Професійна етика

1 Поняття професіоналізму

2 Поняття професійної етики.

3 Поняття та вимоги етикету.

1 Професійність - це здатність людини опанувати навички та уміння певного виду діяльності і розгорнути на їх основі власні творчі здібності. Професійність зазвичай розглядається як один із необхідних чинників самоздійснення талантом себе, коли мова іде про творчі професії (актор, художник, композитор тощо). В них людина самореалізується згідно з покликанням. Талант «обирає» людину, а людина - професію. Талант спонукає здійснити себе всупереч труднощам. Талановита людина, як правило, цілком віддає себе улюбленій справі і почуває себе щасливою, занурюючись в діяль­ність, що складає сенс її життя.

Наслідком діяльності стає в цьому разі дещо непересічне. Доробок особистості входить у досвід спільноти та людства. Ім’я її залишається в пам’яті поколінь. Таланту іманентне моральнісне ставлення до предмета діяльності. Вчений прагне пізнати об’єктивну істину та адекватно передати її в змісті наукової теорії. Митець - утілити в досконалу форму образи, що живуть у свідомості та уяві.

Творчі здібності, покладені в ній природою, людина реалізує в безлічі видів діяльності. Успіхи людства в сфері науки, мис­тецтва, у вихованні особи, в розвитку техніки, в промисловому виробництві, у формуванні специфічно людського середовища життєвості тощо засвідчують, що розподіл праці не лише об’єк­тивна необхідність в умовах нечуваного зростання людських умінь. Професійні вміння - спосіб, у який людина задіяна в суспільне життя і є його активним учасником. Хоча, звичайно, вузька професіоналізація - явище шкідливе, оскільки людина, не дістаючи змоги здійснити себе у різних видах діяльності, неми­нуче прирікається на однобічність. Вона включена в суспільне життя якоюсь однією своєю здібністю.

Діяльність людини, що зустрілася зі своїм покликанням, характеризується не лише переконливою, часом вражаючою результативністю. Здійснюючи себе радісно і натхненно, творча особистість утверджує і примножує чесноти роду. Наслідки її діяльності цінні не лише практичною результативністю. Функціо­нуючи в суспільстві як уособлення творчого духу особистості, вони удосконалюють вид «людина». Спілкування з ними спонукає інших на особистий творчий пошук та самоздійснення.

Творча особистість фактом співприсутності у бутті створює атмосферу моральнісного відношення до світу. Енергетичне притягання таланту настільки сильне, що він здатний створювати навколо себе ідеальне поле стосунків і надихати інших на творчість. В цьому сенсі поняття «творчі професії» умовне. Кожна професія містить більші або менші можливості для творчого самоздійснення.

Інша справа, що людині далеко не завжди випадає зустріч із своїм покликанням. Часто вибір діяльності відбувається під впливом обставин, що надає йому випадковості. Однак моральнісне відношення людини до себе самої вимагає досконало опанувати професію та постійно поглиблювати уміння. Почува­тися компетентним означає поважати справу в собі та себе у справі, яку робиш, тобто, поважати в собі людину. Одночасно це підстава для поваги з боку інших. Поглиблення знань, фахове удосконалення народжує інтерес до діяльності. В діяльності віднаходиться її сенс, а разом з тим людина знаходить своє місце в житті. Можлива і така ситуація: діяльність, що спочатку видава­лася випадковою, стає сенсом життя, а людина почуває себе щасливою.

Зрештою, потенційні можливості людини настільки великі, що вона не знає їх меж. Лише зіткнувшись з новою справою, заглиб­люючись і опановуючи її, особа відкриває в собі нові здібності та уміння. Німецьке прислів’я слушно наголошує: «Уміння приходить з посадою». Об’єктивною підставою ефективної результативності є моральні чинники: інтерес до предмета, зацікавленість в опану­ванні його таємницями.

Можливі два чинники небайдужості. Перший – зовнішній. Предмет звернув на себе увагу і набув сенсу предмета пізнання та формування. Таке відношення може скластися щодо будь якого виду діяльності. Моральнісний аспект тут зумовлений здатністю небайдужості, потребою моральної та естетичної взаємодії з дійсністю. Другий чинник - внутрішній. Особа сповнилася потребою спробувати себе у конкретному, саме цьому виді діяльності, щоб випробувати власні уміння. В такому випадку відкривається творча сутність моральнісного ставлення до себе як суб’єкта діяльності та життєвості. Предмет може бути нейтральним. Багато професій є «непрестижними», і люди, працюючи на непрестижній роботі, вважають себе невдахами. Однак, як добре сказала професор Фортова, визначаючи об’єк­тивні підстави творчості, «можна мити підлогу творчо і писати про творчість не творчо». Об’єктивні підстави творчості покладені не в об’єкті, а в суб’єкті: в моральності відношення людини до світу та до себе самої. Тому професійна діяльність є важливим засобом самоудосконалення та самоздійснення особистості. Людина, позбавлена внутрішньої потреби у діяльності, часто усувається від дії, а отже і втрачає можливість самоздійсиитися.

