27. Поняття, завдання і значення стадії попереднього розгляду справи cellt./

Попередній розгляд справи – це стадія крим. процесу, в якій суддя одноособово розглядає справу і вирішує питання:

• про можливість призначення справи до судового розгляду;

• щодо підготовки справ до судового розгляду.

Значення цієї стадії:

• стадія є процесуальним фільтром, який не допускає до судового розгляду крим. справи, що неповно розслідувані або в яких допущено суттєве порушення закону;

• в цій стадії визначаються межі майбутнього судового розгляду справи судом;

• забезпечує підготовку всіх необхідних умов для організації і успішного проведення судового засідання;

• з’являється новий учасник процесу – підсудні ( не відразу, спочатку обвинувачений).

Функції стадії:

1. контрольна – вирішення питань, ст. 237;

Стаття 237. Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи.У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

1. чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2. чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3. чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу;

4. чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5. чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб. За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

1. підготовчо-організаційна – вирішує питання, ст. 253.

Стаття 253. Питання, які підлягають вирішенню суддею в зв'язку з підготовкою справи до судового розгляду. Прийнявши рішення про призначення справи до судового розгляду, суддя вирішує такі питання:

1. про призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов'язковою;

2. про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

3. про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідування справи;

4. про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

5. про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

6. про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

7. про виклик у необхідних випадках перекладача;

8. про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

9. про день і місце судового розгляду справи;

10. всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.За наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду відповідно до статті 299 цього Кодексу будуть досліджуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.Суддя не вправі відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.

ст. 246 – додаткове розслідування і учасники процесу: обов’язково повинен бути присутній прокурор.

ст. 244 – рішення суду (6 рішень).

Стаття 244. Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи.За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1. про призначення справи до судового розгляду;

2. про зупинення провадження в справі;

3. про повернення справи прокуророві;

4. про направлення справи за підсудністю;

5. про закриття справи;

6. про повернення справи на додаткове розслідування.

Строк – 10 діб, але при важких випадках продовжується до 30 діб.

28. Судовий розгляд справи – стадія, в якій визначається винність і покарання особи.

Крим.-правове значення – суд остаточно здійснює кваліфікацію.

Крим.-процесуальне значення:

• може бути вирішено спір між державою і підсудним;

• остаточно вирішуються завдання крим.процесу;

• виконує контрольні функції щодо стадії досудового провадження.

5 етапів стадії ( частини ) судового розгляду:

1. Підготовча частина судового засідання – перевірка наявності умов для проведення судового слідства;

2. Судове слідство – з участю сторін проводиться дослідження доказів на підставі яких вирішується питання про винність підсудного;

3. Судові дебати – сторони дають оцінку вчинених підсудним діянь, аналізують докази, висловлюють висновки щодо кваліфікації, винності, міри покарання.

4. Останнє слово підсудності – підсудний реалізує своє право на захист.

5. Постановлення вироку – в нарадчій кімнаті приймається вирок.

Межі судового розгляду

Вони полягають у тому, що суд розглядає і вирішує крим. справу тільки до підсудних і лише в межах, пред’явленого на досудовому слідстві обвинуваченні.

Але можливо змінити обвинувачення під час судового розгляду і навіть тоді, коли погіршується стан підсудності.

Умови зміни обвинувачення в суді:

1. Зміна обвинувачення як в бік пом’якшення, так і в бік погіршення повинно торкатися виключно того злочину у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2. Прокурор не може доповнити обвинувачення новими епізодами злочинної діяльності або звинуватити підсудного у вчиненні іншого злочину;

Особливості процесуального порядку зміни обвинувачення:

• якщо в постанові про зміну обвинувачення прокурору ставиться питання про пом’якшення становища підсудного, суд роз’яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі;

• суд повинен роз’яснити обвинуваченому, що він буде захищатися від нового обвинувачення і відкласти справу на 3 доби для підготовки підсудного, захисника до захисту.

