Тема 8. Становлення національних держав та їх господарство періоду вільної конкуренції (XVII – перша половина XIX ст.)

1. Промисловий переворот у Великій Британії.

2. Особливості індустріалізації Франції.

3. Зміни у виробничій структурі Німеччини.

4. Утворення капіталістичної економіки США.

У 60-х роках XVIII ст. у Великій Британії раніше за інші країни почався перехід від ручного виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Це означало, що тут відбувся промисловий переворот. Закономірність цього явища ґрун­тується на таких передумовах:

1.Буржуазна революція середини XVII ст. остаточно вста­новила буржуазно-демократичний лад, що зберіг свої основні риси до нашого часу.

2. Аграрний переворот («обгороджування») призвів наприкінці XVII ст. до ліквідації залежного селянства.

3. Боротьба за панування на морях послабила в XVI ст. Іспанію, у XVII ст. — Нідерланди, у XVIII ст. — Францію і перетворила Велику Британію на могутню морську супердер­жаву. Вона володіла майже всією Північною Америкою та Індією, контролювала виходи із Середземного моря, економіч­но панувала в Португалії і навіть у Нідерландах. Все це сприяло величезному припливу нових капіталів у метрополію.

4. Винятково сприятливі природні умови (велика кількість рік, берегова лінія, що простягнулася на сотні миль) забезпечу­вали стабільні комунікації; надра містили запаси залізної руди, вугілля; пасовища забезпечували сировиною текстильне виробництво.

Підвищений попит у Європі на англійські товари (зде­більшого текстильні) був викликаний безупинними війнами на континенті: військовий уніфікований одяг, військове спо­рядження, зброя; особливо були потрібні бавовняні тканини для пошиття білизни. Бавовняна промисловість виникла в результаті жорсткої конкурентної боротьби з вовняною про­мисловістю. Перемога була здобута завдяки ввезенню дешевої бавовни з британських колоній у Північній Америці. Відстала ручна технологія, що не задовольняла підвищений попит на бавовняні тканини, потребувала заміни її машинами. У третій чверті XVIII ст. почалася епоха найважливіших винаходів. Спочатку за їх допомогою стало можливим механі­зувати процес бавовнопрядіння (прядильні машини «дженні» Дж. Харгрівса і механічний верстат Е. Картрайта). Переваги цих двох машин об'єднав Кромптон у своїй моделі, що стала основою механізованого бавовнопрядіння, а також вовняної, суконної, паперової, поліграфічної промисловості. Механізація прядіння і ткацтва виявила потребу в двигу­ні, що не залежить від гідроенергії. Таким двигуном стала перша парова машина Дж. Уатта (1784 р.). Дуже швидко її почали використовувати в усіх галузях промислового вироб­ництва, а пізніше і на транспорті.

Застосування машин різко підвищило попит на метал. Деревного вугілля не вистачало для розвитку металургії. До того ж вирубування лісів призводило до занепаду суднобуду­вання. У 1735 р. А. Дербі розробив метод використання ка­м'яновугільного палива в металургійному процесі, а в 1784 р. Г. Корт запропонував винайдену ним пудлінгову піч для ви­плавки сталі з чавуну. Застосування прокатних валків дало змогу виготовляти вироби потрібної конфігурації. Завдяки цим нововведенням продуктивність праці в металургії збіль­шилася в 15 разів. Переворот у промисловості зумовив зростання обсягів вантажних перевезень. Це, у свою чергу, спричинило модерні­зацію машинного і водного транспорту. У 1805 — 1807 рр. американець Р. Фултон побудував перший пароплав. Не­вдовзі Дж.Стефенсон створив перший локомотив (1814 р.), а в 1824 р. було введено в дію першу залізницю. Механізований водний транспорт і залізниці з'єднували різні економічні райони і галузі промисловості, створюючи нові стабільні комунікації. Все це мало велике економічне значення. Одну з останніх проблем промислового перевороту вирі­шило машинне виробництво машин, поява нової галузі про­мисловості — машинобудування. її розвитку сприяла роз­робка основних типів металорізальних верстатів: токарного (Т. Моелі, 1798 р.) і столярного (Бран, 1802 р.).

