2. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я. Залишки слов’янської культури в Україні

У середині VІІ ст. до н.е. південні землі нинішньої України мали тісні зв’язки з Грецією та Римом – найрозвиненішими державами того часу. У Північному Причорномор’ї – вздовж морського узбережжя – існували численні грецькі міста-дежави: Тіра (Білгород-Дністровський), Олівія (на правому березі Бузького лиману), Херсонес ( Севастополь), Пантікапей (керч), Феодосія. Саме в цей час прийшло в Укр. письмо.

Найвизначнішими архітектурними будівлями грецьких міст були храми. До сьогоднішніх днів, на жаль, вони збереглися у зруйнованому вигляді. Під час розкопок Пантікапеї було знайдено залишки храму іонічного ордера VІ ст.. до н.е., в Олівії – храми присвячені Зевсові та Аполону.

Великого значення для грецьких міст мали театри. Залишки театру було знайдено в Херсонесі. У Пантікапеї був акрополь – міська фортеця., розташована на горі Мітрідат.

У ІV ст.. до н.е. почалося спорудження кам’яних склепів. Винайдені склепи біля Керчі – це справжні шедеври архітектури і будівельного мистецтва свого часу. До зразків античної скульптури належить мармурова статуя богині мисливства Артеміди, що була знайдена під час розкопок Олівії.

Найцікавішою пам’яткою живопису І ст. до н.е. є розпис у склепі Деметри в Керчі. Зображені тут сцени відтворюють міф про викрадення Кори – дочки Деметри – богом підземного царства Плутоном. Серед усіх розписів цього склепу виділяється голова Деметри, виконана надзвичайно виразно. Обличчя її зосереджене, навіть суворе, великі очі сповнені суму. Цей твір – один із найкращих – належить дуже талановитому майстру.

У першому тисячолітті нової ери візантійські та арабські історики починають писати про слов’ян як про хоробрий та обдарований народ. Слов’яни тобто «люди слова», що говорять зрозумілою мовою.

Стародавні слов’яни добре знали природу свого краю, але нездатність правильно пояснити явища навколишнього світу породжувала тенденцію бачити в них прояв якоїсь таємничої волі, часом здатної допомагати людям, а іноді – страшної, злої. Вона становить суть язичницької релігії –політеїзм (багатобожжя). Перун, наймогутніший, бог грому, Дажбог – сонячний бог, Стрибог – вітру й негоди, Сварог – бог-коваль, Ладо – бог хатнього вогнища.

У селі Іванківцях Хмельницької області відкрито залишки святилища, де були три великі кам’яні скульптури стародавніх богів. Це стовп з вапняку, чотиригранний, увінчаний з трьох боків схематичними зображеннями людських облич.

Із подільської річки Збруч було витягнуто слов’янського ідола, що складається з трьох ярусів, які означають три сфери світу: небо, де живуть боги, земля – люди, пекло – царство злих духів.

3. Архітектурні споруди Київської Русі

Київська Русь була своєрідним центром слов’янської культури, яка, у свою чергу, мала на собі вплив культур країн ісламу, Заходу, Закавказзя і Східного Середземномор’я. Вона проіснувала до 40-х рр. ХІІІ ст. і впала під ударами монголо-татарських орд Чингізхана та Батия.

Київ був одним із найбільших міст у Європі ХІ-ХІІ ст.. ( 400 церков та 8 базарів). Адам Бременський називав Київ «суперником Константинополя, блискучою прикрасою Греції», красою міста був вражений онук Батия, коли прийшов його пограбувати.

Із поширенням християнства у міській забудові переважає будівництво храмів, що стали символом нової релігії. Вони будували храми, що за багатством не поступалися Царгородським. І це було справою не лише престижу, руські князі щиро вірували у бога, а як відомо – «віра без діл мертва єсть».

У багатьох країнах світу Х – ХІ ст. відзначилися активною будівничою діяльністю грецьких майстрів. Візантійські будівничі традиції позначалися на романській архітектурі Західної Європи.

