11. Форми захисту земельних прав: поняття та види.

Форма захисту – це комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів для захисту суб’єктивного права.

Розрізняють дві основні форми захисту – юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма – це діяльність уповноважених державних органів, що направлена на захист порушених, невизнаних, оспорюваних суб’єктивних прав. Суть її полягає в тому, що особа, права якої порушені або оспорюються (не визнаються), звертається за захистом до державних або інших компетентних органів (до суду загальної юрисдикції, господарського суду, третейського суду і т.і.), які уповноважені застосувати необхідні заходи для захисту права на землю.

Особливості органу, який розглядає справу, і характер його компетенції накладають свій відбиток на порядок захисту права, порядок розгляду спорів. Так, в рамках юрисдикційної форми виділяють загальний та спеціальний порядок.

У загальному порядку здійснюється захист прав через суд загальної юрисдикції. Судова влада також здійснюється через господарські та третейські суди.

Засобом судового захисту, як правило, є позов, тобто звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, та звернена до відповідача матеріально-правова вимога про виконання обов’язку, що лежить на ньому або про визнання наявності чи відсутності правовідношення, з іншого боку. В окремих випадках засобом судового захисту є заява, зокрема, по справам особливого провадження, чи скарга, зокрема, при зверненні до Конституційного Суду України.

Спеціальний порядок захисту передбачено для захисту прав на землю та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом і т.і. Цей порядок пропонується називати адміністративним. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є скарга, що подається до відповідного органу.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює собою засоби протидії суб’єктів які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів та не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Самозахист.

12. Особливості юрисдикційної форми захисту земельних прав.

Виконавчі комітети місцевих рад чи спеціально створені радами комісії, враховуючи повноваження, визначені п. «й» ч. 1 ст. 12 ЗК України, пп. «5» п. «б» ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», приймають рішення про можливість/неможливість виготовлення технічної документації з встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за відсутності згоди певного суміжного землекористувача, чим значно спрощують та прискорюють процес реалізації прав на землю.

Що стосується Держгеокадастру як юрисдикційного органу з розгляду спорів поза населеними пунктами про межі, обмеження та сервітути (ч. 4 ст. 158 ЗК України), повсюдного та дієвого застосування таких повноважень не спостерігається з часів їх запровадження. На невластиву для органу, що реалізує земельну політику, роль арбітра у земельних спорах у наш час вказує також відсутність прямого згадування таких повноважень у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №15). На практиці розгляд заяв про земельні спори проводиться в порядку законодавства про звернення громадян, а не за процедурами ст. 159 ЗК України. Сприяє цьому відсутність приписів, які вирізняли б заяву про вирішення спору від звичайної заяви-звернення.

Основною дієвою формою захисту прав землевласників та землекористувачів при здійсненні його органами державної влади був і залишається судовий захист. До помітних змін у цій сфері правозастосування належить активізація Верховного Суду України (далі – ВСУ) у 2015 р. у процесі формування правових позицій щодо найбільш поширених земельних спорів. Вплив деяких з них на ефективність захисту неможливо переоцінити. Особливо помітними були правові висновки з приводу представництва прокурором інтересів держави у земельних спорах, які викладені при розгляді справ №6-178цс15 (Постанова ВСУ від 01.07.2015 р.) та №6-68цс15 (Постанова ВСУ від 16.09.2015 р.). Мотивування судом позицій у цих справах є прикладом відходу від принципів буквального тлумачення, а також динамічного і цільового застосування норм права. У разі врахування судами нижчих інстанцій таких висновків, можливість прокурора ініціювати судовий перегляд рішень компетентних органів про передачу земельної ділянки чи заявляти вимоги про недійсність договорів, предметом яких є земельна ділянка, суттєво обмежена.