Створення фабричного машинобудування у першій поло­вині XIX ст. завершило промисловий переворот у Великій Британії, забезпечило перехід від мануфактурної до фабрич­но-заводської системи промисловості.

Це була справді промислова революція, що дала змогу Великій Британії зайняти чільне місце у світовому господарстві і світовій політиці в середині XIX ст. Вона виробляла половину світової продукції. Спираючись на потужну матері­альну базу, Велика Британія після успішної боротьби з рево­люційною Францією закріпилася на світовому ринку.

Розвиток промисловості знизив питому частку сільського населення у 1821 р. до 33 %. Це сприяло застосуванню пе­редових методів ведення землеробства і скотарства. У сільському господарстві здійснювалася політика аграр­ного протекціонізму, вигідна великим землевласникам. Хлібні закони 1815 р. різко обмежили ввіз хліба з-за кордону. У такий спосіб штучно підтримувалися високі ціни на хліб, що погіршувало життя трудящих і привело до підвищення вар­тості робочої сили. Під впливом промислової буржуазії хлібні закони в 1846 р. були скасовані. Наприкінці XIX ст. хліб подешевшав унаслідок ввезення його з Америки. Це призвело до перебудови сільського господарства, нового перетворення орних земель на пасовища.

Паралельно відбувався процес утвердження панування Ве­ликої Британії у світовому капіталістичному господарстві. Це створювало умови для свободи торгівлі, проголошення так званого фритредерства. У цьому випадку система протекціонізму втрачала своє значення, гальмувала економічний розвиток. Держава звільнила від мит майже всі то­вари, що ввозилися до Великої Британії. Одним із заходів було скасування хлібних законів.

Основні причини виникнення фритредерства:

1. невигідність обкладання митом сировини і харчових продуктів;

2. висока конкурентоспроможність англійської промис­ловості;

3. скасування протекціонізму ґрунтувалося на чіткому розрахунку.

У результаті Велика Британія посіла провідне місце не тільки у світовій промисловості, виробництві, а й у торгівлі, морсь­ких перевезеннях.

Найважливішим чинником торгово-промислової першості став британський колоніалізм. У першій половині XIX ст. Велика Британія проникла в Африку, підкорила Австралію, захо­пила острови в Тихому океані. Внаслідок опіумної війни в 1840 — 1843 рр. було укладено кабальні договори з Китаєм; виник новий ринок збуту для англійських товарів. Велика Британія розв'язала війни на Середньому Сході, тривав процес завою­вання та розграбування Індії, освоєння і заселення Канади. Колоніальний розбій, роль лідера у промисловості й торгівлі привели до нагромаджень капіталу, роз­витку кредитування. Створюється Англійський банк (1694 р.), потім до кінця XVIII ст. — ще 350 банків. До середини XIX ст. Лондон перетворився на світовий кредитний центр, місце для розмі­щення великої кількості іноземних державних позик. У такий спосіб Велика Британія стає не тільки світовим фабрикантом, купцем і перевізником товарів, а й світовим банкіром.

Проте під дією закону нерівномірного розвитку капіталізму вже в 50 —60-х роках XIX ст. виявляються ознаки втрати Великою Британією передових позицій. Відбувається процес прискореного розвитку США і Німеччини, усе сильніше від­чувається їхня конкуренція на внутрішньому і світовому рин­ках. Деякі країни перестають бути ринком збуту британських товарів. Нова держава Сполучені Штати Америки захищає себе високими ввізними митами. Спостерігається тенденція до застосування протекціоністської системи в Західній Європі. Основна причина цих явищ полягає у втраті Великою Брита­нією організаційної і технічної переваги над країнами «мо­лодого капіталізму».

