4. Лібералізм в контексті глобалізації.

Лібералізм – не тільки певна комунікативна концепція і стратегія, але й прояв усюди проникаючої комунікативної експансії. Всебічна інтенсифікація всіх форм спілкування, “комунікативний карнавал” є засобом лібералізації всіх сфер і підсистем соціального буття, зняття перешкод на шляху суспільних контактів, збільшення соціальної мобільності. Тим самим прискорюється хід історичного розвитку, змінюється образ світу і людини в ньому.

Здійснюючи комунікативні трансформації, створюючи справжнє вістря світового комунікативного прориву, лібералізм руйнує (як і раніше, – але сьогодні в планетарних масштабах і з радикальною глибиною) старі засади соціального порядку й творить нові. Свого часу процеси капіталістичної модернізації докорінно змінили комунікативні засади суспільства. Всепоглинаючий індустріалізм потребував справжнього комунікаційного перевороту й здійснив його. Виникла система спілкування і комунікативного обміну, яка відповідала цьому типу суспільства – пан-економічному, конкурентному, етично нейтральному, а може й аморальному, орієнтованому на всебічну експансію.

Якщо розглядати феномен лібералізму в широкому контексті суспільної комунікації, складних мереж спілкування, потоків інформації, то можна вбачати в ньому динамічну, надзвичайно чутливу систему, яка постійно відображує та стимулює процеси інновацій та соціальної динаміки. Покликання лібералізму – шукати, випробувати, відкидати – й знов шукати нові простори та засоби комунікацій, які розширювали, вкорінювали б свободу – як у її індивідуальному, так і в суспільному вимірі.

Лібералізм намагається торпедувати мури й підмурки мовчання, соціальні й культурні (в тому числі релігійні) перешкоди, які зумовлюють застійність, фосілізацію, вкорінюють людину в замкнений круговорот інтимного спілкування. Ліберальна комунікативна енергетика формує нові рамки свободи шляхом свідомого неприйняття традиції, деформації і руйнування старого стилю, старої комунікативної філософії. Це відбувається саме в формі експансії, вторгнення до тих чи інших соціокультурних сфер, у глибинну потаємну сутність суспільств, у внутрішній світ особистості – причому найчастіше поза волею, незважаючи на опір і небажання тих, кого лібералізм робить об'єктом цієї експансії. Лібералізм у граничному своєму комунікативному радикалізмі виходить з того, що не може бути взагалі ніяких заборон щодо змісту й інтенсивності спілкування, що жодна інституція, жодна владна інстанція не може визначати, не може обмежувати поле комунікаційних взаємодій. Звідси – уявлення про шкідливість і моральну невиправданість будь-якої цензури як прояву недовіри до людини.

Саме завдяки комунікаційному тиску лібералізм спроможний осучаснювати світ, ті чи інші суспільства. Миттєвість контактів, їхня вражаюча необмеженість – це те, що дає нам змогу відчувати свою належність до єдиного, саме сьогоднішнього світу, де всі ми є як сучасниками, так і співучасниками глобальної комунікаційної гри.

Ритм і стиль комунікації в ході історичного розвитку поступово стає змістовною, інформаційно насиченою характеристикою суспільства. Інформація стає невіддільною від способу свого існування, способу зберігання і поширення. Через це свобода слова й друку, свобода отримання і передавання інформації – це абсолютна можливість реалізації ліберальних ідеалів рівності, незалежності від влади та її цензури, від будь-якого утискаючого свавілля. Відстоювання найширшої, нічим не утисненої свободи вибору в галузі культури, інформації – це кардинально важливий принцип лібералізму, без якого втрачають значення всі інші.

На планетарному терені гіпер-лібералізм (у вигляді глобалізації, Інтернет-революції тощо) наочно демонструє як свої креативні потенції, так і небезпечні риси, що потребують усвідомлення й нейтралізації. Лібералізм за доби “кіберіократії” мусить боронити крихку як ніколи приватність і свободу – перед незліченними загрозами телематичного суспільства з його можливостями встановлення всеохоплюючого контролю і спостереження над усіма проявами людського. За цих умов не існує інших можливостей для збереження свободи, як слідування новій комунікативній етиці, що мусить стояти на заваді зазіханням інфо-тоталітарних структур поставити під контроль новоутворений комунікативний простір.

Глобалізація тлумачиться як взаємопроникнення, взаємоопліднення гетерогенних, гетеротемпоральних культурних світів і традицій. Розглядаються глобалізаторські прояви лібералізму, його всебічний вплив на культуру як країн-суб'єктів глобалізації, так і країн, які мимоволі втягуються в процес глобального світо-творення. Соціокультурна амбівалентність глобалізації знаходить свій прояв не тільки в тому, що вестернизуються “наздоганяючі” народи, – глобалізуючі тенденції до невпізнаності змінюють також і серцевинну самобутність тих, хто вважається лідером і володарем дум. Внаслідок дії глобальної ліберальної експансії змінюється весь світ – не залишається нічого усталеного, успадкованого в незмінно непорушному вигляді.