Кам’яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися точно за візантійськими зразками. Візантійські майстри приїздили у Київську Русь і здійснювали тут будівництво.

Перша мурована церква Богородиці (Десятинна), була зведена візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого у 989–996 рр. Храм увінчували 25 бань. Багатокупольність, якої не знала візантійська архітектура, стане згодом специфічною рисою давньоруської архітектури. Церква збудована за загальнохристиянськими правилами у пам’ять про мучеників-християн. У плані це тринефна, хрестово-купольна споруда, інтер’єр якої був прикрашений мозаїками і фресками та оздоблений мармуром. Десятинна церква, особливо її центральна частина, була зразком для багатьох давньоруських культових споруд ХІ–ХІІ ст. У 1240 році Десятинна церква була зруйнована ордами Батия, до сьогодні зберігся лише її фундамент.

Храми будуються і як необхідність вшанування подій особистого життя (перемога у битві, чудесне врятування від смерті, тощо). Так, з’являються перші церкви в ім’я Василя у Києві, Преображення у Василеві. Будувалися храми в ім’я Софії, що символізувала премудрість Христову і Матері Божої. Такі храми збудовані у Києві, Новгороді та Полоцьку. Ряд соборів присвячені Успінню Богородиці. За архітектурним типом вони походять від Успенського собору Печерського монастиря і зведені у Смоленську, Суздалі, Ростові, Владимирі на Клязьмі, Рязані, Володимирі-Волинському, Галичі.

Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (1037р), на місці перемоги над печенігами. Споруджений грецькими майстрами на зразок Константинопольського собору Святої Софії, цей храм не був його простою копією. Майстрами була творчо перероблена візантійська традиція, збагачена елементами місцевої стильової неповторності. За типом це п’ятинефний хрестово-купольний храм з хрещатим підкупольним простором та анфіладами бокових нефів. Собор увінчаний тринадцятьма банями.

Софійський собор був «руською митрополією», головним храмом давньоруської держави. Він був не тільки релігійним, але й політичним і культурним центром. Тут відбувалися церемонії посадження на великокняжий престол, приймали іноземних гостей. При соборі було засновано бібліотеку та скрипторій (майстерню з перекладу та переписування книг).

Кирилівська церква у Києві (1140-1146), яка вражає просторістю і світлом, у ній вперше написаний «Страшний суд». Храм Спаса на Берестові (1113-1125), під час тат-мон нашестя пошкоджено, але у ХVІІ ст.. відновлено.

Засновуються монастирі, в яких будуються нові кам’яні храми. Це Успенський храм ( знищений німцями) Печерського монастиря (1078 р.), прикрашений мозаїками і фресками, які виконав монах Аліпій, Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.), який теж оздоблений фресками і мозаїками, автором яких вважають Алімпія, ( не зберігся), Михайлівський собор Видубицького монастиря та інші.

Окрім Києва монументальне будівництво першої половини ХІ ст. провадилося в Чернігові. До початку будівництва Софійського собору було закладено Спаський собор (1033-1041), його архітектурні форми стримані й урочисті. Урочистий вигляд мав собор і в середині. У ньому ховали князів чернігівської династії. Стіни були прикрашені наче вишиванкою червоними цеглинними візерунками меандра, «ялинки», сплетіння.

Борисоглібський собор (1128 р.) та Успенський собор Єлецького монастиря (І пол. ХІІ ст.), композиція якого складніша, Іллінська церква на Болдиних горах (ХІІ ст. ), Благовіщенська церква 1186 р., внутрішнє оздоблення було багатим, стіни і склепіння покривав живопис, підлогу вистелено багатобарвною мозаїкою, П’ятницька церква (поч.ХІІІ ст.), вигляд якої пишний і урочистий, близька за архітектурою до народної, вона є найкращим зразком давньоруської архітектури цієї доби.