2. Автохтонними джерелами української культури вважають не тільки трипільську, а й кіммерійську та скіфо-сарматську культури.

Найдавнішим народом на території України були кіммерійці, які займали територію між Дністром та Доном, Кримський та Таманський півострови (ІХ – перша пол. УІІ ст. до н.е.). Вони займалися кочовим скотарством, виплавляли залізо, володіли мистецтвом обробки бронзи та кольоровою інкрустацією.

Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем.

Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірваний навалою скіфів – іраномовних кочівників.

Скіфи залишили після себе досить багато культурних пам'яток. Їх знаходять на Півдні України у величезних курганах, де хоронили скіфських царів. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могил пращурів. Їхня віра у потойбічне життя зумовила складний поховальний звичай. І сьогодні скіфські кургани в українських степах постають символом колишньої могутності. Найбільш відомі з них - Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів.

Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин, так званий звіриний стиль: оленя, барана, коня, кошачого хижака, фантастичного грифона, гірського козла. Й досі вражають малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могил, гребінь з Солохи та пектораль з Товстої Могили (біля Мелітополя).Відомий дослідник української культури Мирослав Семчишин вважає, що скіфське мистецтво було одним із джерел слов'янської культурної спадщини.

На думку іншого дослідника історії, Омеляна Пріцака, українці успадкували від скіфів деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.).

Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію, віру. Особливою пошаною у них користувалися бог вoгню і стихії Табіті, боги неба і землі Апі та Пацай.

Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом, флективна мова – словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.) великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя

У 2 ст. до н.е. на землі Скіфської держави прийшло ще одне могутнє кочове плем’я – сармати, які панували у причорноморських степах до 2 ст. н.е. Сарматські племена продовжували традиції скіфського мистецтва: звіриний стиль в оздобленні посуду, композиції міфологічного змісту.

Прямим джерелом для української культури стала антична культурна традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо. Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві народи Північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.

Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного, брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази.

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців. Фрески відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.

Античні впливи позначилися в українському народному одязі з його багатими прикрасами, в духовній культурі, одязі, їжі, хатній обстановці; в обрядах та віруваннях.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став однією з причин драми в історії українського народу, коли він втратив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

На думку Є. Маланюка, Україна запозичила у греків схильність до філософії, мистецтва, миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права (dura lex, sed lex = закон суворий, але це закон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з Візантійською імперією.

Через грецькі міста-поліси, які потрапили під владу Риму, у Північне Причорномор’я прийшло християнство. До нашого часу в Криму збереглися «печерні міста» з християнськими храмами та монастирями.

3. На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільнота сформувались слов'яни. Вперше про них ( венедів, антів, склавінів) згадуть римські автори І-ІІ ст. н.е. Пліній Старший, Тацит, а з УІ ст. – візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський. Тацит вважав венедів культурним народом, що вміє будувати гарні будинки, знає військовий порядок та дисципліну.

З ІІ ст. до н.е. і до ІІ ст. н.е. на українських землях існувала зарубинецька культура( від с.Зарубинці на Переяславщині), яку 1899 р. відкрив археолог В. Хвойка. Знайдено багато поселень та городищ переважно на високих берегах річок. Перші розкопки були проведені у с. Корчувате біля Києва (у 1940-1941 рр.). У похованнях знайдено багато римських монет. Культура представлена курганами, ґрунтовими могильниками, поселеннями. Поселення не мають чіткої забудови, житла будувалися з дерева та обмазувалися глиною. Знали п’ять типів поховань.

Населення займалося осілим землеробством, скотарством, мало розвинуті ремесла, знало виплавку заліза, ковальську справу, ткацький верстат, виробляло тканину з шерсті, льону та конопель, гончарні вироби (посуд на гончарному крузі), вироби з кості, янтаря.

На зміну зарубинецькій культурі у ІІ ст. н.е. у лісостеповій та степовій Правобережної України та лісо-степовій зоні Лівобережної України з'явилася черняхівська культура ( від с. Черняхів Кагарлицького району Київської області). Відкрив її також В. Хвойка у 1900-1901рр. Поки що знайдено тільки три городища. На поселеннях знайдені наземні оселі, напівземлянки та землянки, які мають відкриті вогнища і рідко – печі. Біля осель наявні побутові будівлі і ями-сховища. Ця культура сформувалася на основі зарубинецької й існувала з ІІІ по У ст.

