Перший рівень: Банк Франції.
Банк Франції відіграє роль центрального емісійного банку країни. Він був заснований у 1800 р. як приватна акціонерна компанія з капіталом 30 млн. фр. У 1803 р. Банк Франції одержав монопольне право банкнотної емісії у Парижі, а в 1848 р. – в усій Франції, поглинувши та перетворивши на свої філії 9 провінційних емісійних банків.
Після Другої світової війни згідно закону від 2 грудня 1945 р. Банк Франції було націоналізовано. Зараз акціонерний капітал банку повністю належить державі. Управляючий банком і два його заступники призначаються Радою міністрів. Генеральна рада банку складається із управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначаються міністром фінансів; інші директорські посади займають генеральні директори або президенти державних кредитних інститутів.
При банку є обліковий комітет, який включає представників великого бізнесу Парижа. В своїй грошово-кредитній політиці Банк Франції керується постановками Міністерства фінансів і Національної кредитної ради – спеціального державного органу для регулювання кредиту в країні.
В якості єдиного емісійного банку країни Банк Франції випускає в обіг банкноти, причому з 1939 р. його емісія не обмежена будь-якими раніше встановленими контингентами.
В Банку Франції зберігаються золотовалютні резерви країни. Він виконує також функцію банку держави.
Банк Франції виступає “банком банків”, що виражається в зосередженні у нього банківських резервів і наданні ним кредитів банкам. Згідно з декретом від 9 січня 1967 р. введена система обов’язкових банківських резервів: банки повинні були мати на своєму рахунку в Банку Франції 4,5 % загальної суми своїх поточних рахунків і 2 % суми негайних депозитів.
В подальшому ці норми не одноразово змінювалися.
Організаційна мережа територіальних установ Банку Франції побудована за географічним принципом. Кожна територіальна установа Банку Франції побудована в межах певної географічної зони, які, як правило, співпадають з межами адміністративних одиниць на території країни (департаментів, округів). Однак, при цьому враховуються розміри території, в рамках якої діє відповідне територіальне відділення. Так, в кожному з 66 департаментів функціонують декілька територіальних установ, а в 30 департаментах – тільки одна.
Другий рівень:
депозитні банки, що спеціалізуються на короткострокових кредитних операціях;
інвестиційні банки, що називають “діловими банками”, фінансують промисловість шляхом емісійно-установчих операцій.
У Франції діють 25 ділових банків. Згідно закону від 2 грудня 1945 р. найменування “ділові” присвоєно банкам, які займаються засновницькою діяльністю та довгостроковим кредитуванням підприємств, у яких вони беруть участь.
Спеціалізація французьких банків носить відносний характер: спостерігається все більша універсалізація банків. З одного боку, ділові банки широко розвивають депозитні операції і конкурують з депозитними банками як у відношенні залучення внесків, так і з обліково-позикових операцій. З іншого боку, депозитні банки не обмежуються тільки короткостроковими кредитними операціями, а розвивають операції з довгострокового кредитування та фінансування промисловості;
банки середньо- та довгострокового кредиту займають проміжне місце між депозитними та діловими. Їх особливістю є те, що згідно закону вони можуть приймати депозити тільки строком не менше 2 років і надавати кредити на строк не менше 2 років.
У банківській системі Франції тривалий час також існували колоніальні банки. Вони виникли у Франції ще в ХІХ ст., але набули значного розвитку на початку ХХ ст. У 1904 р. нараховувалось 20 колоніальних банків с 136 відділеннями, а в 1950 р. – вже близько 40 із 708 відділеннями.
Французькі колоніальні банки зіграли важливу роль в експансії французького капіталізму в Африці та Азії. Шляхом надання позик для колоніальних володінь французькі колоніальні банки сприяли розширенню вивезення позикового капіталу у Францію.
До Другої світової війни національних емісійних банків у колоніях не було й емісія банкнот здійснювалась французькими колоніальними банками.
На початку 70-х рр. ХХ ст. кількість іноземних банків у Франції була порівняно невеликою. Здебільшого це були англійські та американські банки і банки деяких країн континентальної Європи. У 1834 р. в країні нараховувалося 145 відділень і філій банків 34 країн, або 36 % усіх зареєстрованих у Франції комерційних банків.
У 90-х роках ХХ ст. кількість іноземних банків становила 168 із 40 країн.
До спеціальних фінансово-кредитних установ належать державна Національна ощадна каса, Депозитно-ощадна каса, “Kredit National”, Банк зовнішньої торгівлі, “Kredit Foncie”, кооперативні кредитні установи, каси муніципального кредиту, фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди.
