1.4. Інформаційні сервіси Internet
Щоб успішно працювати з Internet, треба знати правила поведінки в мережі і уміти орієнтуватися в безлічі доступних інформаційних сервісів. Ефективність роботи в мережі залежить від знання наявних сервісів, уміння поводитися з конкретними сервісами і вибрати правильний спосіб розв’язання конкретної задачі.
Типи сервісів Internet
Для кращого уявленння про схему передавання інформації в Internet, необхідно класифікувати сервіси, однак з ряду причин не можна ввести певну класифікацію. Основна причина - унікальність кожного сервісу і одночасна невіддільність його від інших. Кожний сервіс характеризується властивостями, частина яких об'єднує його з однією групою сервісів, частину з іншою групою. Цим визначається не тільки те, як можна знайти потрібну інформацію, і чи можна її знайти взагалі. Існує декілька варіантів класифікації служб Internet. Послуги Internet можна розділити на інформаційні, комунікативні і керівні. На основі іншої класифікації сервіси Internet можна розділити на інтерактивні, прямі і сервіси відкладеного читання.
Сервіси, що відносяться до класу відкладеного читання, найпоширені, найбільш універсальні і найменше вимогливі до ресурсів комп'ютерів і ліній зв'язку. Основною ознакою цієї групи є те, що запит і отримання інформації можуть розділені у часі. Наприклад, електронна пошта.
Сервіси прямого звертання характерні тим, що інформація за запитом повертається негайно. Однак від одержувача інформації не потрібна негайна реакція. Сервіси, що вимогають негайної реакція на отриману інформацію, тобто отримувана інформація є запитом, відносяться до інтерактивних сервісів.
У Internet існує множина можливостей обміну інформацією, однак всі послуги, що пропонуються базуються на трьох додатках: електронна пошта (E-mail), передача файлів FTP, термінальний доступ до віддалених комп'ютерів (Telnet).
У наш час, коли мережа стала відкритою для комерційних і особистих хост-комп'ютерів, розроблені нові, простіші у використанні засоби, а також створені дружні інтерфейси до колишніх систем.
До основних мережевих послуг Internet відносять:
мережні системи передачі інформації (FTP, Gopher);
системи пошуку інформації в мережі (WAIS, Archie, Veronica);
комунікаційний сервіс (E-mail, Telnet, Usenet, IRC);
мультимедіа інформаційні системи (World Wide Web).
Сервіс ftp
Сервіс FTP надає доступ до файлів в файлових архівах. За допомогою даного сервісу можна, використовуючи FTP-програму на своєму комп'ютері, підключиться до віддаленого комп'ютера, ознайомитися з переліком доступних файлів і скопіювати їх на свій комп'ютер. FTP дає можливість пересилати по мережі файли будь-якого типу - тексти, виконані зображення програмами, файли із записами звукових фрагментів і т.д.
За наявності відповідних прав можна не тільки читати, а й додавати свої файли на віддалений комп'ютер. Якщо ви є зареєстрований користувач цього хост-комп'ютера, то можна для роботи скористатися особистими каталогами. В іншому випадку реєстрація проводиться під ім'ям anonymous (анонімний користувач) і надаються загальнодоступні ресурси сервера. На багатьох серверах підкаталог, в який всі можуть копіювати файли, поповнюючи тим самим колекцію файлів FTP-сервера має ім'я incoming.
Права користувача при зверненні до FTP-сервера регламентуються логіном і паролем. Формат адреси FTP-ресурсу має такий вигляд:
ftp://<user>:<password>@<host>:<port>/<url-path>
де, user - ім'я користувача, логін;
password - пароль;
host - доменне ім'я або IP-адреса сервера;
port - порт, зазвичай не вказується, а використовується стандартний;
url-path - шлях до файла.
Для звернення до серверів загального доступу як ім'я користувача необхідно указати anonymos, як пароль - свою поштову адресу. Для анонімного FTP прийнятий спрощений синтаксис:
ftp://<port>/<url-path>.