Наслідки, об’єктивовані в предметно-практичній, теоретич­ній, художній діяльності, з очевидністю засвідчують, що людина була, що вона відбулася і постійно співприсугня в бутті.

Поняття професійності не тотожне поняттю «фах». Майстер­не опанування фахом - основа відчуття власної гідності та потрібності людям, а також основа психічної комфортності. Зрештою, воно - важливий чинник відчуття повноти і змістовності життя.

Поняття професійності має й інший аспект. Його застосо­вують щодо якісно виконаної роботи, хоча людина і не обрала її основною сферою своєї діяльності, своїм фахом. Про бездоганно виконану роботу говорять «професійна», «майстерна», хоча виконав її «аматор». Звернемо увагу, що слово «любительство» (в рос. мові «любительство») - походить від слів «любов», «лю­бити», тобто бути небайдужим до свого предмета. Зустрівши улюблену справу, особа дістає змогу зустрі­тися з собою: відкрити власні можливості, а отже здійснити себе. В такому разі вона не роботу виконує, а здійснює себе. Сказане засвідчує, що професія - це далеко не єдиний, але вагомий чинник вияву моральності особи.

Слід, однак, мати на увазі, що професія не робить людину моральною. Справа не в професії, а в моральних якостях людини. Аморальна людина може найблагороднішу професію використати у власних корисливих цілях. Моральність не формується профе­сією і нею не визначається. В професії і через професію вона лише виявляється. У зв’язку з цим в суспільстві завжди наявна низка проблем, що створюються ситуаціями позаморального ставлення людини до своїх професійних обов’язків. Серед професій, що безпосередньо і найтісніше пов’язані з моральною відповідаль­ністю особи за наслідки діяльності, є такі: професія вчителя, лікаря та юриста. В їхніх руках - найважливіші сторони людсь­кого житія, тому вони мають гуманістично визначене спрямуван­ня. Від сумління лікаря залежить здоров’я і життя людини; від компетентності і моральності юриста - добре ім’я, громадян­ський статус, зрештою, доля людини; компетентність та любов до дитини в учительській професії є вирішальними чинниками становлення творчої особистості.

Професійна діяльність багатоаспектна. До неї входять наступні елементи:

- економічний – з позицій кваліфікації, оплати, господарської галузі, функцій та умов праці, форм підготовки, строків., необхідних для отримання професійної підготовки;

• психологічний – взаємодія техніки та людини, спілкування в процесі праці, психологічні якості, якими має володіти представник професії;

• етичні – моральні відносини, моральні та ціннісні настанови, поведінкові пріоритети, етичні критерії вчинків

В сучасних умовах підвищується роль професіоналізму, а також суб’єктивних та об’єктивних факторів , які допомагають реалізовувати ідеї істинної свободи професійного самовизначення людини. Виходячи з цієї свободи:

- Будь-яка людина для досягнення своїх професійних цілей має вільно, без будь-якої дискримінації, розпоряджатися власним інтелектуальним та фізичним потенціалом але не на шкоду суспільству та іншим особам;

- Не можна примушувати людину до обов’язкової та непрестижної праці, за виключенням окремих випадків, передбачених законом;

- Вільний вибір роду занять і характеру роботи – невід’ємне право людини і воно має здійснюватися у відповідності з професійною підготовкою, освітою, бажанням, здібностями та покликанням цієї людини;

- Тільки сам працівник може реалізувати на практиці свої професійні якості, за допомогою держави забезпечити свій професійний, інтелектуальний та духовний розвиток;

2 Професійна етика відображає рівень соціалізації особи. Професійністю вона предметно засвідчує повагу до суспільства. Разом із тим, професійність стає об’єктивною підставою для поваги з боку суспільства, а отже і реальним ґрунтом для самоповаги.

Професійна етика історично склалася як результат суспільного розподілу праці. Вона - посередник у стосунках особи і суспільства. В діяльності людина утверджує рівень моральності в об’єктивованих формах, тобто предметно закріплює свою співприсутність у бутті.