За розмірами активів найбільшою із зазначених установ є Депозитно-ощадна каса. Її створено в 1916 р. для управління коштами державної Національної каси, яка об’єднує каси при поштових відділеннях, а також коштами приватних ощадних кас. Ощадні каси власні ресурси, якщо вони перевищують необхідний резерв, передають Депозитно-ощадній касі, джерелом ресурсів якої є також кошти страхових компаній і пенсійних фондів. Зазначені кошти вона вкладає в облігації державних позик і казначейські векселі, а також використовує для надання позик місцевим органам влади, державним підприємствам і для переобліку середньострокових зобов’язань іншим кредитним установам, зокрема “Kredit National”.
“Kredit National” – акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та приватні особи, але діяльність банку контролює держава. Крім власного капіталу його пасиви складаються з позикових коштів, залучених у результаті випуску облігацій, і позик казначейства.
Основними активними операціями Національного кредиту є надання середньо- та довгострокових кредитів державним і приватним підприємствам, а також гарантій, завдяки яким зобов’язання боржників можуть бути враховані кредиторами прямо й опосередковано у Банку Франції. З 1950 р. Національний кредит бере активну участь у кредитуванні експорту, надаючи середньо- та довгострокові кредити. Довгострокове кредитування він здійснює разом з Банком зовнішньої торгівлі.
Банк зовнішньої торгівлі – державний акціонерний банк, акціонерами якого є державні кредитні установи. Він виконує функції, пов’язані з кредитуванням експорту. Найважливішими із зазначених функцій є безпосереднє кредитування зовнішньої торгівлі та надання гарантій щодо експортних кредитів, що значно полегшує облік векселів у Національному кредиті та Банку Франції.
“Kredit Foncie”, заснований у 1852 р., спеціалізується на наданні іпотечних позик. За формою організації він є приватним акціонерним банком, але керуючий банку і його заступник призначаються державою, тому фактично це напівдержавний банк. Капітал банку складається з акціонерного та позикового, який мобілізується через випуск облігацій.
Основне місце в активних операціях належить середньо- та довгостроковим позикам будівельним компаніям і землевласникам на промислове та житлове будівництво. “Kredit Foncie” надає також позики місцевим органам влади. Через дочірній банк він кредитує приватне будівництво.
У Франції досить розвинена система кооперативних кредитних установ.
Кредитні кооперативи – це установи, що об’єднують дрібних промисловців і торговців та називаються народними (популярними) банками. Кредитні кооперативи об’єднані Національною касою сільськогосподарського кредиту та Центральною касою народних банків. У 1996 р. до цієї системи входило 400 банків. Перший такий банк було засновано у 1878 р.
Національна каса сільськогосподарського кредиту є фінансово-адміністративною державною організацією. Її кошти складаються з капіталу, який мобілізується через випуск облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави та позик Банку Франції, одержаних за рахунок переобліку коротко- та середньострокових зобов’язань членів кредитних кооперативів. До активних операцій цієї каси належать операції з надання позик регіональним касам.
Центральна каса народних банків управляє вільними коштами народних банків, надає їм позики, є розрахунковим центром і виконує інші операції.
Після Другої світової війни набули розвитку фінансові компанії, які спеціалізуються на фінансуванні окремих галузей і регіонів країни, лізингові компанії, а також компанії, які фінансують продаж споживчих товарів у кредит. Наприкінці 1996 р. в країні налічувалося 1042 фінансові компанії.
Щодо кас муніципального кредиту, то у 1996 р. вони складалися з 21 установ і не відігравали значної ролі у кредитній системі Франції. Їх активи становили в тому ж році 0,1 % активів усіх кредитно-фінансових установ.
Провідна роль належить установам, що спеціалізуються на інвестуванні коштів у цінні папери. У Франції ці установи поділяються на дві категорії – інвестиційні товариства зі змінним капіталом і фонди спільного розміщення.
Перші інвестиційні товариства зі змінним капіталом з’явилися в 70-х рр. ХХ ст., а перші фонди спільного розміщення – 80-х рр. ХХ ст. Їх призначення передусім – дозволити широкому загалу вкладати кошти у цінні папери. Зазначені фінансово-кредитні інститути рівномірно розподіляють ризики. На ринку державних боргових зобов’язань у 1998 р. французькі фонди посідали друге місце у світі з сумою коштів понад 500 млрд. дол.
Для того, щоб полегшити інвесторам вибір, французькі законодавці поділили інвестиційні товариства зі змінним капіталом і фонди спільного розміщення на такі категорії:
установи, діяльність яких спрямована на роботу з акціями;
заклади, орієнтовані на роботу з облігаціями та подібними борговими зобов’язаннями;
установи, що спеціалізуються на короткострокових внесках;
багатопрофільні установи;
гарантовані (власники таких установ гарантують вкладникам обумовлений в угоді результат).