Особливості індустріалізації Франції. Промисловий переворот у Франції запізнився і мав затяж­ний характер. Почавшись у першій третині XIX ст., він завер­шився в 50—60-х роках XX ст. Причини мали специфічний характер, але були й загальні, характерні для всього європей­ського континенту: наполеонівські війни і континентальна блокада Великої Британії, яку проводила Франція разом із сусідніми державами. Доступ машин на континент був закритий, і переозброєння європейської промисловості затримувалось. Цим пояснюється технічне відставання, низька конкурентоспроможність європей­ських товарів, повна залежність від постачань з Великої Брита­нії машин, металу, вугілля. Серед особливостей соціально-економічного розвитку Франції, що уповільнили промисловий переворот, слід зазна­чити також такі:

1.Особлива структура французького буржуазного суспіль­ства. На відміну від Великої Британії тут основну роль віді­гравали не промисловці, а банкіри. Маючи урядову підтрим­ку, вони забезпечували високий банківський відсоток і не виявляли інтересу до промислового і сільськогосподарсько­го кредитування. Французькі банкіри вдало використовували особливості народного менталітету: підкреслений практицизм, прагнення до скромного, гарантованого прибутку, досягнутого з наймен­шим ризиком. Саме це призвело до виникнення в XIX ст. специфічного соціального прошарку, так званих рантьє, які жили виключно на відсотки від вкладеного у цінні папери капіталу. Хоча первісне нагромадження капіталу відбувалося швидко і у значних масштабах, багатства ці спрямовувалися не стільки в промисловість і торгівлю, скільки в лихварство, відкуп тощо.

2. Зовнішня політика: затяжні війни на європейському континенті завдали значних економічних збитків. Достатньо згадати континентальну блокаду Великої Британії Наполеоном І.

3. Особливості французьких мануфактур, зумовлені слаб­кістю внутрішнього ринку, спеціалізацією на предметах роз­коші. Вони менш за все піддавалися механізації, тому великі централізовані мануфактури були рідкістю.

4. Нерозвиненість інженерної думки порівняно з англій­ською. Тут було створено тільки ткацький верстат Жаккарда і льонопрядильну машину Жирара.

5. Уповільнений процес утвердження буржуазного дер­жавного ладу, стійкість феодальних порядків. На відміну від Великої Британії утвердження нового ладу розтягнулося додатково на століття і потребувало кількох революцій.

Економічний аспект Великої французької революції. Французька буржуазія, перетворюючись на основний клас, була зацікавлена в поваленні феодалізму. Цеховий устрій, внутрішні митниці, дрібна регламентація промислового ви­робництва, гігантські витрати на утримання паразитичного дворянства — все це обмежувало можливості промисловості й торгівлі, суперечило інтересам буржуазії. В останню третину XVIII ст. гніт феодальних повинностей досягає краю: нужду і бідування мас посилив неврожай 1788 р. Розпочалися повстання, основною рушійною силою яких висту­пило селянство (із 26 млн. населення країни 22 млн. становили селяни). 14 липня 1789 р. повстанцями була захоплена Бастилія, центральна в'язниця Франції, символ абсолютизму.

У перший період революції (14 липня 1789 р. — 10 серпня 1792 р.) влада переходить до рук великої конституційно-монархічної буржуазії. Скасовуються основні феодальні по­винності: ценз, шампар, панщина. Однак встановлена сума викупу виявилася непосильною для селян. Водночас були усунуті перешкоди для розвитку торгівлі і промисловості: скасовувалися урядові регламентації, цехи тощо. Класова сутність режиму виявилася в законі Ле Шапельє, що забороняв робітникам об'єднуватися в спілки, проводити страйки. Було дозволено застосовувати військову силу для придушення народних повстань.

Другий період революції позначився скиненням монархії (серпень 1792 р. — травень 1793 р.). Влада переходить до республіканців-жирондистів. Основне питання революції — аграрне — залишається невирішеним. Аграрні закони, декрет про продаж «національних майн» було спрямо­вано проти інтересів бідного і середнього селянства. Жирон­дисти скотилися до контрреволюції і були усунуті від влади в результаті повстання в Парижі 31 травня — 2 червня 1793 р.