29. Межі судового розгляду

Вони полягають у тому, що суд розглядає і вирішує крим.справу тільки до підсудних і лише в межах, пред’явленого на досудовому слыдствы обвинуваченны.

Але можливо змінити обвинувачення під час судового розгляду і навіть тоді, коли погіршується стан підсудності.

Умови зміни обвинувачення в суді:

3. Зміна обвинувачення як в бік пом’якшення, так і в бік погіршення повинно торкатися виключно того злочину у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

4. Прокурор не може доповнити обвинувачення новими епізодами злочинної діяльності або звинуватити підсудного у вчиненні іншого злочину;

Особливості процесуального порядку зміни обвинувачення:

• якщо в постанові про зміну обвинувачення прокурору ставиться питання про пом’якшення становища підсудного, суд роз’яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі;

• суд повинен роз’яснити обвинуваченому, що він буде захищатися від нового обвинувачення і відкласти справу на 3 доби для підготовки підсудного, захисника до захисту.

2. Поняття принципів кримінального процесу, їх система.

Критерії визначення певного положення як принципу крим. процесу:

1. найбільш загальні вихідні положення та ідеї в організації судочинства в крим. справах;

2. нормативне визначення;

3. дія принципів в одній або кількох стадіях крим. процесу і обов’язково на стадії судового розгляду;

4. звернення до всіх учасників процесу;

5. забезпечення державним примусом.

Принципи (засади) крим. процесу – закріплені в законі визначальні найбільш загальні положення, які обумовлюють його сутність, спрямованість та побудову, а також зміст діяльності суб’єктів процесу.

Принципи тісно пов’язані між собою і утворюють систему. Визначений механізм процесуальної діяльності.

Усі принципи поділяються на:

1. конституційні;

2. міжгалузеві (спеціальні).

Конституційні принципи:

1. законності;

2. рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. забезпечення доведеності вини;

4. змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів;

5. підтримання держ. обвинувачення в суді прокурором;

6. забезпечення обвинуваченому права на захист;

7. гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами;

8. забезпечення апеляційного та касаційного рішень суду;

9. обов’язковість рішень суду;

10. незалежність і недоторканість суддів і підкореність їх тільки закону;

11. держ. мова судочинства;;

12. повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя;

13. право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла;

14. презумпція невинуватості.

Спеціальні принципи:

1. всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи;

2. публічність;

диспозитивність.

3. Поняття та класифікація суб’єктів крим. процесу.

Учасники процесу – державні органи, посадові особи, юр. особи і громадяни, які вступають між собою в процесуальні правовідносини.

За підставою участі в процесі, функції, які вони виконують, компетенції, правами та обов’язками, юр. відповідальністю та правовою захищеність існують види учасників процесу.

Групи суб’єктів за функцією, яку вони виконують:

1. обвинувачення:

   • потерпілий та представник;

   • позивач та представник;

   • прокурор;

   • слідчий;

   • нач. слідчого відділу;

   • орга дізнання;

   • особа, що здійснює дізнання;

3. юрисдикційна:

• суд;

• суддя;

• народні засідателі;

• присяжні;

4. захисна функція:

• особа, щодо якої порушена кр.спр.;

• підозрюваний;

• особа щодо якої вирішено питання про відмову в порушення проти нього кр.спр. з нереабілітуючих обставин;

• особа щодо якої почалось провадження в протокольній формі досудової підготовки матеріалів;

• обвинувачений та представник;

• підсудний та представник;

• захисник;

• цивільний відповідач та представник;

• особа, щодо якої точиться провадження про застосування медичного заходу примусового характеру;

5. допоміжна функція:

• заявник про злочин;

• особа, що дає пояснення слідчому органу в суді;

• свідок;

• експерт;

• керівник експертної установи;

• спеціаліст;

• перекладач;

• поняті;

• поручителі;

• педагог;

• фігуранти;

• обшукуваний;

• освідомлений;

• особа, у якої беруть зразки для експертних досліджень;

• секретар суд. засідання.

12. Поняття кримінально-процесуального доказування.

