Ганс - крістіан андерсен

(1805 – 1875)

Данія – невелика країна, що знаходиться Ютландському півострові. Історична доля Данії складалася своєрідно: спочатку її заселили німецькі племена, від яких вона і отримала свою назву. Потім – це могутня країна із своїм флотом, багатими містами, купцями.

Далі – ХУІІ ст.. – губить свою могутність через силу Швеції, що приводить до зубожіння. І у ХІХ ст.. – це вже відстала аграрна країна.

Данська література.

Перші пам’ятки ХІІ ст., а потім, у ХІІІ- балади. У епоху Відродження література майже не розвивалась, тільки у ХУІІст. з’являється перший дан. літ. Хольберг. На початку ХІХ ст.. склалися національні традиції та достатньо високий рівень данської літератури, що привело до появи в ній Ганса Крістіана Андерсена – автора романів та повістей, віршів та п’єс, публіцистичних нарисів та багатьох чудових казок. Саме казки принесли йому світову славу та безсмертя.

Біографічні відомості.

Народився Ганс – Крістіан Андерсен 2 квітня 1805 року в невеликому місті Оденсе. Він був єдиною дитиною в сім’ї бідного шевця. Батько його був грамотною людиною, любив книги і заохотив до читання й сина. Хоч дитячі роки майбутнього письменника пройшли в бідності і тісноті, та хлопчик не відчував себе знедоленим: батьки його дуже любили. Справді, Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Він учився в школі “для бідних”, де вчили дітей лише так –сяк читати, писати і трохи рахувати. Вчити Г.-К. Андерсена в гімназії батьки не мали змоги, а стати ремісником він не хотів. Коли йому минуло 14 років, він твердо вирішив поїхати в Копенгаген, хоч і сам ще не знав, ким він хоче стати і що робитиме в столиці. Опинившись у 1819 р. у великому незнайомому місті, Андерсен пережив тяжкі часи. Нарешті, один із знайомих, директор столичного театру Колін допоміг йому поступити на навчання у гімназію в місті Слягельзе і виклопотав там стипендію. Так 16-річний юнак став учнем 2 класу і змушений був учитися з малюками. Гімназичні роки (1822-1826) були в житті Андерсена дуже тяжкими. Становище молодого поета було нестерпним. Друзі допомагають йому повернутися до Копенгагена. Там, підготувавшись до вступу за допомогою друзів, Андерсен став студентом Копенгагенського університету. Знову роки напруженої праці. Тепер Андерсен знав, що його покликання – художня література. Вийшла в світ перша збірка його поезій (1830), але визнання не було. Писав багато, мучився жахливо, тому що твори його довго нікому не подобалися. Тільки у 1835 році, уже тридцятирічним, ще бідним і майже невідомим він спробував писати казки. І це був початок нового життя!

Перша збірка вийшла у 1835 році.Потім з'явилися «Нові казки», «Історії» (насправді — теж казки), на­решті — «Нові казки й історії». Вони розбіглися по світу майже миттєво, їх переклали різними мовами. Андерсен знав про це.

Популярність Андерсена росла з кожним роком в усіх верствах народу. Особливо любили свого казкаря діти. Часто, побачивши його високу, худу, незграбну постать, діти підбігали і віталися з ним. Якось одна жінка зробила зауваження своєму синові: «Як ти насмілився заговорити з чужою люди­ною?» А хлопчик відповів: «Та це ж не чужий, це Андерсен, його всі хлоп'я­та знають».

Цікава історія трапилась якось із паличкою Андерсена. У письменника була улюблена паличка з пальми, яку він придбав в Італії. Він з нею ніколи не розлучався. Але якось він забув її в одному із закордонних готелів. Згадав він про неї тільки на пристані. Він попросив передати паличку через когось із земляків у Данію. Андерсен плив пароплавом, потім їхав омнібусом, потім знову поїздом, і в Единбурзі, коли мав пересісти на лондонський поїзд, його наздогнав кондуктор іншого прибулого поїзда і передав йому паличку. Вона проїхала одна тим же самим шляхом. На ній був лише причеплений папірець зі словами: «Данському письменникові Гансу Крістіану Андерсену». Паличка переходила з рук у руки, й усі, хто тримав її, згадували чудесні казки Андер­сена і з любов'ю передавали її далі. Можна з упевненістю сказати, що ця супутниця казкаря могла б пройти всю Європу, бо казки Андерсена знали і любили всі.

