Дивізіональна форма управління поєднує процес управління за продуктовим (коли материнська компанія відповідає за діяльність фірми у даній країні) і регіональним (дочірня компанія об'єднує філії в інших країнах) принципами. Головними елементами цієї форми управління є відділи (англ. division, звідки й походить назва "дивізіональна форма"), які наділені оперативною самостійністю, вступають у договірні відносини між собою і, отримуючи прибутки, здійснюють самофінансування.

Вище керівництво за цієї форми управління приймає стратегічні рішення, які визначають розвиток компанії на тривалу перспективу (поставлення основних цілей, розширення масштабів виробництва, модернізація підприємств, виробництво нових видів продукції тощо). За таким принципом побудоване управління в американській корпорації "IBM" ("International Business Machines"), причому дивізіональна форма управління поєднується з програмно-цільовою.

Дивізіональна структура управління

Переваги дивізіональної оргструктури:

- невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;

- можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем;

- підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);

- внутрішньофірмова конкуренція;

- швидкість реагування на зовнішнє оточення;

- забезпечення ефективного управління територіально розгалуженою великою компанією.

Недоліки дивізіональної оргструктури:

- дублювання функцій управління на рівні підрозділів;

- збільшення витрат на утримання апарату управління;

- централізований розподіл ресурсів у випадку їхньої нестачі може призвести до міжгалузевих конфліктів;

- «егоїзм» відділень, всередині яких спостерігається тенденція до «скорочення» цілей, якщо їхнє досягнення може зашкодити даному підрозділу;

- ускладнена кар’єра відділень, людські ресурси не використовуються ефективних чином.

Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям з великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.

6). За програмно-цільової структури управління існують керівники окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва. Такими цілями можуть бути будівництво нового заводу або цеху, реконструкція діючого підприємства, конструювання і розробка нової техніки тощо. Керівник проекту отримує завдання від вищого керівництва і звітує перед ним. Йому, у свою чергу, підпорядковується штат працівників.

Окремі підрозділи виконують певні завдання, що ускладнює координацію між цими підрозділами. Для узгодження їх діяльності, створюють єдиний координаційний центр. З часом підрозділи можуть бути перетворені на внутрішні фірми, тобто відносно незалежні господарські одиниці, які мають більшу самостійність, ніж підрозділи.

7). Лінійно-штабна організаційна структура – є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування.

Лінійно-штабна організаційна структура управління

Переваги лінійно-штабної організаційної структури:

- сприяння «штабу» збільшенню мобільності та розвантаженню вищого керівництва;

- пріоритетність наказів керівника виключає їхню суперечність;

- дисципліна, сувора підпорядкованість своєму безпосередньому керівництву.

Недоліки лінійно-штабної організаційної структури:

- штучне розширення апарату управління, його відрив від виробництва;

- збільшення витрат на управління.

Принципи та критерії праці менеджера

Для досягнення поставленої мети в діяльності підприємства менеджер повинен дотримуватися певних принципів, які конкретизуються у сукупності основних вимог, критеріях його діяльності.

Основні вимоги управління. Для ефективного процесу управління менеджер має дотримуватися таких основних вимог:

• розглядати людину як головне джерело підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва;

• планувати діяльність крупних компаній, в тому числі довготермінову потребу в кадрах;

• надавати підрозділам (відділам тощо) і працівникам цих підрозділів певну автономію, що стимулює їх підприємливість;

• постійно орієнтуватися на потреби споживачів (це досягається раціональною маркетинговою діяльністю);

• дотримуватися простих форм управління, мати малочисельний управлінський апарат;

• діяти енергійно і швидко при концентруванні зусиль компанії на одному або кількох напрямах бізнесу;

• проводити політику, спрямовану на формування у компанії багатьох лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику;

• органічно поєднувати автономію, свободу окремих підрозділів, працівників з жорсткою централізацією (коли йдеться про основні цінності компанії — стандарти якості та обслуговування та ін.).

Орієнтування на людину ("людський капітал") передбачає насамперед необхідність постійного залучення працівників усіх рівнів до вироблення і прийняття управлінських рішень. Для цього слід збільшувати інвестиції в "людський капітал", формувати у працівників економічне мислення, техніко-економічну культуру, виховувати передусім людей розумової праці.

Тому менеджер має бути компетентним у питаннях культури, етики, моралі, фізичного і психічного здоров'я та вдосконалення особи. Він мусить мати розвинуте філософське мислення, бути обізнаним з різними теоріями (особливо щодо організації виробництва і праці), вміти розібратися у результатах наукових досліджень.

Критерії роботи менеджера. До основних критеріїв роботи керівника-менеджера за сучасних умов відносять збільшення: 1) звітності; 2) лідерства; 3) уваги до колективної роботи; 4) контакту з людьми; 5) умовності влади, 6) індивідуальності; 7) самовіддачі; 8) поєднання інтелекту та оперативних якостей.

Менеджер створює можливості для розвитку творчих здібностей усіх співробітників заради досягнення мети організації. Основними рисами менеджера мають бути:

• концептуальність мислення, тобто вміння побачити діяльність підприємства в цілому і адаптувати її до змін у діловому світі;

• оперативність і гнучкість мислення, здатність швидко орієнтуватися в ситуації й обирати кращий варіант з можливих;

• широкий світогляд і глибокі фахові знання; вміння застосовувати теорію на практиці;

• вдача лідера, вміння організувати людей, заінтересувати у виконанні справи;

• вміння передавати свої ідеї, доводити їх до виконавців у доступній для них формі;

• комунікабельність — уміння спілкуватися з колегами, партнерами, конкурентами.

Отже, менеджер — не просто представник престижної професії, а й цікава людина, здатна зробити своє життя і життя свого оточення змістовнішим.

Зрозуміло, що кожний менеджер є особистістю, тобто йому властиві певні методи роботи, свій, так би мовити, почерк, стиль. Проте є багато спільного в роботі менеджерів, які представляють ту чи іншу систему менеджменту. В теорії та практиці менеджменту виділяються два його основні різновиди — американський та японський. Зробимо порівняльний аналіз їх у вигляді схеми: