Урок літератури, його самобутність

Для досягнення навчально-виховної мети у викла­данні літератури кращі вчителі використовують різ­номанітні навчальні форми. Як узагальнення досвіду вчителів України, пропонуємо таку типологію (сис­тему) навчальних форм з літератури; класно-урочні типи, факультативні, позакласні й позашкільні. Про другу й третю групи йдеться в передостанньому розділі книги, а тут розглянемо лише першу групу типів. До неї належать: урок сприйняття літератур­ного твору, кіноурок, урок поглибленого опрацюван­ня тексту, урок узагальнюючої роботи проаналізова­ного великого епічного твору, урок підготовки до твору, урок його написання учнями і урок аналізу творів.

Урок сприйняття художнього твору. На уроці пього типу після стислого вступу про історію написання твору і прототипи його образів триває безперервне повне його прочитання — поеми, опо­відання тощо. Виразно-художнє читання бажано на­пам'ять у виконанні вчителя. Варіанти: а) розпочинає читати вчитель, а продовжують заздалегідь підготов­лені учні; тривалі діалоги читають три учні (учасники діалогу і автор); б) можна скористатися і з фонохре­стоматії, Читання може тривати і 40-42 хв, необхідно залишати час лише для бесіди на закріплення емо­ційного сприйняття прослуханого тексту (яке загальне враження від почутого, який настрій виник; що не­зрозуміло). Великі за обсягом твори (повісті, романи) учні читають вдома.

Близький за характером описаного щойно уроку є кіноурок, на якому головне — продемонструвати художній, науково-документальний чи діафільм. Урок розпочинається вступом-інструктажем учителя. Учням треба стисло сказати про вихідні дані фільму — рік

виходу, обсяг, прізвища режисера, оператора, акторів, про документальні кадри, меморіальну частину фільму тощо. Далі — сам інструктаж: що записувати, на що звернути увагу — на роль слова в творенні образу, інтер'єр і його функції, на музику, її місце у фільмі, на ступінь перевтілення акторів, входження в образ. Художні фільми, наприклад «Григорій Сковорода», слід обговорювати на наступному уроці; навчальні, документальні — на цьому ж уроці, діафільми взагалі не обговорюються. З діафільму учні записують до «Лі­тературного зошита» дати, місце перебування, пріз­вища, назви творів, картин та інші факти.

Урок поглибленого опрацювання тек­сту. До його змісту входять вибіркове читання уривків сприйнятого на попередньому уроці повного тексту (поема «Сон», оповідання «Морозенко»), їх коментар учителем або осмислення через бесіду. Закінчується такий урок самостійною роботою і домашнім завдан­ням.

Урок узагальнюючої роботи проаналізо­ваного великого епічного твору є необхідним для того, щоб емпіричні враження учнів не залишились тільки враженнями і поверховими уявленнями, а утворили своєрідну концептуальну цілісність. На такому уроці простежується сюжет від експозиції до розв'язки, «ви­кристалізовується» система образів (центральний, головні, другорядні, епізодичні), визначаються про­блематика, теми, ідеї, робиться загальний висновок про даний твір (якщо на цьому уроці завершується його вивчення, то йдеться ще і про його суспільну значимість, місце в творчості даного автора і в історії літератури в цілому).

Урок вивчення особи письменника, а не просто життєвого і творчого шляху (а тим більше не урок біографії) має виключне значення в навчанні літератури, бо на ньому за посередництвом учителя має відбутись уявна зустріч учнів-читачів з письмен­ником, для чого учні розглянуть портрети, фотодо­кументи, послухають спогади сучасників, фрагменти біографічно-художніх і автобіографічних творів тощо. (Докладніше про це див. вії розділі).

Найпоширеніший тип уроку — комбінований, на якому треба і виявити знання учнів з попередньої теми (а якщо вона не засвоєна, то й стисло вдруге її викласти), і організувати взаєморецензування уч­нівських відповідей, і, підвівши підсумки опиту­вання, оголосити, аргументувати і виставити оцін­ки, організувати учнів на вивчення нової теми,

опанувати її, закріпити виклад проведенням само­стійної класної роботи і, за можливістю, перевірити її, відповісти на запитання учнів, зробити загальні висновки і дати домашнє завдання з інструктажем. Тобто це інтегральний тип уроку; якщо його про­водити раціонально, стисло, він себе виправдовує мобільністю-, недовготривалістю компонентів, енер­гійним ритмом. У школі він має масове застосуван­ня.