Третій період революції (до липня 1794 р.) — це перехід влади до якобінців, установлення ними революційно-демокра­тичної диктатури. Якобінський Конвент приймає низку декре­тів. Один із них ліквідує власність емігрантів на землю, пере­дає її селянам за викуп із розстрочкою на 10 років. Усі, хто проживав у общині протягом року, отримували право участі в поділі землі. Так сотні тисяч людей стали власниками не­великих ділянок.

Декрет 17 липня 1793 р. ліквідував усі феодальні права, повинності, побори. Проте великі ферми виявилися недотор­канними, збереглася нерівність на селі. У цілому на цьому етапі революції було вирішено її основні завдання: зломлено опір внутрішніх і зовнішніх ворогів, зруй­новано феодалізм. Тому, коли ці завдання були виконані і звільнився шлях для свободи капіталістичного підприємницт­ва, відбувся термідоріанський переворот 27 липня 1794 р. Встановилося панування контрреволюційної буржуазії, нових багатіїв, «нуворишів», які нажилися на голоді та злиднях мас. Законодавчі акти якобінського Конвенту були скасовані. 26 лютого 1795 р. установлюється влада визначних термідо­ріанців — Директорії, яких у результаті державного перево­роту змінила диктатура великої буржуазії в особі Наполеона Бонапарта. Імператор Наполеон І зберіг те, що зробили яко­бінці, закріпив у Цивільному кодексі власність селян на отриману землю, більше уваги приділяв питанням промисло­вості та фінансів. Боротьба за ринки збуту і джерела сиро­вини стала складовою частиною політики великої буржуазії, зокрема стимулювала загарбницькі війни Наполеона. Буду­чи за своєю природою завойовницькими, ці війни об'єктивно підривали основи феодальних порядків, розчищали шлях капіталістичному розвитку Європи.

Наступні події 1830 р. (реставрація і падіння Бурбонів, зо­середження влади в руках короля — ставленика буржуазії) дали поштовх індустріалізації Франції. Революція 1848 р. різко прискорила цей процес, посилила роль промислової буржуазії. Уряд нової республіки виділяє кредити для розвитку важ­кої промисловості, надає спеціальні позики для технічного переустаткування підприємств. Період Другої імперії (1852 — 1870 рр.) позначився коло­ніальною експансією в Індокитай, Західну та екваторіальну Африку, встановленням контролю над Єгиптом, колоніальни­ми авантюрами в Мексиці, Китаї.

Величезні витрати на ведення війн, невдала торгівля, не­далекоглядна політика 60-х років завдали шкоди французькій економіці. Франція залишалася країною дрібного землево­лодіння, дрібного селянства. Зростали земельні збори і не­прямі податки. Іпотечна заборгованість становила 11 млрд. франків. Лютували лихварі. Наприкінці 60-х років імператорський режим втратив свою соціальну опору, якою було селянство, а буржуазія не змогла упоратися зі зростаючим робітничим рухом. Поразка у війні з Пруссією поклала край прогнилому режиму і стала проло­гом до Паризької комуни 1871 р.

