4. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на порушника загальнообов’язкових правил, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового або морального характеру. Тим самим порушник (громадянин або посадова особа) відповідає перед державою за свої неправомірну поведінку.

Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, конкретне відображення адміністративного примусу.

Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що її підставою є, як правило, адміністративне правопорушення (адміністративний проступок).

Законодавство про адміністративні правопорушення регулює широке коло питань адміністративної відповідальності. Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення (прийнятий в грудні 1984 року). Паралельно з цим кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Закон України „Про охорону державного кордону”, „Про надзвичайний стан” тощо).

До кола органів, що затверджують загальнообов’язкові правила, за порушення яких у Кодексі встановлено адміністративну відповідальність, належать Міністерство охорони здоров’я, що затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту (правила користування громадським транспортом) та ін. Ці норми мають „двоповерхову структуру”: диспозицію норми (заборону) конструює міністерство, а санкцію (стягнення) до неї подає Кодекс.

Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, провинна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, на власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративний проступок як вид правопорушення відрізняється від злочину за ступенем суспільної небезпеки. Його слід відрізняти і від дисциплінарного проступку, який пов’язаний з трудовою чи службовою дисципліною працівників або військовослужбовців і за який законодавством передбачена відповідальність в дисциплінарному порядку.

Ознаками адміністративного проступку є протиправність, провинність, суспільна шкода та адміністративна карність.

Протиправність означає, що дія або бездіяльність, які складають адміністративний проступок, прямо заборонені адміністративно-правовими нормами.

Дія (управління автомобілем без водійського посвідчення) або бездіяльність (проживання без реєстрації) завжди провинні.

Провинність, як психічне відношення особи до своєї поведінки і її наслідків, може бути навмисною або необережною.

Ступінь і форми вини враховуються при накладення стягнень або звільнення від адміністративної відповідальності.

Особи, які діяли в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, або які знаходились в стані неосудності до адміністративної відповідальності не притягуються.

Суспільна шкода адміністративного проступку означає, що він наносить шкоду суспільним відносинам, державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Шкода може бути як матеріальна, так і моральна або організаційна.

Адміністративна карність проступку проявляється в тому, що за його вчинення законом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна карність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення.

Склад адміністративного правопорушення утворюють чотири елементи:

• Об’єкт проступку – суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом і на які посягає протиправне діяння.

• Об’єктивна сторона – сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішні прояви проступку: місце, час, спосіб, обстановка, що стосуються проступку, і самі дія чи бездіяльність.

• Суб’єкт – осудна особа, яка досягла до моменту здійснення проступку 16-річного віку (громадяни, посадові особи, іноземці та особи без громадянства).

• Суб’єктивна сторона: вина (навмисна чи необережна), мета, мотиви здійснення проступку.