Професійна етика - це галузь етичного знання, що відображає рівень моральнісного ставлення людини до суспільства та до себе самої в опредметнених формах: у змісті, засобах, процесі та наслідках діяльності. Професійна мораль конкретизує загальні моральні норми й оцінки, які визначають ставлення людини до своїх професійних обов’язків, а опосередковано – до людей, з якими вона взаємодіє відповідно до свого фаху і до суспільства загалом. Термін «професійна етика» використовується не стільки для позначення окремої сфери етичної теорії, скільки для своєрідного морального кодексу людей певної професії (клятва Гіппократа, кодекс лицарської честі тощо). Професійна етика обґрунтовує необхідність саме таких моральних кодексів, тлумачить їх з урахуванням специфіки професії, її утилітарного й гуманістичного призначення.

Моральні кодекси мають, як правило, мають конкретних авторів, проте в них проголошують моральні вимоги, які здебільшого стихійно вироблені раніше у сфері буденної свідомості. Вони охоплюють вселюдські вимоги (чесність, правдивість тощо), вимоги до фахової діяльності (професіоналізм, компетентність тощо), вимоги, детерміновані конкретним видом професійної діяльності. Моральні кодекси мають чітко визначений зміст, а тому приписують певний тип відносин лише в передбачуваних ситуаціях.

Роль професійних моральних кодексів не зводиться суто до моральної функції. Вони покликані захищати традиції людей відповідного фаху, сприяти підвищенню професійної культури, солідарності і репутації професійної групи, обстоювати практично-утилітарні, соціальні, політичні та інші інтереси корпорації.

Створення моральних кодексів передбачає врахування можливих типових конфліктних ситуацій. Формулюючи норми, правила, приписи, дбають, щоб вони, строго регламентуючи поведінку людей відповідної професії, сприяли гармонізації стосунків у колективі.

Трудові етичні кодекси повинні містити в собі три різновиди вимог:

- загальнолюдські (рівність, гідність, чесність, суверенність особистості, повага до людини тощо) ;

- професійного характеру (самодисципліна, зосередженість, компетентність та ін. );

- специфічні для даного фаху (презумпція невинуватості, лікарська таємниця тощо).

Для більшості відомих в історії розвитку суспільства та нині існуючих кодексів професійної моралі загалом характерні такі риси:

• проголошення моральних вимог до представників певної професії;

• підтримка професійних традицій;

• нормативність ситуації (е стосується екстремальних випадків);

• сприяння вдосконаленню професійного рівня;

• захист корпоративних інтересів;

• націленість на об’єднання людей даної професії;

• наявність певного авторства.

Складовим і невід’ємним елементом кожного виду професійної етики, що базується на специфічних морально-етичних настановах, які є характерними тільки для певного соціального середовища є корпоративна етика (від лат. об’єднання, співтовариство).Корпоративна етика, яка за своєю сутністю та за формами свого віддзеркалення є плюралістичною разом з тим базується на деяких загальних для цієї сфери нормах та вимогах. До яких відносяться:

- пріоритет вузько групових інтересів в межах певних професійних структур або соціально-ментального загалу;

- Корпоративна «цехова» солідарність, яка має позитивний вимір («честь мундиру», солідарність щодо відстоювання професійних інтересів і прав «своїх», допомога «своїм» тощо);

- корпоративна замкнутість, в основі якої культивування професійних таємниць та секретів;

- корпоративний егоїзм, тобто захист своїх професійних інтересів таким чином, що це може надати шкоди людям інших професій;

- підкреслена ритуальність, яка надає професії особливої привабливості та виразності;

- Культ геральдики та символіки: відзнака, яка вказує на професійну належність (чорна мантія судді );

- корпоративний престиж: проведення постійних професійних свят (день юриста).

Корпоративізм є невід’ємною властивістю усіх антропоцентричних себе як з позитивного боку (захист професійних інтересів, професійної честі та гідності тощо), так і з негативного (професійний егоїзм, домінування корпоративних інтересів над загальними, хибне розуміння професійного обов’язку тощо).

Інтереси і гідність людей будь-якої професії, врешті-решт, залежать від того, якою мірою в їх діяльності втілюються принципи загальнолюдської моралі, які лише конкретизуються через окремі ділянки праці, але не відміняються і не заперечуються. Проте, на людей можуть впливати негативно економічні і соціальні чинники, що іноді приводить до:

- відчуження професійної еліти від решти працівників цієї галузі;

- протиставлення інтересів різних професійних груп;

- деградації професійної діяльності;

- абсолютизації корпоративної моралі;

- мотивації професійної діяльності користолюбством, владолюбством тощо.