Зміни у виробничій структурі Німеччини. Машинна індустрія в Німеччині створилася, як уже за­значалося, пізніше, ніж у Франції. Буржуазна революція тут запізнилася, але й вона, розпочавшись у 1848 р., залишилася незавершеною, зберігши владу монархії і духівництва. Інду­стріалізація почалася лише в 60-х роках XIX ст. Промисловому перевороту сприяло створення Митної спілки земель під егідою Пруссії (1833 р.). Спілка ліквідувала мита, протекціоністські тарифи на ввіз іноземних товарів. Свою роль відіграла і революція 1848 р. Німеччина мала до цього часу розвинений пролетаріат. Тоді ж на німецькій землі виникло вчення К. Маркса і Ф. Енгельса. Водночас революція сприяла капіталістичному розвитку економіки, переходу від мануфактурної до фабричної стадії. Спізнілий промисловий переворот виявився дуже бурхли­вим. За десять років (1860—1870 рр.) потужність парових двигунів збільшилася майже втроє, залишивши позаду фран­цузькі розробки. Виявилися вигоди більш пізньої індустріалі­зації, яка здійснювалася на основі нової техніки і вітчизняного машинобудування. Особливо високі темпи розвитку були у важкій промисловості. Видобуток вугілля збільшився в п'ять разів, виплавка чавуну — в сім. Структура фабричної промисло­вості не повторювала англійську. З'явилася хімічна промисло­вість, почалося виробництво калію для сільськогосподарських добрив. Тривав процес швидкої концентрації виробництва, створювалися фабрики-гіганти з новітнім устаткуванням. Стимулом розвитку стала підготовка Пруссії до збройної боротьби за об'єднання Німеччини і знищення Франції. Ство­рювалася воєнна промисловість: заводи Стінесса, Борзіга, артилерійські заводи Круппа та ін. У результаті виробництво ;талі збільшилося до 1870 р. вдвічі й, перевершивши Францію, зрівнялося за обсягом з Великою Британією. Стимулом промислового розвитку виявилося також залізничне будівництво. В його розвиток було вкладено 4 млрд. марок. Розгалужена залізнична мережа ліквідувала роз’єднаність країни, збільшила внутрішній товарооборот. Докорінно змінилася структура зовнішньої торгівлі. В експорті стали переважати металовироби, тканини, вугілля, цукор. В імпорті значну частку становили залізні руди. Зміна пріоритетів зовнішньої торгівлі потребувала переходу від фритредерства до жорсткого протекціонізму. Розвивалося кредитування, виникли емісійні й акціонерні комерційні 5анки (Німецький банк, Дрезденський банк), і промислове піднесення другої половини XIX ст. перетворило Німеччину із аграрного придатка Західної Європи на серйозного конку­рента Великої Британії і Франції.

Прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві. Повільна ліквідація феодальних інститутів «згори» урядовими реформами відбувалася й у сільському господарстві. За законом 1807 р. у Пруссії було скасовано особисту залежність селян від поміщика. їм було обіцяно землю. Проте юнкерство зволікало із проведенням земельної реформи. Закон 1811 р. надав селянину можливість стати власником землі за викуп (сума, кратна 25 платежам за рік) або за частку свого наділу (не менше ніж 1/3), яку він мав віддати поміщику. В результаті збільшилися земельні воло­діння юнкерства і відбулася пауперизація села. Цю систему було закріплено законом 1850 р. Значні платежі селянства перетворилися на джерело капіталістичного накопичення, посилили економічну і політичну силу прусського юнкерства. Юнкерсько-капіталістичне сільськогосподарське виробництво виявилося невигід­ним для селянства. У виграші були тільки гросбауери.

Проте, незважаючи на половинчатість реформ, сільське господарство зрушилося вперед у своєму розвитку. Цьому сприяли кон'юнктура на світовому хлібному ринку, підви­щення продуктивності юнкерських господарств, удосконален­ня технічної бази сільського господарства.

Науково організована агрохімія, впровадження машин у господарство поміщиків і гросбауерів привели до підвищення врожайності. Це стосується зернових, технічних культур, що почали поширюватися з 50-х років. Німеччина зайняла перше місце у світі з вирощування картоплі й цук­рового буряку.

Розвиток капіталізму прусським шляхом зберіг політичне та економічне панування юнкерства. Союз юнкерства, пред­ставники якого формували державний апарат, із буржуазією визначив структуру німецького капіталізму. Останній виявив яскраво виражений агресивний, реакційний характер. В австро-прусській війні 1866 р. Пруссія захопила нові території. Перемога над Францією в 1871 р. усунула перешко­ди для возз'єднання Німеччини «згори», призвела до анексії Ельзасу і Лотарингії. Франція виплачувала величезну контри­буцію в сумі 5 млрд. франків. Кошти були використані для сплати державних боргів, спорудження фортець, казарм, на нові військові замовлення.

