1. Криміналістична характеристика розбоїв.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1. Узагальнена інформація про можливі безпосередні предмети злочинного посягання.

2. Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3. Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочинів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скеровані па досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4. Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5. Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини зазвичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджатимуть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу.

В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, що такі злочинні акції звичайно здійснюються групою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців. Нерідко використовуються різноманітні види сучасної вогнепальної зброї, найновіші технічні пристосування, інструменти та інші засоби ураження. (((Так, приймаючи рішення про напад на інкасатора чи касира, злочинці визначають спосіб учинення злочину: вивчають шлях пересування інкасаторів чи касирів із грошима, старанно аналізують наявність охорони, визначають найбільш зручні ділянки, де можна вчинити напад, передбачають шляхи відступу чи від'їзду, планують способи схову й реалізації викрадених матеріальних цінностей. Якщо напади вчиняються на власників житлових приміщень, у яких є матеріальні цінності, то способи їх учинення частіше за все пов'язані зі сферою діяльності власників майна (бізнес, торгівля тощо), видом і особливостями предмета посягання, його споживчою вартістю, характерними рисами і кримінальними навичками.)))

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

- підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

• підготування засобів маскування зовнішності, зброї, знарядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

- виривання сумок, портфелів та інших носильних предметів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічного тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих отрути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

Механізм слідоутворення залежить від способу вчинення злочину. При скоєнні грабежів і розбоїв на відкритій місцевості треба шукати сліди взуття на місці події, а також предмети та речі, загублені злочинцем. При скоєнні цих злочинів в оселі необхідно шукати сліди рук, взуття, а якщо проникнення в житло пов'язано зі зломом перешкоди, то на місці залишаються сліди знаряддя злому.

У категорію потерпілих, як правило, потрапляють люди похилого віку, жінки, підлітки, особи, які перебувають у нетверезому стані, тобто та група населення, яка не може чинити злочинцям активного опору. Іншу групу потерпілих складають представники заможних верств суспільства, які володіють великими коштами, а також валютою, ювелірними виробами, іншими цінностями, дорогими речами і предметами розкоші. До третьої групи відносяться потерпілі, відрізняються віктимною поведінкою, тобто поведінкою провокуючого характеру. В основному це особи, що характеризуються негативно за місцем роботи і проживання, раніше судимі, які зловживають спиртними напоями або наркотиками, ведуть паразитичний спосіб життя. Останнім часом у категорію потерпілих нерідко входять підприємці, працівники торгівлі, власники автотранспортних засобів.

2. Криміналістична характеристика статевих злочинів

Дивитись питання 15(16) – зґвалтування статевий злочин.

Окрім цього:

До насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх, відносяться злочини, передбачені ч. 4 ст. 152 (Зґвалтування малолітньої чи малолітнього) та ч. 3 ст. 153 (Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинене щодо малолітньої чи малолітнього) КК України.

Основними елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх є: обстановка вчинення злочину; спосіб учинення злочину; особа злочинця; особа потерпілого.

Обстановка вчинення злочину. Як показує слідча практика, злочинці для вчинення таких насильницьких статевих злочинів обирають відокремлені місця, де дуже низька ймовірність появи можливих свідків. Тому найбільш типовими місцями їх вчинення є: помешкання злочинця; помешкання потерпілого; сільські і міські вулиці; території парків, пустирів, недобудови; під'їзди, підвали, дахи будинків; ліс, поле, пляж; території виробничих підприємств; території шкіл, дитячих садків; інші місця (автомашини, дачні ділянки тощо).

Переважна кількість насильницьких статевих злочинів щодо малолітніх вчиняється в період з 12 до 24 годин. Якщо говорити по період року, то більшість цих злочинів реєструється з травня по вересень.

Можливо виділити наступні найбільш типові ситуації вчинення насильницьких статевих злочинів щодо малолітніх:

1) злочинець зустрічає дитину на вулиці, в парку, в лісі і відводить її до безлюдного місця, або вчиняє насильницькі дії негайно;

2) злочинець і дитина проживають в одній квартирі. Як правило, при цьому насильницькі дії відбуваються неодноразово, батьком, вітчимом, або іншим близьким родичем потерпілого;

3) злочинець підстерігає дитину в під'їзді житлового будинку;

4) злочинець приводить дитину до свого помешкання або іншого приміщення (під будь-яким приводом, або насильно);

5) злочинець приходить в гості до батьків дитини, і вчиняє насильницькі, дочекавшись, коли остання залишиться одна;

6) злочинець, обманом або застосовуючи силу, проникає до помешкання дитини, яка перебуває там одна;

7) злочинець обманом або силою саджає дитину до автомобіля і відвозить в безлюдне місце.

Спосіб учинення злочину. Насильницькі статеві злочини щодо малолітніх, в більшості випадків є спонтанними, тобто вчиняються без попередньої підготовки. Умисел у злочинця виникає раптово, наприклад, коли він зустрічає самотню дитину на безлюдній вулиці. Проте, в деяких випадках, вчиненню зазначених злочинів передує відповідна підготовка. Підготовка до вчинення розглядуваних злочинів щодо малолітніх має наступні види:

а) злочинець, перебуваючи в помешканні, де проживає дитина, під будь-яким приводом видаляє її батьків (наприклад, посилає за спиртними напоями), після чого вчиняє насильницькі дії);

б) злочинець запрошує дитину покататися на автомобілі, відвозить її до безлюдного місця, де вчиняє насильницькі дії;

в) злочинець примушує дитину вжити разом з ним спиртне, приводить до безпорадного стану і, скориставшись цим, вчиняє насильницькі дії;

г) злочинець очікує потенційну жертву в місці її можливої появи (під'їзді житлового будинку, лісопарку);

д) злочинець за допомогою своїх знайомих приводить дитину до себе додому, де вчиняє насильницькі дії.

