Етика юриста

1 Професійна етика юриста

2 Особливості професії юриста

3 Етика працівників органів внутрішніх справ та етика попереднього слідства

1 Мораль юриста с різновидом вселюдської і водночас професійної моралі, що функціонує у сфері правосуддя і правоохоронної діяльності й виявляється в домінуючій серед юристів громадській думці про належне (мораль) і в реальних моральних стосунках між юристами, юрис­тами й іншими громадянами держави (моральність юриста).

Юридична етика не є усталеним терміном, оскільки часто замість нього послуговуються термінами «профе­сійна етика юриста», «правова етика», «етика права», «етика представників права» тощо.

Юридична етика — різновид теорії про­фесійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і профе­сійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

Мораль юриста обумовлена специфікою його профе­сійної діяльності, його соціальним станом. Ця діяльність істотно торкається прав, інтересів людей, впливає на їхні долі, тому таким важливим є її моральний ви­мір. Безперечно, передусім вона регулюється чинним законодавством держави, однак немало в ній залежить не тільки від правової, а й від моральної свідомості юриста.

Оскільки дотримання норм права забезпечується здебільшого засобами примусу, а примус є проявом на­сильства, принаймні пов’язаний з ним, то осмислення специфіки юридичної моралі передбачає з’ясування сутності насильства, його спроможності бути морально санкціонованим.

Насильницькими є дії із засто­суванням сили, з опорою на силу. Насильство можливе тільки у відносинах між людьми, оскільки лише вони мають свободу волі. Насильницькими вважають дії од­них людей, безпосередньо спрямовані проти життя, здо­ров’я чи власності інших людей (убивства, каліцтва, розбій, пограбування, погрози, завоювання).

Чи не основною ознакою насильницьких дій с свідо­ме порушення загальноприйнятих норм, правил, домов­леностей, що руйнує усталені форми комунікації, поро­джує хаос. Правда, хаос часто трактують як перехідний період до «нового» порядку. В цьому сенсі насильство можна розглядати як піднесення сили до рангу закону, що регулює відносини між людьми. Невипадково суб’єк­ти насильства нерідко апелюють до справедливості, люд­ських цінностей, навіть до ідеалів.

Термін «насильство» асоціюється з негативними вчинками людей. Проте людство не може існувати, не вдаючись до насильства проти насильства. Історично першим його проявом було правило тальйону, яке зо­бов’язувало керуватися в насильницьких акціях за ме­жами кровно родинного об’єднання правилом рівноцін­ної відплати.

Другою формою насильства проти насильства стала держава. Позиція держави щодо насильства характери­зується такими ознаками: вона монополізує, інституціоналізує насильство, замінює його опосередкованими формами. Це означає, що в державі право на насильство зосереджується в руках особливої групи осіб (воїнів, працівників міліції, поліції), покликаної захищати життя і власність людей як від взаємних посягань, так і від зовнішньої експансії. Це насильство здійснюється за встановленими правилами — юридичними законами.

Побутує думка, що легітимність (узаконеність) на­сильства як у формі тальйону, так і в державно-правовій формі є способом його обмеження, оскільки одержує мо­ральну санкцію лише тією мірою, якою виступає необ­хідним чинником й етапом на шляху подолання насильс­тва. Це міркування засвідчує необхідність фактичного і термінологічного розмежування насильства і спрямова­них на його приборкання дій прибічників тальйону чи представників держави.

У тоталітарних державах метою кримінального про­цесу є неодмінне викриття злочинця і жорстоке його по­карання «на науку іншим». Система доказування пере­важно ґрунтується на самообмові, а головним засобом одержання доказів є катування. У демократичних дер­жавах проблема співвідношення мети і засобів у кримі­нальному процесі розв’язується на принципово інших правових і моральних засадах. Метою кримінального процесу є захист особи і суспільства від злочинних пося­гань за допомогою справедливого правосуддя, яке вод­ночас має бути і моральним.