Доказування – регламентована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокурора і суду по збиранню, оцінці і перевірці оказів, а також по формулюванню певної тези (обвинувальної або виправдовувальної) і наведення аргументів для її обґрунтування.

Види доказування:

1. як процесуальне доведення, тобто діяльність відповідних органів і осіб спрямована на збирання, перевірку і оцінку доказів (практична діяльність);

2. як логічне доведення, тобто логічне та процесуальне обґрунтування певної тези, ствердження висновків у справі (логічна діяльність)

Метою доказування є встановлення об’єктивної істини або встановлення обставин, що входять в предмет доказування.

Доказування регламентується нормами, що в сукупності утворюють доказове право:

1. норми, що регулюють поведінку учасників процесу;

2. норми, що регулюють слідчі дії по збиранню доказів;

3. норми, що регулюють порядок прийняття процесуальних рішень.

Теорія доказування розробляє наукові рекомендації щодо розвитку доказового права, а також вирішує питання практики застосування цього права.

13. Предмет доказування у кр.справі (ст.64).

Предмет доказування – сукупність передбачених КПК обставин, що підлягають дослідженню і доказуванню по кожній кр.справі.

Доказуванню підлягають обставини:

1. час вчинення злочину;

2. місце;

3. спосіб;

4. інші обставини;

5. винність і мотив злочину;

6. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, що характеризують особу винного;

7. характер і розмір шкоди.

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1. подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4. характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

11. Речові докази, поняття і класифікація (ст.78).

Стаття 78. Речові докази.Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

6. Поняття доказів та їхніх процесуальних джерел (ст.65).

Докази – фактичні дані на підставі яких встановлюється наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи та інші обставини, що мають відношення до справи.

Джерела доказів:

1. показання свідка;

2. показання підозрюваного;

3. показання потерпілого;

4. речові докази;

5. протокол слідчих дій;

6. результати оперативно-розшукових заходів.

Стаття 65. Докази.Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Належність, допустимість і достовірність доказів.

Властивість доказів:

1. належність (взаємозв’язок з обставинами);

2. допустимість (характеристика з точки зору закону):

• належність суб’єктів, які провадять процесуальні дії;

• належність джерел;

• належність збирання доказів;

• належність процедури;

3. достовірність

4. відповідність фактичних даних дійсності).

10. Орган дізнання та дізнавач як суб’єкти кримінального процесу

"Дізнавач — це посадова особа органу дізнання, яка уповноважена керівником даного органу проваджувати дізнання, прийняла згідно з нормами кримінально-процесуального права матеріали перевірки повідомлень про злочин чи справу до свого провадження, в зв'язку з чим, як учасник кримінального процесу, здійснює відповідно до закону дізнання з метою розкриття злочину і забезпечення розв'язання інших завдань судочинства".

Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

На стадії порушення кримінальної справи дізнавач здійснює перевірку заяв і повідомлень про злочини відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства в передбачені законом строки. Прийнявши кримінальну справу до свого провадження, дізнавач вправі здійснювати всі слідчі дії, передбачені законом для розкриття злочину і забезпечення вирішення завдань кримінального процесу. При цьому, якщо дізнавач є суб'єктом ОРД — може, разом з тим, вживати і необхідні оперативно-розшукові заходи, безпосередньо або через начальника органу дізнання може звертатись до відповідного оперативного підрозділу з клопотанням щодо проведення невідкладних розшуковик заходів.

Особа, що здійснює дізнання, наділена правом самостійно приймати рішення щодо провадження необхідних слідчих дій і виконувати їх. Проте, якщо дізнання провадиться не керівником органу, який має на це право, рішення з найважливіших процесуальній питань розслідування, у першу чергу про напрямок справи (порушення, припинення, поновлення справи), про застосування заходів процесуального примусу (затримання підозрюваного, привід, обшук, накладення арешту на майно) та з інших питань, повинні бути затверджені начальником органу. Таке затвердження не потрібно в тих випадках, коли в законі в зв'язку з прийняттям конкретного процесуального рішення говориться не про орган дізнання, а про особу, яка здійснює дізнання .