В останній третині XIX ст. були закладені основи німецької індустріально-технічної переваги над Західною Європою, по­чалася колоніальна експансія. У 80-х роках створилися агресивні колоніальні спілки і товариства. У 1884 р. вста­новлюється протекторат над Того і Камеруном в Африці, за­хоплюється північна частина Нової Гвінеї. Використовуючи картелі й синдикати як знаряддя сили, Німеччина пробиваєть­ся на світові ринки, виявляє особливо наполегливе прагнен­ня до світового панування.

Утворення капіталістичної економіки США. У XVII ст. територія північноамериканського материка перетворилась на переселенську колонію. Основну роль у землеробській колонізації відіграли англійці. Причиною стала система обгороджування в Англії, що викликала еміграцію селян і ремісників до Нового світу, а також зростання англійської торгівлі й судноплавства.

Англійський уряд оголосив, що іммігрантами заселяються вільні ненаселені простори. Проте їх захоплення супроводжу­валося масовим винищенням індіанців. Імміграція зростала настільки швидко, що за останню чверть XVIII ст. населення колоній подвоїлося і становило 5 млн. чол. Це були енергійні люди у працездатному віці.

На відміну від північної частини Північної Америки, що заселялася переважно трудящими, які тікали від сваволі вла­ди і релігійних переслідувань, південна частина материка опи­нилася в руках феодальних авантюристів. Тому історія колонізації цих земель відразу починається з порядків, перенесених сюди з Англії і Нідерландів. Буржуаз­ні виробничі відносини переплелись тут із формами позаеко­номічного примусу, зокрема рабовласництвом. Це очевидно з аналізу різних типів колоній, які можна поділити на три гру­пи: південні, північні та центральні.

До першої групи (Меріленд, Віргінія, Північна і Південна Кароліна, Джорджія) належать плантаційні господарства, засновані на рабській праці. Рабовласники-плантатори пану­вали і економічно, і політично.

У другій групі, що дістала назву Нової Англії (Нью-Гемпшір, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектікут), переважали дрібні фермерські господарства, купецтво, рибальство. Розвивалися великі мануфактури, які спеціалізувалися на суднобудуванні, рибальському промислі, сфері обслуговування. Залежність від метрополії спонукала займатися контрабандою. Основну роль відігравала буржуазія, що збагатіла на торгівлі й контра­банді.

У третій групі колоній (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Делавер, Пенсільванія) відбувалося інше: вона перетворилася на поста­чальника хліба для всієї східної частини країни. Тут розвивалося фермерське господарство, створювалися латифундії, власники яких здавали землю фермерам на умовах спадко­вої оренди. Економіка мала аграрний характер, розвивалася американ­ським шляхом. Сформувався, на відміну від прусського, інший тип буржуазно-аграрних відносин. Відбулося це завдяки бур­хливому процесу освоєння вільних земель. Умови роз­витку сільського господарства відрізнялися від європейських. Вирішальне значення мала націоналізація в 1782 р. пів­нічно-західних земель. Виникла важлива передумова швидко­го поширення капіталізму — відсутність у значній частині країни приватної власності. Кожний, хто мав капітал, міг вкласти його в обробку землі. Це вплинуло на господарський розвиток колоній. По-перше, вони привели до відсутності абсолютної ренти. Надалі підвищувалася середня норма при­бутку, а низькі ціни на сільськогосподарську сировину і про­дукти стимулювали промисловість. Диференційована рента виступала не як особлива форма прибутку хлібороба, що було властиво орендним відносинам, а у вигляді звичайного надприбутку, що залишається в підприємця. У такий спосіб власник і підприємець поєдналися в одній особі. Це прискорювало темпи нагрома­дження капіталу, забезпечувало високу норму прибутку і де­шеві сільськогосподарські продукти. По-друге, в Європі розвиток орендних відносин усклад­нював вкладення капіталів у сільське господарство, а висока ціна на землю сприяла вкладенню капіталу в купівлю землі, відволікаючи його від інвестицій у виробництво. Вилучення коштів із сільського господарства зумовлювали система поземельного кредиту, погашення позик. Всього цього не було в значній частині США, принаймні до кінця XIX ст.