Вступаючи в моральні відносини і відповідно діючи, люди, як правило, мотивують свою поведінку. Мотив є основою вчинку, внутрішньою спонукою до дії і вира­жає зацікавленість у її реалізації. Він взаємопов’язаний з метою, бажаним результатом дії. Реалізуючі мету, людина використовує засоби, що можуть бути як мо­ральними, так і аморальними. Розрізнити їх непросто. Так, деякі засоби карного розшуку, на перший погляд, є тотожними тим, якими користуються злочинці: про­никнення у злочинну групу, конспіративність, опера­тивна комбінація (дезінформація), вербування, облуда, приховане спостереження й розвідка тощо. Моральним вважається необхідний і достатній для досягнення мо­ральної мети засіб, який не суперечить вищій і найви­щій меті, не змінює її морального характеру. Це форму­лювання містить дві вимоги до засобів морального вибо­ру — ефективність і моральну цінність.

Засоби в кримінальному процесі повинні бути не ли­ше моральними й ефективними, а й дозволеними зако­ном. Необхідною умовою їх ефективності с науковість.

Законодавство має створювати умови для постанов­ки тільки суспільно корисних й узгоджених з інтереса­ми людини як особистості цілей, а також для викорис­тання моральних засобів їх досягнення. Передумовою справедливості є незалежність судів, інших правоохо­ронних органів, створення відповідних матеріальних умов для їх працівників.

2 Об’єктивною основою специфіки моралі й етики юриста є особливості його про­фесійної діяльності. Юристи належать до представників влади, посадових осіб, які здійснюють відповідні повно­важення. Вони мають особливі повноваження щодо захисту інтересів держави, суспільства і громадян від різ­них посягань. Усе це вимагає від них великої відпові­дальності. Закон нерідко прямо визначає державний характер рішень, які приймають юристи. Наприклад, вироки з кримінальних справ і рішення з цивільних вино­сять від імені держави; прокурор здійснює нагляд за ви­конанням законів і підтримує державне обвинувачення. Одягнувши форму працівника органів внутрішніх справ, людина стає своєрідним символом Закону і Держави.

Діяльність судді, прокурора, слідчого стосується безпосередніх прав громадян і часто визначає долю лю­дей, їх життя, здоров’я, благополуччя. Саме тому вона повинна строго відповідати законам держави і високим моральним нормам.

Специфікою діяльності юристів вважають і те, що всі їхні дії детально врегульовано законом. І якщо зако­ни не суперечать вселюдським нормам моралі, то діяль­ність юриста переважно залежить від його професійних знань, умінь і навичок та особистого бажання діяти від­повідно до законів. У тоталітарних державах робота юристів складніша, оскільки вимоги права і моралі час­то не збігаються, панує свавілля, ігноруються закони. В таких реаліях необхідною, хоч і недостатньою, умовою збереження людяності є відмова від професії юриста. Відмова юриста від чинного законодавства, оскільки во­но суперечить вселюдським нормам моралі, вимагає зу­силь, на які не кожен здатний.

У демократичній державі відхід від закону, пору­шення, перекручення, хибне його тлумачення і засто­сування розцінюють як аморальний вчинок, що суперечить нормам етики юриста. Нерідко аморальними вважають не лише свідомі порушення закону, а й не­правильні, протизаконні дії й рішення, спричинені не­бажанням глибоко оволодіти необхідними знаннями і постійно їх удосконалювати, неохайністю, неорганізо­ваністю, відсутністю внутрішньої дисципліни й на­лежної поваги до права.

Якщо вимоги моралі і права збігаються, то юрист по­винен визнати виняткову важливість принципу діяльності органів юстиції, який зобов’язує підпорядкову­ватися тільки закону. Цей принцип дієвий лише за умо­ви незалежності юриста. Суддя, прокурор, слідчий не мають права керуватися у своїй професійній діяльності вказівками, порадами, проханнями осіб і установ навіть найвищого статусу. Юрист особисто відповідальний за законність чи незаконність своїх дій і рішень як перед державою, суспільством, людьми, так і перед своєю мо­ральною свідомістю, совістю.

Специфічними ознаками професійної діяльності юриста є гласність, контроль громадськості, громад­ської думки. Тому розгляд справ у судах, як правило, відбувається відкрито, а вироки завжди оголошуються публічно.

Суддя, прокурор, слідчий реалізують свої повнова­ження у сфері соціальних і особистих відносин. Беручи участь у розв’язанні найрізноманітніших конфліктів, юристи несуть особливу правову й моральну відпові­дальність за свої дії, рішення і навіть за поведінку та вчинки поза сферою професійної діяльності.

