2. Характеристика і зміст роботи фінансових інститутів.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку — регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кр едитної системи. Національний банк проводить також значну роботу щодо обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропонування, як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив Національного банку на ринковий курс національної валюти здійснюється завдяки участі його у торгах через скупку тієї чи іншої валюти або валютні інтервенції.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб’єктів ринку цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж — відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого — і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв’язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

3. Фінансова криза та її місце в фінансовій системі.

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинника­ми. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробниц­тва в державі. Висока вартість виробництва продукції, вико­нання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матері­але- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можли­востей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.

Фінансову кризу можуть зумовлювати також нераціональ­на структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, за­лежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно познача­ються на обсягах виробництва валового внутрішнього продук­ту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансо­вих ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні під­приємницьких структур і населення.

Фінансова криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціо­нальне й неефективне витрачання коштів державного бюдже­ту та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми при­чинами, насамперед тими процесами, які проходять на світо­вих фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів за­лежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі -характеризується наявністю й вели­чиною дефіциту бюджету та стабільністю національної гро­шової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викли­кає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до на­ціональної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити по­пит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зни­ження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Про фінансові кризи у світовій економіці відомо упро­довж трьох століть. Перші фінансові кризи, які дуже вплину­ли на розвиток світового господарства, було піддано науко­вому аналізу в середині XVIII століття. У цей час найзначнішою була викликана семилітньою війною (1756— 1763 рр.) фінансова криза у Великобританії. У подальшому фінансові кризи охоплювали США під час Громадянської війни (1861—1865 рр.), Францію під час Великої французької революції (1789—1794 рр.), царську Росію під час Кримської війни (1853—1856 рр.).

Не можна не згадати про велику фінансову кризу 1929-1933 років, яка охопила всю систему світових фінансових зв'язків. Під час цієї кризи багато держав оголосили себе фі­нансовими банкрутами.

Значно вплинули на розвиток економіки розвинутих країн світу фінансові кризи в 1937 та в 1948—1949 роках. Фінансові кризи потрясали світову економіку в 50—60-х роках XX століт­тя. Фінансові кризи трапляються й нині. Все це дає підстави дійти висновку, що фінансові кризи мають певну періодич­ність і характеризуються циклічністю.

Глибина кризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть її передбачити та вжити відповідних заходів щодо її усунення. Досвід майже трьох століть підтверд­жує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство навчилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету й зупинити спад виробництва, фінансова криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо пере­тинаються й суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною й увесь її тягар лягає на доходи населення.

Фінансова криза в Україні має не тільки глибоке історич­не коріння, залишене суспільству у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахунки та помилки, припущені в ході трансфор­маційних процесів.

Загальною причиною розладу фінансів в Україні є сут­тєвий спад виробництва внутрішнього валового продукту (ВВП) при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які до того ж неконкурентоспроможні. Так, валовий внутрішній продукт в Україні упродовж 1991—1998 років у незмінних цінах зменшився більш як наполовину, про­дукція галузей промисловості — майже втричі. За найважливі­шими показниками виробництва продукції у натуральному вираженні Україну відкинуто назад на 20—25 років.

У промисловості кожне друге підприємство є збитковим, у сільськогосподарському виробництві збиткових господарств понад 50 відсотків. Втратили рентабельність галузі машинобу­дування та металургії, легка промисловість.

За умов спаду виробництва на фінансах макрорівня позна­чається подальше послаблення фінансів мікрорівня. Відбу­вається загрозливе розбалансування між реальною структурою економіки, її якісними характеристиками (насамперед галузе­вим складом і рівнем переважаючих технологій) й основними макроекономічними регуляторами структурних та фінансових зв'язків — ціновими, грошовими, кредитними, бюджетними, податковими.