Теорія літератури

Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та системати­зацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури.

Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на основі глибокого дослідження багатьох окремих національних літератур на різних етапах їх історичного розвитку.

Структурно вона по­діляється на кілька розділів. Перш за все теорія літератури вивчає природу, сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва. Далі у сферу впливу теорії літератури входить розуміння спе­цифіки художньої творчості основні закони творчості, яких свідомо чи підсвідомо дотримуються письменники різних епох і народів. Вона встановлює критерії та принципи аналізу й оцінки літературного матеріалу, аналіз конкретних літератур­них явищ, поділ поезії на роди та жанри. Ще теорія літе­ратури досліджує літературний процес, зміну напрямів, течій, шкіл, особливості стилю окремого письменника й у цілому літератури певної доби. Нарешті, до завдань теорії літератури входить розгляд закономірностей розвитку мови художньої літератури, особливостей віршування тощо.

Теорія літератури досліджує загальні й спільні для кожної окремої національної літератури закони й закономірності, що пов'язують літературу з навколишньою дійсністю, а також внутрішньо-літературні закони. Основними жанрами теорії літератури є монографія, стаття, огляд, есе.

Історія літератури

Історія літератури (від грец. іоторіа — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури з історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Зона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (наприклад історія китайської літератури, історія англійської літератури, історія української літератури), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (наприклад історія чукотської літератури, історія літератури мансі). В поле зору історії літератури потрапляють різноманітні взаємо­зв'язки з іншими літературами (наприклад української на ранніх етапах з візантійською чи, пізніше, з російською),різного роду взаємовпливи. Історія літератури кожного наро­ду має специфічні особливості, пов'язані з неповторними шляхами його історичного розвитку. Так, тривала відсут­ність державності українського народу, утиски його мови ^_а культури впродовж віків знайшли своє помітне відображення в історії національної літератури в цілому, у творчості окремих її представників (наприклад Т. Шевченка, Куліша, Б. Лепкого).

Своїм обсягом, значною кількістю наукових праць, багат­ством конкретного матеріалу історія літератури виокремлю­ється серед інших основних літературознавчих дисциплін. Історія літератури кожного народу поділяється на кілька періодів. . Більш складною постає класифікація розвитку національної літератури в праці зарубіжного українського вченого Д. Чижевського:

І. Доба монументального стилю — XI ст.

II. Доба орнаментального стилю — XII—XIII ст.

III. Переходова доба — XIV—XV ст.

IV. Ренесанс та реформація — кінець XVI ст.

V. Барокко - XVII-XVІІI ст.

VI. Класицизм - кінець XVIII ст. — 40-ві роки XIX ст.

VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років XIX ст.

VIII. Реалізм — від 60-х років XIX ст. ...

IX. Символізм — початок XX ст..

Наукова розробка окремих проблем історії літератури веде до спеціалізації досліджень, обмеження їх певною добою, зокрема: історією англійської літератури XX ст., історією англійської літератури XIX ст., історією давньої літератури тощо.

В історії літератури побутують переважно ті ж жанри, що й у теорії: монографія, огляд, стаття, есе. Трапляються також нарис, рецензія.