В таких випадках професійна діяльність втрачає позитивні моральні орієнтири, що згодом породжує не лише кризу і падіння рівня в цій професійній ділянці, але й негативно впливає на моральні основи цілого суспільства.

3. Вище вже йшлося про те, що одна з функцій моралі реалізується зокрема у формі етикету. Етикет охоплює церемонії, ритуал, манери і стиль поведінки. Категорії етики, які використовуються для означення цих аспектів поведінки особистості, загалом стосуються сфери спілкування. Проте, їх якісні особливості потребують спеціального розгляду.

Під етикою спілкування розуміють, насамперед, структурну організацію процесу спілкування, яка знаходить вираз безпосередньо в між людських стосунках і взаємовідносинах. До цієї структури належать ціннісно-смислові компоненти, які зазвичай набувають символічного і умовного характеру. Через символічні форми реалізуються універсальні за своїм значенням морально-етичні норми і принципи, звичаї, традиції, побутові звички. Ця особлива структура спілкування і становить обсяг поняття «етикет».

Етикет (від франц. ярлик, етикетка) - це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні вияви людських взаємин (форми вітання, манери, стиль одягу тощо).

Етикет не може бути довільно сконструйований зведенням правил і норм поведінки, стилістики одя­гу чи послідовності риту­альних дій. Він формується протягом тривалого часу і виробляється на основі досвіду повсякденного спіл­кування багатьох генерацій.

Етикет становить особливу ділянку етичної культури, яка головним чи­ном виявляється назовні. Це поводження з оточуючими, форми вітання і звертання, правила поведінки в громадських місцях, стиль одягу, манера триматися тощо. Отже, етикет - це вияв зовнішньої моральності і вихова­ності окремої особистості.

У процесі формування етикету відбувається відбір стереотипів поведінки, які завжди застосовуються в тих чи інших обставинах. Етикет набуває характеру більш-менш стереотипізованого церемоніалу.

Церемоніал (від лат. благоговіння) - це певний поря­док дій, скерований на дотримання зовнішніх умовностей. Особливого значення в церемоніалі набуває суворо регламентована поведінка, зумовлена традиціями і звичаями або конвенційними прото­колами, наприклад - дипломатичним, корпоративним тощо.

Етикет регламентує і такі речі, як поведінка під час офіційних прийомів, зуст­річей, переговорів, офіцій­них та ділових обідів, почи­наючи від сервірування столу і закінчуючи розташу­ванням запрошених гостей. До етикету належать також правила чемного і шанобли­вого поводження з різними людьми в залежності від їх статі, віку, соціального і професійного статусу та ін.

Загалом етикет співпадає із загальними моральними вимогами ввіч­ливості і тактовності і знаходить свій цілісний вираз у взаємному шаноб­ливому ставленні одне до одного в різноманітних ситуаціях, незалежно від їх соціальних, етнічних, релігійних та інших особливостей. Рівень володіння правилами етикету в конкретній ситуації є показником сту­пеню цивілізованості певної людини.

Етикет складається з двох головних частин-теоретичної і практичної. До теоретичної відносяться загальновизнані правила поведінки в пев­них обставинах і ситуаціях, до практичної - власне дотримання цих пра­вил і приписів у реальній поведінці людей у конкретних обставинах і ситуаціях. Основним виразом практичної сторони етикету є манери і стиль поведінки.

Стиль поведінки - це стійкі риси спілкування, що постійно відтворюються і властиві певній людині чи групі людей. Стиль поведінки виявляє своєрідність духовного світу людини через зовнішні форми буття - манеру триматися, розмовляти, наслідування моди чи нехтування нею в одязі, в доборі інших речей тощо. У стилі відо­бражаються індивідуальні та колективні смаки і уподобання, інтереси і нахили людей. Стиль підкреслює індивідуалізм або, навпаки, ступінь ідентифікації людини з певною субкультурою та її цінностями. В зв’язку з цим йдеться про аристократичний, демократичний, корпоративний, спортивний та ін. стилі поведінки. Отже, стиль інтегрує індивідуальне, особливе і загальне в поведінці людей і є водночас виразом як унікаль­ності окремої людини, так і показником її інтегрованості в систему певних соціальних відносин на субкультурному рівні. Стиль здійснює істотний вплив на спосіб життя, а інколи створює стереотипні моделі масової поведінки.

