1.2 Сільське господарство та особливості його розвитку

Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство є найважливішою галуззю народного господарства. Так, наприкінці XX ст. з 6 млрд. населення земної кулі у слаборозвинутих країнах світу голодує майже 1 млрд. осіб. Проблема нормального забезпечення продуктами надзвичайно актуальна для сотень мільйонів населення в різних регіонах нашої планети, зокрема в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. Крім того, у цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить здоров'я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан тощо.

У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили та відносини власності. Найшвидшими темпами ці зміни відбувалися в останні два століття. Так, у середині XVIII ст. у сільському господарстві було зайнято майже 80% сукупної робочої сили на планеті; наприкінці XIX — на початку XX ст. у розвинутих країнах світу в цій галузі працювало до 40% населення, а в промисловості — приблизно 35%. У середині 90-х років XX ст. у сільському господарстві в передових країнах світу було зайнято лише 5% працездатного населення, а в США — лише 2,5%. В Україні цей показник становить 17% населення.

Різке скорочення кількості зайнятих у сільському господарстві в розвинутих країнах зумовлено значним зростанням продуктивності праці у цій галузі, що дає змогу малою кількістю працівників прогодувати переважну більшість населення. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері забезпечує продуктами харчування майже 139 жителів країни, а в Україні — лише 12—13.

Сільському господарству України було заподіяно величезних збитків під час насильницької колективізації 1929—1932 pp., штучного голодомору, непродуманої аграрної політики в часи панування командно-адміністративної системи та волюнтаристських аграрних реформ 90-х років. Внаслідок цього найбагатша чорноземами країна світу, яка, за оцінками фахівців, може прогодувати не менше 300 млн. осіб, неспроможна поки що забезпечити продовольством власне населення.

Жодна галузь народного господарства не залежить такою мірою від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного, значною мірою невідтворюваного засобу виробництва, її родючістю, місцем розташування. Крім того, земля за раціонального використання не втрачає своїх корисних властивостей, може поліпшуватися, а її цінність постійно зростати. Свідченням цього є й те, що потенціал українських чорноземів використовується приблизно на третину. У сільському господарстві виробництво продукції рослинництва і тваринництва пов'язано з дією природних та біологічних законів. Так, терміни зростання й визрівання рослин і тварин незначною мірою піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає селекційна робота. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції зумовлюють і ритм роботи підприємств переробної промисловості, які перевозять та переробляють цю продукцію.

Специфічний характер землі як знаряддя праці також полягає у тому, що вона водночас є й предметом праці. До специфічних основних виробничих фондів сільського господарства належать: продуктивна худоба, деревинні, плодоягідні та інші культури; своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам також властива їх повільніша оборотність (внаслідок нетривалого використання), висока фондомісткість сільськогосподарського виробництва.

Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає значної мобілізації сил працівників села. Адже посіяти й зібрати врожай без втрат необхідно в дуже стислі терміни. У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Тому працівники села повинні бути забезпечені комплексом сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала у міжсезонний період, слід створювати універсальні машини (наприклад, трактори) з набором кількох десятків пристроїв. Велика залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо.

Значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом відчутно впливає на формування доходів працівників села, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомий лише після реалізації сільськогосподарської продукції.

Отже, головними особливостями розвитку сільського господарства є:

1) тісне переплетіння і взаємодія економічних і природничих та біологічних законів;

2) у сільському господарстві відбувається безпосередня взаємодія людини з природою. Від способу та культури цієї взаємодії залежать здоров'я людини, її психічний, нервовий, емоційний стан тощо;

3) менш інтенсивний характер дії економічних законів у цій сфері, що зумовлено специфікою землі, сільськогосподарського виробництва;

4) надзвичайна різноманітність природно-кліматичних умов та місце розташування ділянок землі не тільки в масштабі планети, а й усередині багатьох окремих країн;

5) наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та біологічних;

6) значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом;

7) найбільша відповідність біологічній стороні сутності людини трудової приватної власності на частину землі, певний життєвий простір.

Розділ ІІ. Продуктивні сили і відносини власності в сільському господарстві