Отже, незначна плата за отримання землі давала змогу форсувати сільськогосподарське виробництво. Водночас розвиток економіки стимулювали винятково сприятливі природні умови, для промисловості важливою виявилася різноманітна сировина, зокрема колосальні лісові масиви. Ліс став базою суднобудування, що орієнтувалося на метрополію. Судна були на чверть дешевші за англійські, і тому наприкінці XVIII ст. британський флот на третину скла­дався з побудованих у колоніях суден. Значна частина насе­лення займалася морським рибним промислом, поширення вівчарства зумовило розвиток вовняних централізованих ма­нуфактур. Вже наприкінці XVIII ст. вони цілком забезпе­чили населення тканинами власного виробництва. На базі багатих покладів залізної руди розвивалася мета­лургія. Американський чавун наприкінці XVIII ст. експор­тувався до метрополії. У прибережних районах виник своєрідний торгово-промис­ловий комплекс: виробництво спиртних напоїв. Морським шляхом спирт доставляли із Вест-Індії до Африки. Там він обмінювався на рабів, раби продавалися на плантації Північної Америки, а невільничий корабель плив до Великої Британії з вантажем колоніальних товарів. Торговий трикутник «пато­ка — сировина — спирт» (Вест-Індія — Африка — Велика Британія) перетворився на істотне джерело первісного на­громадження капіталу.

Економічні причини війни за незалежність. Економічний розвиток англійських колоній викликав серйозний опір метро­полії, що прагнула зберегти Америку як свій аграрний сиро­винний придаток. Проте заборони, що надходили з Лондона, ігнорувалися. Буржуазія колонії зміцніла до середини XVIII ст. Вона успіш­но конкурувала з Великою Британією в работоргівлі, судно­будуванні, освоєнні ринку, ввозі власних товарів до Індії. «Навігаційним актом» британський уряд забороняв коло­ніям вивозити продукцію будь-куди, крім Англії, а ввозити наказувалося тільки з Англії. Іншим законом (1750 р.) заборо­нялося використання доменних печей, прокатних цехів, заво­дів. Заборонялася навіть вичинка хутр. Однак, усупереч заборонам розвивалися торгівля і промисловість. Широко практикувалася контрабанда. Висловлюючи свою ворожість до метрополії, американці віддавали перевагу кон­трабандному товару. Не допомогло і зняття мит на легальний імпорт. Відоме так зване бостонське чаювання, коли населен­ня Бостона захопило і викинуло в океан безмитний чай. Велику роль у виникненні війни за незалежність відіграли внутрішні причини. Передусім вони були пов'язані з бороть­бою за землю. Виникла суперечність між привілейованими великими землевласниками — опорою короля і фермерами. Дрібні фермери (так звані скватери) захоплювали землі на захід від Аллеганських гір. На боці сква­терів виступали «кабальні слуги» — 50 тис. засуджених зло­чинців, яких було вислано із метрополії.

Комплекс внутрішніх і зовнішніх суперечностей призвів до війни за незалежність (1775—1783 рр.), в якій Велика Британія зазнала повної поразки. Війна мала характер буржу­азної революції. 4 липня 1776 р. «Декларація незалежності» проголосила створення нової держави — Сполучених Штатів Америки. Юридичне оформлення цього акта відбулося 8 ве­ресня 1783 р. Економічні результати війни за незалежність можна визначити так:

1.У країні встановився буржуазно-демократичний лад. Це знайшло своє відображення в Конституції (1787 р.), демо­кратичному аграрному законі (1783 — 1784 рр.), який сприяв утворенню фермерського господарства капіталістичного типу, успішному розвитку сільського господарства американським шляхом.

