком миру і безпеки в Африці, вона такою не стала, і до втілення в життя мрії Нельсона Мандели на жаль ще дуже далеко.