Існує п’ять форм реорганізації:

- злиття (об`єднання);

- приєднання.

- поділ

- виділення;

- перетворення

Злиття – об`єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняють своє існування і передають свої права та обов’язки новоствореній юридичній особі.

Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов’язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.

Поділ – виникнення двох або більше юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє існування, при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами. У разі поділу товариства до нових товариств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого товариства.

Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи; до новоствореної юридичної особи переходить частина майнових прав та обов’язків, що має існуюче підприємство.

Перетворення – це спосіб реорганізації, який передбачає зміну форми власності або реорганізаційно-правової форми юридичної особи без припинення її існування. При перетворенні одного товариства в інше до товариства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього товариства.

Найпоширенішими прикладами перетворення підприємств є:

- товариство з обмеженою відповідальністю реорганізовується в акціонерне товариство;

- акціонерне товариство реорганізовується у товариство з обмеженою відповідальністю;

- приватне акціонерне товариство (ПрАТ) перетворюється у публічне акціонерне товариство (ПАТ).

Основні етапи реорганізації:

- прийняти рішення вищим органом товариства (його учасниками, власником) про реорганізацію товариства;

- повідомити про прийняте рішення щодо реорганізації відповідні державні органи влади;

- здійснити відповідне повідомлення в засобах масової інформації про припинення юридичної особи;

- погодити певні дії з відповідними органами державної влади на припинення юридичної особи;

- виявити кредиторів;

- скласти передавальний акт або розподільчий баланс;

- перереєструватися в органах державної реєстрації;

- здійснити реєстрацію або скасувати реєстрацію випуску акцій в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (для акціонерних товариств).

4. При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб´єктів як цілісний комплекс.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

Підставою добровільної ліквідації юридичної особи є рішення її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Зокрема, відповідне рішення може прийматись у зв´язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Примусова ліквідація юридичної особи відбувається за рішенням суду про визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Порядок і випадки примусової ліквідації передбачені ГК України і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ГК ліквідація суб´єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб´єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб´єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб´єкта, що ліквідується.

У разі прийняття господарським судом рішення про визнання боржника банкрутом, суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Крім ліквідаційної комісії ліквідатором можуть бути учасники юридичної особи або орган, уповноважений установчими, документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи (ч. 2 п. 2 ст. 110 ЦК України).

Послідовність розрахунків з кредиторами ліквідованої юридичної особи залежить від того, в якому порядку ця особа ліквідується.

Стаття 112 ЦК України встановлює черговість задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, що ліквідується:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов´язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов´язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші.

Черговість задоволення вимог кредиторів у разі визнання юридичної особи банкрутом визначена ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до вказаної норми кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інших коштів, належних працівникам у зв´язку з оплачуваною відсутністю на роботі, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв´язку з припиненням трудових відносин;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов´язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов´язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов´язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов´язань зі сплати страхових внесків на загальнообов´язкове державне пенсійне страхування, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб´єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов´язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов´язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п´яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Законом встановлено, що вимоги кожної наступної черги до юридичної особи, що ліквідується, задовольняються після задоволення вимог попередньої.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належної кожному кредиторові суми.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред´явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

При ліквідації банкрута вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Так само вважаються погашеними:

- вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом;

- вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено;

- вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується.

5,6. Банкрутство — процес, коли майно індивідуума чи організації, нездатної оплатити борги, забирається за рішенням суду і справедливо розподіляється між кредиторами після попередніх сплат, таких як податки і заробітна плата працівникам організації-банкрута. Процес може бути ініційований або особою-боржником (добровільне банкрутство), або будь-ким з кредиторів, якому боржник не може виплатити борг (вимушене банкрутство). Доти, доки банкрут не розрахується з боргами, його фінансова діяльність жорстко обмежена.

При банкрутстві існують такі пріоритети погашення боргів:

• Невиплачена заробітна плата звільнених працівників

• Невиплачена заробітна плата працівників

• Борги перед державним бюджетом (податки) та державними фондами (пенсійний, соцстрах, зайнятості, «нещасні випадки»)

• Борги перед кредиторами, які про себе заявили в установлені строки

Залишок активів розподіляється між власниками юридичної особи (засновниками чи акціонерами).

Підстава для порушення справи про банкрутство — письмова заява будь-кого з кредиторів чи боржника до господарського суду.

Фіктивне банкрутство

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - підприємця про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом є Фіктивним банкрутством. У випадку завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі фіктивне банкрутство передбачає кримінальну відповідальність.

Особливості банкрутства суб’єктів господарювання:

1. При розгляді справи про банкрутство суб’єкта господарювання, що має суспільну або іншу цінність для територіальної громади, орган місцевого самоврядування може звернутися до господарського суду з клопотанням не застосовувати до такого суб’єкта передбачені цим Законом процедури та припинити провадження у справі про банкрутство.

2. До клопотання додається рішення ради органу місцевого самоврядування, прийняте виключно на її пленарному засіданні, про незастосування до відповідного суб’єкта господарювання передбачених цим Законом процедур та припинення провадження у справі про банкрутство, а також гарантії задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями.

3. У разі якщо вимоги кредиторів такого суб’єкта господарювання не будуть погашені протягом поточного та наступного календарних років, орган місцевого самоврядування позбавляється права на повторне звернення до господарського суду із зазначеним у цій статті клопотанням, а провадження у справі про банкрутство щодо відповідного суб’єкта господарювання здійснюється на загальних підставах.

4. Суб’єктами господарювання з особливим статусом за цим Законом є містоутворюючі та особливо небезпечні суб’єкти господарювання.

Містоутворюючим суб’єктом господарювання визнається юридична особа, кількість працівників якої з урахуванням членів їх сімей становить не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа. Положення цієї статті про містоутворюючі суб’єкти господарювання застосовуються також до суб’єктів господарювання, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.

Особливо небезпечними суб’єктами господарювання визнаються суб’єкти господарювання вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначені відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує здійснення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих суб’єктів господарювання, суб’єктів господарювання з кількістю працівників понад п’ять тисяч осіб або особливо небезпечних суб’єктів господарювання, подає до господарського суду боржник.

5. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого суб’єкта господарювання учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці. Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого суб’єкта господарювання господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.

При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного суб’єкта господарювання учасниками провадження у справі про банкрутство крім відповідного органу місцевого самоврядування визнаються також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника, та за необхідності державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр.

6. Продаж у справах про банкрутство суб’єкта господарювання, що мають суспільну або іншу цінність для територіальної громади, містоутворюючих та особливо небезпечних суб’єктів господарювання, здійснюється виключно у складі цілісного майнового комплексу.

7. Вимоги кредиторів особливо небезпечного суб’єкта господарювання задовольняються у порядку черговості, визначеному статтею 36 цього Закону, з урахуванням особливостей, установлених цією частиною, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи із запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

8. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації зазначених у цій статті суб’єктів господарювання розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.