Негативні сторони законопроекту

Необхідність правового врегулювання даного питання не викликає сумнівів, але не слід забувати, що навіть найбільш гуманна ідея може призвести до негативних наслідків, якщо неправильно її трактувати, або ж впровадити неефективні методи її здійснення.

І тут потрібно звернути увагу на певні нюанси, які можуть стати на заваді в процесі реалізації ідеї обов’язкового страхування в Україні.

Нагадаємо, що група розробників цього нормативно-правового документа “відштовхувалася” від західного досвіду механізму страхування цивільно-правової відповідальності власників авто. Проте, переписуючи Директиву 72/166/ЄЄС, автори законопроекту забули, що ми, все ж таки, маємо свій менталітет, інші авто, та й що казати, інші доходи.

Наприклад, розглянемо такі статистичні дані: за останні 5 років в Україні загинули 30 621 громадянин України, поранено 191 199 осіб, постраждало від ДТП більш ніж 200 авто. З тих, хто постраждав, тільки 2% мали страховий поліс. Часткову (підкреслюємо – часткову) компенсацію від держави та страхових компаній отримали тільки 3% постраждалих. А де ж інші 97% ? Цифри промовляють самі за себе.

Виходячи з досвіду Росії в цій сфері, який також не є позитивним, даний законопроект не вирішить в Україні проблем із ДТП, відшкодуванням збитків потерпілій стороні та захистом матеріальних інтересів власників авто.

Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності відіграватиме позитивну роль тільки тоді, коли існуватиме роками відпрацьована конструкція правових і майнових відносин автовласників між собою, державою та страховим товариством, як це відбувається сьогодні в Європі.

По-перше, в Україні існує ціла система податків з автовласників. За рахунок цих коштів у цивілізованому світі створена або доведена до належного рівня система автотранспортних артерій, яка в змозі обслуговувати парк автомобілів із розрахунку 300 та більше одиниць на 1000 мешканців. До того ж, а практиці діє кодекс поведінки водіїв на дорогах, тому існує і реальний результат: мала кількість ДТП та рівноправний доступ на шляхи для всіх власників автотранспортних засобів.

По-друге, якщо в нас законодавець бажає примусово зобов’язати власників авто застрахувати свій автомобіль, то за кордоном до цього прийшли поступово і в добровільному порядку, що є елементом високої цивільної відповідальності. В результаті багаторічної практики учасники автотранспортного руху дійшли висновку, що вину за ДТП краще вважати двосторонньою, ніж розбиратися в суді. В таких умовах сторони мають лише обмінятися реквізитами своїх страхових полісів і не витрачати дорогоцінного часу й коштів на доказування своєї невимовності невинуватості?.

В іноземних країнах особливість обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі – ОСЦПВ) полягає в тому, що поборниками його законодавчого закріплення є не страхові компанії (як це відбувається у нас), а самі ж власники страховки, оскільки кількість їх на дорогах перевищує 60–70% і завжди є ризик зіткнутися на дорозі з водієм, який не застрахував свій автомобіль на випадок цивільно-правової відповідальності.

У нас ситуація зовсім іншого характеру. Кількість автомобілістів на дорогах України значно нижча, ніж за кордоном. Автовласники обтяжені невеликими порівняно зі світовими стандартами податками (але значними в масштабі середніх доходів в Україні), що, звичайно, не можуть повністю покрити збитки на ремонт і налагодження автотранспортних шляхів. Тому стан шляхів залишається далеко не таким як має бути, а рівень ДТП, відповідно, не може бути зменшений. Кількість добровільно застрахованих від цивільно-правової відповідальності осіб на дорогах України складає менше ніж 4%.

Законодавче врегулювання питань обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників транспортних засобів є нагальним, проте на даному етапі реальне виконання норм такого законопроекту ускладнюється неправильним тлумаченням законодавцями зарубіжного досвіду в цьому виді страхування.

Вважаємо за необхідне привернути вашу увагу до таких моментів.