Відсутність у людини виразно визначеного стилю свідчить про неусталеність її соціальної позиції, невизначеність статусу і психічну нестійкість. Така людина поводиться спонтанно, імпульсивно, її дії є важко прогнозованими, вона перебуває під владою власних примх і настроїв і є неврівноваженою. Особистість, яка виробила свій стиль життя, проектує лінію власної поведінки у відповідності зі своїми уяв­леннями про те, що робить її життя повноцінним в духовному і мате­ріальному смислах, а не просто віддається на волю повсякденної стихії.

Важливим практичним проявом етикету є манери.

Манери - спосіб поводження, стиль мови, її інтонація, тон, міміка, жести, хода, стриманість, повага, чуй­ність. Манери регулюються етикетом.

Манери стосуються культури поведінки і регулюються на осно­ві теоретичної складової етикету. Ставлення до манер є відмінним в різних соціальних верствах і субкультурах. Так, аристократичний пог­ляд на манери полягає в тому, що вони визначають ступінь шляхет­ності людини та її соціальний статус. Демократичне розуміння манер виходить з того, що зовнішня краса і вишуканість повинні бути відо­браженням внутрішньої чистоти і досконалості, зовнішнім проявом високої моральності людини. В сучасному суспільному житті добрі манери розглядаються як форма практичного втілення скромності і стриманості людини, як вміння контролювати свої вчинки, бути уважним і тактовним у поводженні з людьми. Брак манер, незграбність спричиняють непорозуміння, а інколи і конфлікти. Надлишок манер (манірність) або демонстративне хизування ними також не сприяють щирому спілкуванню, породжують відчуженість, надмірну церемонність. Знайти оптимальний баланс у використанні манер у процесі спілкування є досить складним завданням. Динамізм сучасного життя, строкаті субкультурні феномени поведінки, швидкоплинна зміна однієї модної тенденції іншою роблять манери всі більш залежними від глибини внутрішньої моральності людини, а не від знання конкретних настанов етикету у певній ситуації.

Базовою рисою будь-якого етикету є ввічливість.

Ввічливість — це вимога етикету, яка передбачає повагу до людської честі і гідності у повсякденному спілкуванні.

Ввічливість - це найелементарніший практичний прояв етикету. Вона полягає у зовнішній уважності, вияві доброзичливості до всіх оточуючих, готовності надати послугу кожному, хто цього потребує, делікатності, тактовності. Протилежними рисами ввічливості є бруталь­ність, хамство, зарозумілість і зневажливе ставлення до людей.

Специфічними проявами етикету є субординація та ієрархія. Тут повага виявляється не на підставі загальних норм етикету, а в залеж­ності від службового звання і чину, у відповідності з їх взаємним підпо­рядкуванням (ієрархічна драбина або піраміда).

Субординація (від лат. встановлення підпо­рядкування) — система службового підпорядкування молодших старшим за чином або званням.

Субординація базується на правилах службової дисципліни, які, зокрема, містять у собі вимоги службового етикету, наприклад, правила військового чи конфесійного етикету, викладені у відповідних статутах.

Інколи за бездоганними манерами криється лицемірство, святен­ництво і надмірний практицизм, за допомогою яких здійснюється вміле маніпулювання людською моральною свідомістю. Та попри всі недо­ліки і суперечності нехтувати етикетом, як переконливо демонструє практика спілкування, не можна.

Коли відкидаються традиційні культурні норми - етикет, манери, ритуали - ламаються усталені соціальні зв’язки, виникає дефіцит моральності, а тонкий шар цивілізованості, який приховує варварство, розчиняється, - з цього вакууму в життя вдирається хам. Таким є зако­номірний наслідок нехтування зовнішніми етичними умовностями, етикетом, традиційними стильовими особливостями, манерами, націо­нальними ритуалами.

Необхідно наголосити, що формальні чинники етикету не можуть бути зведені до простих конвенційних умовностей. Вони всмоктують у себе глибинні історичні традиції спілкування і, окрім усього іншого, відіграють незамінну регуляторну роль в організації суспільного буття. Багато норм етикету мають не тільки етичний, але й істотний політичний зміст і символізм, опертий на досвід світової історії.

Наведені міркування переконують, що зовні формально-умовні аспекти етикету містять в собі глибокий етичний сенс, який своїми витоками сягає сивої давнини людської історії. Дотримання правил етикету є запорукою ретрансляції етико-культурних цінностей нації, їх збереження і відтворення у поведінці та побуті нових генерацій. Етикет створює передумови для узгодженого і гармонійного спілкування, під час якого етико-символічні дії адекватно розуміються і сприймаються всіма учасниками даного процесу. Етикет є невід’ємним компонентом як інтерсуб’єктивних стосунків, так і відносин між державами і етносами.

Тема 5