Різновидами цього типу уроку є урок-диспут і урок - семінар. Урок-диспут, себто усна суперечка на задану тему. Наприклад, у 10-му класі на завер­шення монографічної теми «Андрій Головко» диспут на тему «Правда і фальш Андрія Головка в романі «Бур'ян». Орієнтовний перелік проблем: 1. Корній Матюха — переродженець чи правдивий образ типо­вого комуніста? 2. Огирі — міцні, чесні хлібороби чи люті вороги українського села? 3. Давид Мотузка і Україна. 4. Давид Мотузка і Марія Кожушна. 5. Давид Мотузка і «австріяк» Стах. 6. В чому полягає творча драма прозаїка?

До уроку-семінару слід вдаватися для опанування тих монографічних тем, на які за програмою відведено обмаль годин. Наприклад: «Юрій Федькович», «На­ціональне відродження в Галичині», «Олександр Олесь»_; «Ліна Костенко». Теми для рефератів фор­мулює сам учитель, учні після інструктажу розби-_ рають їх і, замовивши в бібліотеці рекомендовану* літературу, самостійно впродовж тижня готують­ся до виступу. Композиція семінарського занят­тя: 1. Вступне слово вчителя. 2. Виголошення двох-трьох стислих рефератів. 3. Запитання слухачів і від­повіді на них. 4. Бесіда на узагальнення виголоше­ного, 5. Висновки вчителя, оголошення оцінок з їх аргументацією.

Крім цих узвичаєних типів уроків, сучасна прак­тика викладання створила і продовжує створювати ще чимало різновидів. Ось їх перелік з досвіду вчительки Наталки Сосюк з Грушвицької СІП, що на Рів­ненщині: урок-молитва (за «Кобзарем»), урок-при-страсть (за збіркою І.Франка «Зів'яле листя»), урок-плач (за кіноповістю О.Довженка «Україна в огні»), урок-ніжність (за інтимною лірикою В.Сосюри), а також її різновиди уроків з позакласного читання: урок-біль (за «Волинню» У.Самчука), урок-пам'ять (за «Роксоланою» П.Загребельного), урок-любов (за «Таємницею твого обличчя» Д.Павличка), урок пії­тики.

Уроки піїтики, або віршування, проводять непо­одинокі вчителі. Мету цих уроків не треба плутати з поетичною творчістю на літгуртку, який відвідують обдаровані діти. А тут на задану тему пишуть у с і учні в класі. Наприклад: «Під вікном — червона кали­на», «Великоднє свято», «Останній дзвоник». Такі уроки справді необхідні, але не для того, щоб плекати юних поетів, а щоб сформувати в учнів відчуття рит­му, мелодію рими. Тим паче, що з виходом «Словника рим» працювати в цьому напрямку стало легше.

І зрештою, завершальний триумвірат типів уроків-підготовки, написання й аналізу учнівських творів — розглянуто в 10 розділі. А типологію уроків з по-закласного читання переносимо до 13 розділу.

Уроки літератури мають такі величезні потенції, що в руках учителя-майстра можуть стати для учнів пре­чудовим, найцікавішим у світі клубом хвилюючих зустрічей з усемогутніми чарівниками художнього слова, з прекрасними витворами їх розуму й серця — образами, дорогими кожному українцеві з творів Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка. Урок лі­тератури уявно може стати і зеленим килимом обабіч Роставиці, і стрімкими вершинами могутніх Карпат, де і понині живуть нездоланні тухольці-беркути, і хатиною страдниці Мотрі, і нічним лісом, пристано­вищем ватаги мужнього Кармалюка, і соловецьким казематом, в якому конав останній кошовий Запо­розької Січі Петро Калнишевський. Талановите слово поета, помножене на майстерне прочитання його вчи­телем, збудить уяву, уява намалює образ, образ ви­креше в серці почуття, в розумі — думку, а висока ідея, опромінена гарячим чуттям, покличе учня на великі діла во славу України.