17. Визнання земельних прав як спосіб захисту.

Визнання прав на землю. Необхідність у даному способі захисту виникає тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб'єктивного земельного права, суб'єктивне право оспорюється, заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку чи права користування нею через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку тощо. Визнання права як спосіб захисту за своєю природою може бути реалізоване лише в юрисдикційному порядку. Реалізація даного права на захист здійснюється шляхом подання позову про визнання за особою конкретного земельного права – найчастіше права власності чи права землекористування.

18. Визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органів публічної влади , їх посадових чи службових осіб.

Згідно з статтями 1173-1175 ЦК України, шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у сфері адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 11 ст. 118, п. 9 ст. 123 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Відповідно до п. 10 ст. 128 ЗК України рішення відповідних органів про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржене в суді. Може бути оскаржено також недодержання порядку продажу земельних ділянок на конкурентних засадах (глава 21 ЗК України), у тому числі порушення порядку звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи (ст. 139 ЗК України).

Оскарженню до суду підлягають також рішення органу виконавчої влади (органів землевпорядної служби, органів з питань екології та природних ресурсів, санітарних органів тощо) або органу місцевого самоврядування про припинення права власності та права землекористування (статті 140-144 ЗК України), про викуп (вилучення) земельних ділянок для суспільних потреб (статті 147-151).

Наслідки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування врегульовуються відповідно статтями 154 та 155 Земельного кодексу.

19. Визнання правочину недійсним як спосіб захисту.

Земельні ділянки можуть набуватися шляхом укладання цивільно-правових угод: купівлі-продажу, дарування, успадкування, застави, міни, оренди (суборенди) тощо.

Відповідно до п. 2 ст. 131 ЗК України укладання таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК. Проте не можуть забезпечити правомірний перехід землі від однієї особи до іншої ті угоди, які визнаються недійсними. Так, відповідно до вимог статей 203-207, 215-236 ЦК України недійсними є ті угоди, які не відповідають вимогам закону, тобто щодо яких: недодержано встановленої законом форми (відповідно до вимог ст. 132 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про оренду землі» це має бути письмова форма); немає нотаріального посвідчення, якщо цього вимагає одна із сторін (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»), або відсутня його державна реєстрація (статті 18, 20 Закону України «Про оренду землі»); не зазначені всі істотні умови (істотні умови угод про перехід права власності на земельні ділянки визначені в ст. 132 ЗК України, договору оренди землі – у ст. 15 Закону України «Про оренду землі»); має місце укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (наприклад продаж земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам особливо цінних земель); має місце укладення угоди юридичною особою, що суперечить її цілям; має місце укладання угоди неповнолітнім, громадянином, визнаним недієздатним, обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, нездатним розуміти значення своїх дій; має місце укладення угоди внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною або збігу тяжких обставин; має місце уявна і удавана угода, а також угода, укладена під умовою.

За загальними вимогами правовим наслідком визнання угод недійсними є обов'язок сторін повернути одна одній все одержане за угодою, а за неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошовій формі, якщо інші наслідки недійсності угод не передбачені законом (статті 203, 215, 228 ЦК України).