4)Структура научного исследования
Анализ – это метод изучения предмета, основанный на разделении его на части, изучаемые в отдельности путем абстрагирования от влияния других частей, при этом задача исследователя существенно упрощается. Для полного представления о предмете необходимо рассмотреть его части во взаимодействии друг с другом, в их взаимном влиянии и связи. Этот, более высокий, уровень исследования называется синтезом.
Индукция (индуктивный метод) – это путь к обобщению, когда исследователь на основе полученных данных о частностях (например, о свойствах каких-либо отдельных предметов) делает общее заключение, устанавливает некоторую общую закономерность.
Дедукция (дедуктивный метод) – это путь от общего к частному, когда исследователь на основе знания некоторых общих закономерностей может логически предположить частные закономерности свойственные изучаемому им предмету.
Кроме указанных общих методов в науке широко используются многочисленные конкретные методы и методики проведения научных работ. К таким методам относятся:
аналогия – метод, применяемый преимущественно при разработке гипотез и основанный на сходстве физической сущности или способов описания исследуемого процесса с другим, ранее изученным в другой отрасли знаний;
формализация – использование знаковых систем для описания предпосылок, хода рассуждений, результатов исследования;
классификация – разделение множеств объектов на группы по смысловым признакам для обеспечения направленности познавательного процесса;
системный анализ – подготовка и обоснование решений сложных научных проблем;
моделирование – создание вещественной, символьной или мысленной системы, воспроизводящей определенные свойства, признаки, функции реальных предметов исследования.
Науки подразделяются на три большие группы; естественные, технические и общественные. Научные исследования делят на фундаментальные и прикладные.
К фундаментальным относятся исследования, направленные на познание базисных законов природы, общества, к прикладным – исследования, использующие результаты фундаментальных исследований для решения познавательных и практических проблем.
5) Основные принципы научного исследования – принцип верифицируемости, фактической подтверждаемости теории, выдвинутый О. Контом и принцип потенциальной опровержимости научной теории, названный К. Поппером принципом фальсифицируемости.
Нормативный процесс научного исследования строится следующим образом:
1.Выдвижение гипотезы (гипотез).
2.Планирование исследования.
3.Проведение исследования.
4.Интерпретация данных.
5.Опровержение или неопровержение гипотезы (гипотез).
6.В случае опровержения старой – формулирование новой гипотезы (гипотез).
8) Систе́мний підхі́д (англ. Systems thinking — системне мислення) — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.
Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв'язок між системними параметрами. На сучасному етапі на основі узагальнення різних варіантів системного підходу створюються умови для побудови загальної теорії про системи — системології. Виникнення і поширення системного підходу зумовлено кризою елементаризму і механіцизму у зв'язку з ускладненням завдань науки і практики. Системний підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, як зв'язок (філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін.
Основний засіб системного підходу — системний аналіз.
12) Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій. Його примітивною формою — життєвим спостереженням — користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.
На відміну від спостереження, активний метод дослідження експеримент вимагає постановки, при якій дослідник підбирає систему, яку збирається дослідити й організовує умови, при яких проходитиме дослід.
При спостереженнях спостерігач може отримувати дані або безпосередньо, за допомогою свої органів чуття, або ж за допомогою наукових інструментів. Наприклад, спостереження за зорями ведеться за допомогою телескопів.
13) Вимі́рювання — пізнавальний процес визначення числового значення вимірюваної величини, а також дія, спрямована на знаходження значення фізичної величини дослідним шляхом, порівнюючи її з одиницею вимірювання за допомогою засобів вимірювальної техніки.
Числове значення вимірюваної величини — число, яке виражає відношення між двома величинами однакової природи — вимірюваною й умовною одиницею вимірювання.
Згідно із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та ДСТУ 2681-94:
Вимірювання — відображення фізичних величин їх значеннями за допомогою експерименту та обчислень із застосуванням спеціальних технічних засобів[1][2].
У цьому визначенні закладені наступні головні ознаки поняття «вимірювання»:
вимірювати можна властивості реально існуючих об'єктів пізнання — фізичні величини;
вимірювання вимагає проведення дослідів, тобто теоретичні міркування чи розрахунки не замінять експеримент;
результатом вимірювання є фізична величина, відбиває значення вимірюваної величини.