Пророк Мухаммед і виникнення ісламу.
Засновником ісламу вважається пророк Мухаммед (Магомет) ібн Абдалах (570-632 рр.) – виходець із роду хашим бедуїнського ізмаїлітського племені курейш, яке об’єднувало 10 народів. Народився майбутній пророк в місті Мекка. Мухаммед з роду Хашимітів вважався нащадком Кусая у п’ятому поколінні , був далеким родичем Омейядів. Належав до бедуїнської аристократії. В ранньому віці втратив матір в 6 років, батька свого зовсім не знав, виховував його дід, який помер через 4 роки. Тому його виховував дядько Абу Таліб, якому майбутній Пророк пас овець. Ставши дорослим він працював караванником у багатої вдови Хадіджі, а коли йому виповнилося 25 оженився на 40-річній Хадіджі, яка мала 3 дітей від попередніх чоловіків. Вона подарувала чоловікові кілька дітей, однак вижила лише одна хвороблива дочка Фатіма.
Мухаммеда описують як стрункого, середнього зросту, широкогрудого чоловіка. Розкішне, дещо кучеряве волосся, довга чорна борода, обмальовувала худе обличчя світлого відтінку. В особистому спілкуванні…він зберігав люб’язність і вибачливість.
З 610 р. в стані епілептичних нападів до нього почали приходити «божественні прозріння», згідно з якими єдиний бог Аллах обрав його своїм медіумом, пророком і посланцем (расулом), устами якого він віщуватиме людям свою волю.
Мухаммед був неписьменним, але віщування, які він проголошував у стані трансу, являли собою римовану прозу (садж). Три роки Мухаммед проповідував лише серед друзів, але під тиском «божественних» наказів, почав проповідувати серед мекканців як посланець бога Аллаха.
Він проповідував:
повне єдинобожжя,
кінець світу і Страшний Суд
ідею пекла і раю.
Усіх монотеїстів (християн, іудеїв) він вважав своїми єдиновірцями.
Свою релігію він називав іслам («покірність»), а послідовників-проповідників – мусульманами («покірними богу»). Він вимагав від них:
Віри в єдиного бога Аллаха й посланницьку місію Мухаммеда;
Щоденної п’ятиразової молитви – намаз, на яку мусульман скликав Білаль.
Закяту – «податку на бідних», що вносився в касу общини з розрахунку 2,5 % від вартості майна (а не доходу правовірного).
Пізніше до них додався піст протягом місяця рамадану (навесні), під час якого заборонялося їсти, пити й дивитися на жінок, доки світить сонце.
В богословському плані вимагалася віра в єдиного Бога, в ангелів, божественне прозріння, пророків та Страшний Суд.
Зате мусульманам дозволялося мати до чотирьох дружин і безліч наложниць.
До традиційних релігійних заповідей не красти і не вдаватися в розпусту він додав обмеження на вживання вина, заборону їсти свинину та мертвечину, вбивати своїх дітей та утримувати мусульман в рабстві.
Авраама, Ісуса та Мойсея Мухаммед вважав своїми попередниками і єдиновірцями.
Омейяди категорично виступали проти ісламу, побоюючись падіння культу Кааби, що викличе занепад ходіння на прощу, підірве релігійно-політичний авторитет Омейядів і призведе до краху їхньої влади. Новий глава роду прокляв Мухаммеда за те, що він обіцяв дядькові рай, хоча той помер язичником. Небезпека змусила Мухаммеда емігрувати й протягом 16липня – 24 вересня 622 р. він емігрував до міста Ясріба де деякі племена сповідували іудаїзм, він уклав з ними союзний договір і став їхнім лідером, а саме місто дістало назву Медина. Невдовзі з’ясувалося, що іуда їсти зневажають Пророка, за його релігійну неграмотність, що викликало гострий конфлікт між прихильниками обох релігій. Внаслідок війни мусульмани перемогли іудеїв і розпочали боротьбу з Меккою.
Наслідки війни:
жерці Мекки прийняли іслам і визнали Мухаммеда пророком єдиного Аллаха;а
ле за це Каабу оголосили центральним храмом ісламу, а Чорний Камінь – святинею, яку послав на землю Аллах;
збереглась і система ходіння на прощу «хадж»;
молитися Пророк наказав стоячи на колінах обличчям до Мекки.
У 629 р. Мухаммед сам здійснив під білим ісламським прапором показовий хадж до Кааби. Мусульманська община захопила контроль над «дорогою ладану», а Мухаммед надіслав шести правителям сусідніх держав листи з наказом прийняти іслам, а коли ті відмовились, поділив світ на дар аль-іслам («землю ісламу») та дар аль – харб («земля війни»). Мусульмани мали поширювати іслам всіма засобами включаючи джихад «священну війну». Участь у війні ставала священним обов’язком кожного вірного, а загибель в бою перепусткою до раю.
Зростання економічного та політичного потенціалу, підтримка впливових мекканських жерців, чутки про незліченну здобич та багатоженство забезпечило підтримку ісламу по всій Аравії. Протягом кількох років вся Аравія підкорилася Мухаммеду, він розпочав готуватися до війни проти Візантії та персів, однак помер 8 червня 632 р. від плевриту. Пророка поховали в Медині, а його могила стала святинею мусульман. Після смерті Пророка бедуїнські племена, які прийняли нову віру повернулись до язичництва. По всій території почали з’являтись «лжепророки» , молода країна знову опинилась на межі загибелі.