Населення займалося переважно землеробством, скотарством, знало різні ремесла: гончарство, бронзолітійне, ковальство, металообробка. Вели зовнішню торгівлю, про що свідчать знайдені амфори, чорнолакова кераміка, римські монети, вироби з срібла та золота, кольорова емаль. Захоронення: безкурганні могильники з трупоспалюваленнями та трупоположеннями. Вторгнення гунів призвело до упадку та зникнення культури.

Одночасно з черняхівською культурою існувала київська культура. Вона сформувалася як самостійна на грунті зарубинецької та під частковим впливом черняхівської культури. Ареал її поширення – від Середнього та Верхнього Подніпров'я до курського Посейм'я. Жодне поселення київської культури не розкопано повністю. Оселі однокамерні, невеликі, біля них – побутові будівлі: ями для зберігання продуктів та відкриті вогнища. Розвинута кераміка, металообробка, ковальство, ювелірна справа.

Населення жило окремими родами по 30 осіб хуторами. Для захисту від ворогів будували «город» – фортецю. Пізніше біля таких городів виникали «остроги» – огороджені поселення купців.

Зі створенням держави Київська Русь праукраїнський етап культури завершується.

4. Духовна культура праукраїнців відзначається давнім та розвиненим характером. Уявлення про богів астрального культу сформувалися ще в ІУ тис. до н.е. В одному з найдавніших міфів наших предків «Зоря, ключі, роса й мед» йдеться про початок творення Всесвіту. З великої кількості богів, яким поклонялися наші предки, вони виокремлювали бога Дива (прабог неба, керівник Всесвіту, прабог добра, чоловічий початок Всесвіту) – батька інших богів. Це дає підстави вважати, що трипільці були певною мірою монотеїстами.

Проявленням Дива був Сварог (зодіак з 12-ма сузір’ями та Сонцем), який характеризувався астральною тріадою: Сонцем, Місяцем та Зорею, завдяки яким народжується Всесвіт. Наші предки розглядали творення Всесвіту як природний процес народження небесних світил, які обожнювались, і точно вказали дати їх появи на небі (24 грудня – спалахування Венери, вхід Сонця в сузір’я Стрільця, народження Сонця; 1 січня – народження молодого Місяця, Сонце проходить центральне сузір’я Стрільця; 6 січня – народження богині води Дани, Сонце залишає сузір’я Стрільця).

Пізніше християнство просто пристосувалось із своїми символами до вже сформованих нашими предками свят та обрядів.

Серед астральної тріади наші предки найбільше вшановували Місяць, якому присвячено багато обрядів (коління кабана, водіння кози, ходіння з плугом тощо). Об’єктом поклоніння було Сонце, яке виступало чотирма атрибутами, відповідно до його положення на небі( сонцестояння або рівнодення). Новий рік починався з весняного рівнодення, священним сузір’ям був Тілець, оскільки при трипільській цивілізації точка весняного рівнодення знаходилась саме в цьому сузір’ї.

Наші предки обожнювали Прадерево життя, яке символізувало єдність Землі і Галактики, зв’язок людства з Космосом. Символом Галактики була богиня Берегиня, яку вишивали на рушниках у вигляді квітки.

Наші предки жили в гармонії з природою. Обожнювались не тільки астральні сили та природні явища, а й тваринний і рослинний світ. Священними тваринами були кінь, віл, свиня, коза, священними деревами – липа, дуб, береза, клен, ясен. Особливою божественною силою наділяли вербу й калину (Без верби й калини нема України).

Матеріальна та побутова культура формувалась під впливом сільськогосподарської діяльності, яка регламентувалась астральним космічним календарем. На українських землях вперше почали культивувати пшеницю, соняшник, м’яту, мак. Багато страв присвячувались божествам,

переважно Місяцю ( ліплені пироги, паляниці, вареники) та Сонцю ( млинці, пампушки).

Наші предки мали високу культуру світового значення, а на українських землях виникла одна з найдавніших цивілізацій, яку небезпідставно вважають прабатьківщиною індоєвропейців.

Оскільки культура наших предків носила природний характер, то й збереглася на побутовому рівні до наших часів. Культурний процес на наших землях носить безперервний характер протягом щонайменше 6 тисяч років. А тому можемо простежити всю його історію, починаючи з трипілля.