3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія

Із розглянутого вищє матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду. Бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово, учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків, почат­кові події світу та ін.

На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйнятгя. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього із усім". І справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших історичних форм свідомості постає неможливою. Окрім того міф для людей того часу поставав не думкою чи розповіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку харак­теристику, яку у деяких видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки" (або "екрану"). Коли ми в захопленні від картини чи від кіно, можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, повністю зануритись у той зміст, якій вони нам несуть. Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як роз­повіді про дійсність. Міф був єдиною та єдино можливою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть як ключ до проникнення у особливу реальність. Виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та недо­торканими із покоління у покоління. Міф інколи називають "машиною для знищення часу", бо час над ним ніби не владний.

Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини із природою. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості. Наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, ба­жання, прагнення. Проте вже в давні часи між людиною та природою існували опосередковуючі ланочки. Серед них найперше значення мали штучно вироблені засоби життя та знаряддя праці.

Цю сферу створених людиною речей, засобів життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою постають явищами штучними, нази­вають сферою соціально-культурних процесів.

Означена сфера заснована на технологіях людської діяльності. Останні, разом із своїм розвитком та ускладненням, вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислення, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше такс мислення назвали дискурсивним мисленням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів.

Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому внаслідок історич­ного розвитку людської діяльності, внаслідок розростання сфери соціально-культурних процесів, разом із появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися.

У сфері духовної діяльнольності виділяються:

1) наукові, тобто реалістичні достовірні знання;

2) мистецтво;

3) релігія як окремий соціальний інститут;

4) фольклор, близькі до міфу його, так би мовити, "уламки";

5) етичні норми та правила;

6) правові уявлення та нор­ми;

7) філософія.

Всі ці напрями духовної діяль­ності зберігають свою певну спорід­неність із міфологією, тобто всі вони прагнуть до того, щоб представити та описати реальність, проте вони втрачають вихідні властивості міфу, стають внутрішньо диференційованими та частковими. Внаслідок того масова суспільна свідомість час від часу відчуває своєрідну ностальгію за міфологією, її цілісністю, її спорідненістю із людськими мріями, бажаннями, за міфологічною одухотвореністю. Наприклад, своєрідний "міфологічний ре­несанс" Європа пережила у XX ст., коли внаслідок величезної раціоналізації життя, його технізації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душев­ними пориваннями, живими пристрастями.

Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду. Причиною її виділення постало формування дискурсивного - усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення.

Звідси випливають деякі суттєві відмінності між філософією та міфологічним світоглядом, які дають можливість краще зрозуміти особливості філософії.

Для міфологічного світогляду є характерними такі риси:

1) формується і функціонує стихійно;

2) міфологія не знає автора, її творцем є народ, народи;

3) характеризується відсутністю розмежування і протиставлення світу й людини;

4) міф розповідає про явища оточуючого світу;

5) міфологічна свідомість є синкретичною, тобто бачить світ цілісним, універсальним.

Філософія, навпаки, відзначається наступними особливостями:

1) постає свідомою та усвідомленою інтелектуальною діяльністю;

2) є авторською формою мислення та інтелектуальної творчості;

3) знаменує виділення людини із природи, є індивідуальною формою світоглядного самовизначення людини;

4) поясню свої твердження;

5) характеризується дискурсивним, тобто аналітико-синтетичним мисленням.

7