4. У VI ст. До н. Е. В м. Елея (т. Зв. “Велика Еллада”) виникла Елейська школа філософії. Основними представниками цієї школи були Ксенофан, Парменід, Зенон, Меліс ( “елеати” ).

Вчення елеатів – новий крок у становленні старогрецької філософії, в розвитку її категорій, особливо категорії “субстанція”. У іонійців субстанція ще фізична, у піфагорійців – математична, у елеатів вона вже філософська, бо ця субстанція – буття.

Ксенофан (565-470 рр. до н. е.) порушив питання про єдине, цілісне буття, яке не зводиться лише до своїх конкретно-чуттєвих форм. Ксенофан зображав буття у формі кулі. Погляди Ксенофана систематизував його учень Парменід (бл. 540-470 рр. до н. е.). Парменід обгрунтував головну тезу елейської філософії про єдність, сталість і несуперечливість всього сущого. У центрі уваги Парменіда стоїть питання про співвідношення буття та небуття. Парменід вважає, що це питання вирішується розумом шляхом доведення. Тут Парменід вперше в історії філософії використовує метод доведення філософської тези, а не простого її проголошення, як це робили філософи до нього. Парменід вказує, що небуття не існує тому, що його неможливо ні пізнати, ні словесно оформити, бо те, чого немає – немислиме. Парменід визнає існуючим тільки те, що мислиме і що має здатність виражатися словом.

Учнем Парменіда був Зенон (нар. У 420 р. до н. е.). Зенон довів основну тезу елейської філософії про єдність, сталість і несуперечливість всього сущого у своїх апоріях (від грецьк. “безвихідь”). Зенона називають винахідником діалектики, яка постає у нього як мистецтво міркування і суперечок.

5. Започаткували атомістичну філософію в античності Левкіп (бл. 500-440 рр. До н. Е.) і Демокріт (бл. 460-370 рр. До н. Е.).

Філософські побудови Левкіпа і Демокріта близькі за духом і проблематикою, хоча в їх діяльності і житті було немало відмінностей. По-перше, Левкіп – досократик, а Демокріт трохи старший Сократа. По-друге, якщо Левкіп більше уваги звертав на світобудову, то Демокріт зосереджував своє вчення на людині.

На думку Левкіпа і Демокріта, першоначалами є атоми (буття) і порожнеча (небуття). Оскільки атомісти припускають два начала у світобудові – буття і небуття, то вони є дуалістами.

Левкіп і Демокріт стверджують, що атоми – це неподільна, гранично тверда, непроникна, без будь-якої порожнини, нездатна сприйматися відчуттям (через малу величину) самостійна частинка речовини. Атом вічний, незмінний, тотожний самому собі; всередині нього не відбувається ніяких змін; він не має частин і т. п. Та це тільки внутрішня суть атома, а є і зовнішні властивості атомів. І це передусім форма: атоми бувають кулькоподібні, косинисті, гачкоподібні, якірноподібні, увігнуті, випуклі і т. д. Атомісти вважали, що число форм атомів нескінченне.

Окрім форм, атоми розрізняються також за порядком і положенням. Кожен атом оточений порожнечею. Атоми Левкіпа і Демокріта цілковито без’якісні. Якості виникають у суб’єкта в результаті взаємодії атомів і органів чуття.

Розглядаючи душу, атомісти вважають її сукупністю атомів. Атомісти вчили і про смертність душі.

Немає ніякої надприродної сили, яка управляє атомами і світом в цілому. У світі діють тільки механічні закони. Розуміння світобудови, яке запропонував Демокріт, виявилося найпослідовнішим матеріалістичним вченням, яке тільки знала антична думка.

В цілому концепції перших грецьких філософських шкіл отримали назву “натурфілософія”, тому що в центрі їхніх вчень стояла проблема виникнення і розвитку космосу, природи ( від лат. natura – природа ).

4