Особливості професії юриста зумовлюють специфіку моралі людини, яка присвятила своє життя захисту права. Це актуалізує і роль науки про цю мораль — юридичної етики. З огляду на особливості різних юри­дичних спеціальностей, правомірними є твердження про необхідність виокремлювати етику судді, прокурор­ську етику, етику слідчого, адвоката, арбітра, юрискон­сульта, нотаріуса тощо.

Представники юридичної професії у своїй службо­вій діяльності і повсякденному житті повинні керува­тися вселюдськими нормами моралі. Іноді загальні моральні норми не спрацьовують, а вчинок юриста не може вважатися високоморальним, оскільки він ігно­рує специфічні моральні норми представників цієї про­фесії. Наприклад, адвокат, отримавши від підсудного інформацію-зізнання в злочині, не може виступати на суді свідком проти обвинувачуваного як з точки зору права, так і згідно з принципами моралі.

Отже, специфічні норми моралі юриста не повинні суперечити принципам і нормам вселюдської моралі. Вони лише доповнюють і конкретизують їх з огляду на умови діяльності юриста.

Юридичну етику трактують і як звід моральних ви­мог до працівників юридичної професії, сукупність правил їх поведінки, моральний кодекс юристів різних спеціальностей. Однак мораль юриста також є сукуп­ністю таких вимог. Цю суперечність долають у процесі розмірковувань, які ґрунтуються на тому, що серцеви­ною моралі є система вимог, а етика досліджує, з’ясо­вує їх об’єктивну основу, виправдовуючи одні, піддаю­чи сумніву чи запереченню інші. Раціональні норми закріплюють у відповідних професійних кодексах. Ме­тою етики є вдосконалення моралі. Громадська думка, яка захищає мораль, здебільшого консервативна, байдужа до новацій. Тому рекомендації етики вона приймає повільно. Це стосується й моралі юриста та юридичної етики.

Завдання юридичної етики полягає в гуманізації мо­ралі юристів. Вона орієнтує їх на дотримання мораль­них вимог, забезпечення справедливості, захисту прав, свобод, честі й гідності громадян, а також особистої чес­ті й гідності. Юридична етика позитивно впливає і на законодавство держави та правозастосування.

Серед принципів юридичної етики, що загалом збі­гаються з принципами загальної теорії моралі, особли­вого значення надають принципу справедливості. До ре­чі, слово «юстиція» латинською мовою означає справедливість. Цей принцип є визначальним у Всезагальній декларації прав людини, законодавстві сучасних де­мократичних держав, Конституції України. Справедли­вість за змістом часто вважають тотожною правосуддю, оскільки справедливе рішення повинне відповідати не лише букві, а й духу закону.

Законодавство передбачає моральні вимоги і до діяльності судів, правоохоронних органів та їх працівників. Адресуються вони конкрет­ним людям. Передумовою правової і високоморальної діяльності судів і правоохоронних органів є справедливі закони. Проте вона немислима за відсутності у служите­лів закону, права відповідних моральних якостей, серед яких виокремлюють:

- досконале знання чинного законодавства. Без цього юристу не уникнути не правової й аморальної ді­яльності навіть за наявності в нього багатьох високомо­ральних якостей і спрямованості на добро. Тому деякі юристи, передусім судді, неодмінно повинні мати вищу юридичну освіту;

- уміння правильно застосовувати знання законів, зважаючи не лише на їх букву, а й на дух, яке неможливо без відповідного фахового й життєвого досвіду. Цим зумовлена регламентація вікового цензу, стажу профе­сійної діяльності кандидата на посаду судді;

- наявність добрих намірів, глибоких переконань у необхідності жити і діяти згідно з чинним законодавс­твом і високими моральними принципами. Без цього не будуть належно реалізовані ні висока професійна осві­та, ні найдосконаліші фахові вміння.

Ефективне виконання юристом свого професійного обов’язку передбачає гуманність і вимогливість до себе й інших людей, чесність, сумлінність, неупередже­ність, вірність чинному законодавству.

Моральні якості працівників різних юридичних спе­ціальностей мають свої особливості. Наприклад, для працівника міліції, крім перелічених моральних якос­тей, необхідні ще й мужність, стійкість, самовладання, кмітливість, висока професійна майстерність, володін­ня правилами етикету.