Заняття 2 Філософські вчення про людину та її буття

1. Вчення софістів, Сократа і Платона

Софісти

У період високої класики об 'єктом осмислення для філософії стають усі сфери людської життєдіяльності. Першими повернення: проблематики від пізнання природи в напрямі людини реалій п буття здійснили софісти — платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити риторики, мистецтву аргументації та доведенню виправданості власної позиції за будь-яких реальних обставин. Їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, тому вони практикували свідоме перекручення думки (тепер ми називаємо це "софістикою"). Але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, дер­жаву, людську доброчесність. Теза Протагора (481—411 рр. до н.е.) "людина є мірою усіх речей" вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та релятивіз­му (принцип "все є відносним'') у позиції софістів.

Вчення Сократа

Проти цих позицій виступив Сократ (469—399 рр. до н.е.), який вважав, що людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними.

1. Мінливі уявлення нашої душі не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. \

2. Справжні знання, за Сократом, слід тукати в собі ("Пізнай себе!"), бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло "космічних перевтілень", потенційно знає усе.

3. Чуттєві речі плинні, а душа є без­смертною, тобто сталою. Тому й знання, винайдені у стихії душі, також будуть сталими. Слід примусити її згадати забуте внаслідок тілесних вмирань та нових народжень.

4. Для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою.

Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесіди"), Він вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність.

Задля досягнення своєї мети Сократ розробив спеціальний метод "маєвтики" — пологодопомоги, але, звичайно, бажав допомогти народитись справжньому знанню. Так і не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того". Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його тотального скеп­сису (сумніву в усьому). Звернемо увагу на те, що теза починається ствердно -"Я знаю'''. Але про що знає Сократ? - Про своє незнання, а це свідчить, принаймні, про те. шо у нього є критерій для того, щоб відрізнити справжнє знання від незнання. Вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти критерії його оцінки, - все це можна вважати важливим і виправданим.

Філософська система Платона

Платон (427—347 рр. до н.е.), кращий учень Сократа, поділяв вихідні думки останнього. Він вважав, що вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати лише ідеї — незмінні суттєві основи буття усього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає. Це значить, що в речах є не лише змінне, а й стале, незмінне. Останнє, напевне, має іншу природу, ніж змінне. А що не підлягає чуттєвому плину? Згідно із попередніми міркуваннями Сократа лише духовне не підлягає чуттєвому плину. Отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у.змінних образах та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх ос­мислення.

Чим є ідеї за змістом? — Можна було б сказати, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо добачити їх у необхідній та незмінній єдності.

"Єдине" у Платона є синонімом ідеї. Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях, тобто він поділив світ на дві реальності - ідеальну га чуттєву. Світ ідей — це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі - лише тіні ідей.

Де і як існують ідеї? Чому ми можемо зруйнувати стіл, якщо в ос­нові його буття лежить вічна ідея? У якому співвідношенні перебува­ють ідеї та речі? Ці проблеми для Платона виявилися невирішуваними до кінця, хоча він і запропонував кілька варіантів їх вирішення.

1-й варіант: ідеї існують як вихідні взірці для Бога — деміурга — творця та оздоблювача світу. Він як митець у своїх діях керувався ідеями — взірцями.

2-й варіант: у пізнанні дійсності людина повинна поступово сходити від часткових ідей до більш загальних, поки не підніметься до першої ідеї, або "ідеї усіх ідей"— це ідея Блага, повного, досконалого завершеного буття. Складаєть­ся вона з ідей Добра, Істини та Краси, Отже, в усьому, що існує, повинні бути закладені ці три хоронительки буття, а саме буття є Благо. Міра прилучення до буття і є мірою блага.

Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло —в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Можна стверджувати, шо саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробив для розуміння пізнання та людської діяльності. Крім того, Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах Академію — перший вищий навчальний заклад.