Він став всесвітньо знаменитим. В усіх європейських столицях готові були без кінця приймати й ушановувати «великого казкаря», а рідне місто Оденсе оголосило сина пралі своїм почес­ним громадянином, і в той день, коли відбулося це торжество, у місті гримів салют, усі діти були звільнені від шкільних занять, а юрба захоплених жите­лів кричала на площі «ура»! Найславетніші люди того часу, письменники і поети, стали друзями або принаймні знайомими Андерсена.

Андерсен багато подорожував. Він об'їздив свою батьківщину, побував за кордоном: в Італії, Німеччині, Англії, Франції та інших країнах. У Римі він зібрав матеріал для свого першого роману — «Імпровізатор» (1835). У чужих країнах він теж знайомився з талановитими людьми. До нього ставилися при­хильно, він мав собі багато добрих друзів серед діячів культури різних країн. Андерсен стає близьким другом Чарльза Діккенса, познайомився з братами Грімм, із Генріхом Гейне, Віктором Гюго, Оноре де Бальзаком, батьком і сином Дюма, композитором і музикантом Ференцем Лістом та іншими.

Він помер у будинку друзів...Звичайно, добре, що друзів, але все ж таки не в себе вдома. Ним захоплювалися, з ним були ввічливі, але один з най­ближчих приятелів відмовився говорити Гансу Крістіану «ти», тому що при­ятель був аристократ, а прізвище Андерсена кінчалося на «сен» — як прізвища всіх простолюдинів у Данії. Що ж стосується принцеси...Він закохувався, і не один раз, але всі «принцеси» захоплювалися його творами, пропонували дружню підтримку — і тільки. Мама померла, коли він був у далекій подорожі. А в день смерті самого Андерсена в Данії була оголошена національна жалоба.

Символом творчості Андерсена та емблемою столиці Данії — міста Копенгаген — вважають Русалоньку, героїню його однойменної казки (їй навіть встановлено пам'ятник).

Український читач казки Андерсена відкрив 1872 року: у львівській газеті «Правда» було надруковано «Дівчинку з сірниками» та «Циганську голку» в перекладі Михайла Старицького. Активно перекладала Андерсена й Марко Вовчок. Через рік у Києві вийшла збірка 23-х казок Андерсена з ілюстраціями молодого Олександра Мурашка. Наступне видання українською з’явиться аж через 17 років, після сумнозвісного Ємського указу, і не в Києві, а у Львові. Перекладали Андерсена й Олена Пчілка, Павло Грабовський, Агатангел Кримський, родина Грінченків. Щоправда, більшість із них були не з оригіналів, а з німецьких, французьких чи інших перекладів. Про світ казок Андерсена шведський драматург і прозаїк Август Стріндберг сказав так: «Андерсен належить нам і нашим батькам, він — наше дитинство, наша зрілість і наша старість».

В період розквіту творчих сил і здібностей Андерсен почав писати казки (1835р.). Вони справили надзвичайно велике враження на читачів – дітей та дорослих.

Російські класики про казки Андерсена

Добролюбов говорив: “У них є одна прекрасна особливість, якої бракує іншим дитячим книжкам: реальні уявлення надзвичайно поетично набирають у них фантастичного характеру, не лякаючи, проте, дитячої уяви різними буквами і всякими темними силами. Андерсен, звичайно, оживлює і змушує діяти звичайні, неживі предмети. То у нього свинцевий солдатик скаржиться на свою самотність, то квіти починають веселі танці, то льон переживає різні відчуття, перетворюючись у нитки, у білизну, папір. Дуже в небагатьох оповіданнях з’являються надприродні, вищі сили, ці оповідання становлять безсумнівно найслабішу частину всієї книжки. Та зате є пречудові оповідання, в яких фантастичного майже зовсім нічого немає.. Оповідання ці забавні, зворушливі. В тому – то й видно майстерність і талант розповідача: його оповіданням не треба повчального хвостика: вони наводять дітей на роздуми, і оповідання застосовується самими дітьми, вільно і природно...”.

Світогляд письменника

У казках відбився світогляд Андерсена, його ставлення до людей, до життя. Він любив людей, добре знав життя народу, його страждання і радощі. З повагою і співчуттям розповідає він у своїх казках про життя бідняків, скромних трудівників. З іронією, насмішкою змальовує він пихатих і дурних дворян, тупих, обмежених королів і придворних, ненаситних купців, багатіїв. Це зближує казки Андерсена з фольклором, з яким він добре обізнаний ще з дитинства. Творчість Андерсена вважають вершиною демократичних і реалістичних тенденцій у данській літературі ХІХст., саме в казках найяскравіше виявляється демократизм поета, народність його творчості.

Казки Андерсена у дитячому читанні