2. Створювалися умови для формування єдиного внутріш­нього ринку, виникнення американської нації, були ліквідовані перешкоди розвитку промисловості й торгівлі.

3. Незалежні США встановили прямі економічні зв'язки зі світовим економічним ринком.

Визначилися основні напрями економічного розвитку: Пів­ніч, Центр, а потім і Захід розвивалися на основі великої промисловості і фермерського господарства, тобто капіталі­стичним шляхом. Натомість Південь розширював плантатор­ство, засноване на рабській праці. Так формувалися дві систе­ми: капіталістична і рабовласницька. Виявилося це відразу після закінчення війни. Поправка Т.Джефферсона до Кон­ституції, що засуджувала работоргівлю, була відхилена. На­половину вирішеним залишалося аграрне питання: землю за Аллеганами продавали великими ділянками і дорого, жителі Півдня рішуче перешкоджали залізничному будівництву, вба­чаючи в ньому загрозу своєму добробуту і політичним пози­ціям.

Особливості промислового перевороту. Процес первісно­го нагромадження капіталу в США відбувався своєрідно. Експропріація земель у корінного населення — індіанців, ажі­отаж навколо спекуляцій землею, масова работоргівля, рабство чорних і білих «кабальних слуг» — такі його основні риси. Ці та багато інших особливостей історичного розвитку колоній вплинули на характер промислового перевороту. Його масштабність і порівняна швидкість пояснюються низ­кою причин, серед яких можна визначити: 1) повне панування буржуазії в північних штатах і відсутність там феодальних обмежень; 2) відсутність цехових обмежень, що стримували механізацію в Європі; 3) спізнілий розвиток капіталізму, що дало змогу використовувати і збагатити передовий англійський технічний досвід; 4) вигідне геополітичне положення, вміло використане з метою наживи на війнах, які вирували в Європі. Наприклад, у період наполеонівських війн США збагатили­ся на постачанні ворогуючим сторонам зброї, продовольства та інших товарів. Матеріальною базою для промислової рево­люції, за прикладом Великої Британії, стала мануфактурна організація бавовняної промисловості. Через 50 років у ре­зультаті впровадження нових винаходів і технічних удоско­налень споживання бавовни фабриками США зросло більше ніж у 22 рази.

Важливу роль у процесі індустріалізації країни відіграли залізниці. З 1830 до 1850 р. відбулося 300-кратне подовжен­ня залізничної колії. Механізація транспорту спричинила швидкий розвиток ме­талургії та видобувної промисловості. За першу половину XIX ст. виробництво чавуну збільшилося в 12 разів, видобуток вугілля — в кілька десятків разів. Сільськогосподарське машинобудування випуска­ло найдосконаліші на той час сівалки, молотарки і сінокосарки. У переоснащенні промисловості важливу роль відіграла вітчизняна інженерна думка. Винайдення швейних машин (1841 р.), ротаційних друкарських машин (1842 р.), телеграфу Морзе змінило повсякденний побут людей. За 50 років у 4 рази збільшився обсяг зовнішньої торгівлі, причому в експорті переважали сировина і сільсько­господарські продукти. Якщо Північ дотримувалася протек­ціоністської лінії, то Південь займав фритредерські позиції, розраховуючи на дешевші товари. Швидке зростання промисловості, а отже, і міського насе­лення збільшило попит на сільськогосподарську продукцію. Виникла галузева спеціалізація сільського господарства. Нові штати Заходу, північні й центральні штати перетворилися на хлібні фабрики. Тут практикувалося високопродуктивне тва­ринництво. Змінювався характер виробництва на Півдні. У зв'язку з промисловим переворотом XVIII ст. розвивалася бавовняна промисловість, зростала потреба в бавовні. По­трібна була земля під бавовну. Звідси постала проблема май­бутнього західних земель: перетворення їх на рабовласницькі плантації або вільні фермерські господарства.

[13, c.66 - 83]