Тема 3. Загальна характеристика та шляхи формування господарств східної та західної цивілізації (VIII – II ст. До н.Е.)

1. Основні типи рабовласницького господарства.

2. Особливості рабовласництва східної цивілізації.

3. Особливості рабовласництва західної цивілізації.

Рабовласництво засноване на власності не тільки на засоби виробництва, а й на безпосереднього виробника – раба. Рушієм виробництва виступав прямий позаекономічний примус у формі фізичного насильства над особистістю раба. Останній, як засіб виробництва відігравав роль основного капіталу.

Порівнюючи два типи рабовласницького господарства – азіатський і античний, зазначають їх відмінності. На сході рабство мало домашній характер, в античних общинах – виробничий. Основною продуктивною силою у землеробстві на Сході були селяни-общинники. Надлишок трудових ресурсів дав змогу збудувати єгипетські піраміди, Вавілонську вежу, підвісні сади Месопотамії. На Сході раби – не основна продуктивна сила і чисельність їх незначна. Правове становище рабів не дуже відрізняється від становища вільного населення, фактично усі були рабами держави.

В античних общинах раби відігравали основну роль у виробництві матеріальних благ. Чисельність їх перевищувала чисельність вільного населення.

Відмінності були в управлінні. Античне рабовласництво було децентралізованим. Тому основною формою державного ладу була республіка з різними рівнями демократії.

На Сході панувала державна централізація деспотичного характеру. Держава була власницею усіх зрошувальних систем. Царі сприймалися як живі боги. Жерці – як передавальна ланка божественної влади.

Античною системою господарства прийнято називати економіку Древньої Греції та Древнього Риму. Економічна історія античної держави – це історія рабовласницьких полісів. Майнове розшарування поліса призвело до боротьби вільних громадян зі знаттю (демос в Афінах, плебс у Римі). Результатом стали реформи Солона в Афінах у 594 р. до н. е. і Сервія Тулія в Римі у VI ст. до н.е.

Усіх вільних афінян було поділено на чотири розряди за майновою ознакою - розміром прибутку від полів, садів, городів.

У Римі було скасовано поземельні борги селян, знищено боргову кабалу, накладено заборону на продаж селян у рабство.

Після реформ Солона Афінська демократична рабовласницька держава здобула перемогу в греко-перській війні (500 – 479 рр. до н.е.) Усі грецькі держави об’єднано в Афінський військово-морський союз. Значно розвинулись товарно-грошові відносини, виникло багато міняльних лавок, власники яких (трапезіти) займалися лихварством. Було досягнуто високого рівня товарного виробництва і товарно-грошових відносин.

У IV – ІІІ ст. до н.е. відбулося ослаблення Афін та виникнення нової держави Олександра Македонського. Однак вона скоро розпалася. Поглиблювалася економічна криза, центр політичного життя перемістився в Італію із центром у Римі. Місто було засновано у 754 – 753 рр. до н.е. на р. Тібр. Спочатку зміцнювалось рабовласницьке господарство, особливо сільське.. На відміну від Греції, де провідне місце займали ремісництво і торгівля, в ньому утворювались великі господарства (латифундії). Проте перехід до латифундій вів до спаду економіки. Справа дійшла до скасування рабської праці, латифундії ділять на парцели, які надаються в оренду рабам або вільним селянам (колонам).

Суперечливості викликали відцентрові тенденції, що зруйнували римське рабовласництво, додалися повстання рабів, боротьба дрібних селян із великими землевласниками. У IV ст. Рим завоювали варвари. Це остаточно зруйнувало рабовласницьку систему.

Література: [2, с.7-34],[10, с.35-134], [13, с.11-35], [14, с.17-28].