Можна виділити наступні види насильства, що застосовуються при вчиненні статевих злочинів щодо малолітніх. По-перше, фізичне насильство: безпечне насильство; утримання; небезпечне насильство. По-друге, психічне насильство: погроза вбивством, насильством; демонстрація зброї.

Часто злочинці, після вчинення насильницьких дій, намагаються приховати сліди злочину. Типовими способами приховування статевого насильства є:

а) погроза вбити дитину або її близьких, якщо вона повідомить про насильницькі дії кому-небудь;

б) прання або знищення власного одягу;

в) зміна зовнішності;

г) виїзд з місця проживання на тривалий час;

д) вбивство потерпілої дитини.

Особа злочинця. Виконавцем насильницького статевого злочину щодо малолітньої дитини є особа чоловічої статі, яка досягла 14 років, проте співучасниками злочину можуть бути і жінки. Зустрічаються також випадки вчинення насильницьких дій малолітніх підлітками, які не досягли навіть віку 14 років.

У переважній більшості випадків злочин вчиняється однією особою. Якщо ж насильницькі дії щодо малолітньої дитини вчиняються групою осіб, то найбільш часто її учасниками є особи від 18 до 25 років. П'ята частина групових насильницьких злочинів щодо малолітніх вчиняється неповнолітніми. Саме підліток найчастіше може вчинити злочин під безпосереднім впливом однолітків або дорослих осіб, підкоряючись впливу натовпу. Всі неповнолітні учасники насильницьких статевих злочинів росли в неблагополучних сім'ях.

Нерідкими є випадки, коли група неповнолітніх вчиняє насильницькі дії щодо однієї і тієї ж дитини протягом тривалого часу.

Найбільш типовим особою, яка вчиняє насильницькі статеві злочини щодо малолітніх, є особа чоловічої статі у віці від 31 до 40 років, неодружений, непрацюючий, раніше не судимий, знайомий або близький родич потерпілої дитини, має незакінчену середню освіту, під час учинення злочину перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Насильників можна розділити на наступні групи:

Перша група – так званий «регресивний» тип – особи, які вчиняють насильницькі статеві злочини щодо малолітніх віком 7–14 років. Даний тип – «регресивний» названий так тому, що злочинці здійснюють умовне повернення від більш складних сексуальних відносин з дорослими до більш простих – з підлітками.

Друга група злочинців носить назву «конформний». Відмінною особливістю даних осіб є те, що вони вчиняють насильницькі дії, як правило, в групі, але ніколи не є ініціаторами (що є характерним для неповнолітніх).

Третій тип осіб, які вчиняють насильницькі злочини проти статевої недоторканності малолітніх, носить назву «афективний». Дані злочинці вчиняють насильство щодо дітей молодше 5 років.

Четвертий тип включає так званих «знедолених» ґвалтівників, тобто тих, хто не може задовольнити свої статеві потреби соціально прийнятним чином. Основну масу цієї категорії злочинців складають олігофрени (в ступені дебільності), а також особи, які мають фізичні вади.

Окрему (п’яту) групу складають особи, які вчиняють випадки злочинного інцесту. Найчастіше це буває батько (вітчим), рідше старший брат. Серед осіб, які вчинили насильницькі дії щодо своїх дітей можна виділити наступні підгрупи:

1) «випадкові» злочинці. Статеве насильство вчиняється ними, як правило, в стані алкогольного сп'яніння або після сварки з іншими родичами «на зло» їм. Жертвами таких злочинів стають навіть зовсім маленькі діти;

2) особи з явними проявами педофілії. Злочинці даної категорії відчувають підвищений потяг до дітей підліткового віку, який виникає ще в дитинстві.

Особа потерпілого. Найбільшу частку серед потерпілих розглядуваних злочинів становлять дівчатка та хлопчики у віці від 11 до 13 років. Третю частину складають потерпілі віком від 7 до 10 років. Легковажна або аморальна поведінка для малолітніх потерпілих, як правило, не є характерною. На момент вчинення злочину поведінка потерпілих не носила провокуючого характеру, вона для малолітніх потерпілих є, зазвичай, винятком із правил.

Можна виділити наступні групи потерпілих від насильницьких статевих злочинів:

а) потерпілі, які не здатні адекватно оцінити віктимність ситуації і є абсолютно беззахисними перед злочинцем (це стосується дітей віком до 7–8 років);

б) потерпілі, здатні оцінити небезпеку, однак не передбачали кримінальні наслідки (є характерним для насильницьких дій, вчинених батьком, вітчимом, педагогом і т.д.);

в) потерпілі, здатні оцінити віктимність ситуації, що передує злочину, але нехтують заходами особистої безпеки (наприклад, впускають до помешкання стороннього чоловіка);

г) потерпілі, які сприяли своєю поведінкою вчиненню злочину (дівчата, які вже ведуть статеве життя, вживають спиртні напої в малознайомих компаніях і т.д.).