Служба FTP заснована на архітектурі клієнт-сервер. На клієнтові запускається програма, яка з'єднує з сервером і передає або отримує файли. Доступ на FTP-сервер може здійснюватися за допомогою FTP-клієнтів різних класів:
· консольний клієнт - програма ftp.exe, що поставляється разом з операційною системою Windows;
· FTP-клієнт, вбудований в броузер, наприклад, Internet Explorer або Netscape Navigator;
· FTP-клієнт, вбудований в файловий менеджер, наприклад в Far або Windows Commander);
· FTP-клієнт, вбудований в HTML-редактор, FrontPage;
· спеціальні програми.
Доступ з допомогою ftp.exe не має графічного інтерфейсу, програма надасть командний рядок і буде чекати запитів, для ведення діалогу необхідно ввести команду. Деякі з яких приведені нижче:
cd [віддалена директорія] - дозволяє змінити директорію;
mkdir [ім'я директорії] - створює директорію на віддаленій машині;
get [віддалений файл][локальний файл] - передає копію віддаленого файла на ваш комп'ютер, якщо ім'я локального файла не задане, то воно співпадає з ім'ям віддаленого файла;
reget [віддалений файл][локальний файл] – допередати віддалений файл в тому випадку, коли його частина вже є на локальному комп'ютері;
put [локальний файл] [віддалений файл] - переслати файл на віддалений сервер, якщо не указати ім'я віддаленого файла, то воно буде співпадати з локальним;
close - припинити FTP-сеанс з віддаленим сервером і повернутися до командного інтерпретатора;
bye - закінчить роботу з FTP-сервером і вийти з інтерпретатора.
Протокол FTP надає довготривале інтерактивне з'єднання, поки не буде дана команда про припинення сеансу зв'язку.
Найпоширенішим способом роботи з FTP-сервером є використання броузера. Для цього в адресному рядку необхідно ввести адресу FTP-сервера і буде отриманий список папок, з яких можна копіювати файли.
Програма Far дозволяє заздалегідь настроїти параметри з'єднання з FTP-сервером, набравши адресу сервера, ім'я і пароль для доступу й інші параметри. Таких з'єднань можна настроїти будь-яку кількість, а потім сполучитися з сервером, вибравши одне з настроєних. Після з'єднання з сервером можна копіювати файли як і при роботі на локальному комп'ютері.
У Windows Commander список з'єднань з серверами представлений у виді окремого вікна, що викликається з меню. У цьому вікні можна редагувати параметри з'єднань. Після встановлення з'єднання з вибраним сервером, це з'єднання має вигляд окремого диска. У Windows Commander можна одночасно відкривати багато з'єднань і працювати з ними як з дисками власного комп'ютера.
Незважаючи на поширеність даного сервісу, він має безліч недоліків. Програми-клієнти FTP можуть бути не завжди зручні і прості у використанні. Не завжди зрозуміло, що за файл перед вами, чи це той файл, який ви шукаєте. Немає простого і універсального засобу пошуку на серверах FTP. Для передачі файлів є два режими: бінарний і текстовий, якщо неправильно вибрати режим, то файл, що передається буде пошкоджений. Опис файлів на сервері видається в форматі операційної системи серверу.
Перевагою цього сервісу можна вважати те, що в разі обриву зв'язку під час передавання файла великого обсягу можна скористатися командою reget і допередати файл, на відміну від протоколу HTTP, в цьому випадку прийдеться переписувати файл з самого початку.
За адресою http://file.net/ftp-list/ можна знайти величезний список FTP-серверів.
Archie
Для знаходження потрібної інформації в Internet, були створені пошукові системи, Archie - перша пошукова система, створена для навігації Internet. Мета створення - побудувати індексний список файлів, доступних на анонімних FTP-серверах. Для цього Archie періодично звертається на ці сервери і отримує список всіх файлів, які знаходяться на кожному з них. Ці списки обробляються і вміщуються в спеціальну базу даних, доступну користувачам.
Для того, щоб скористатися цим сервісом, необхідно мати на комп'ютері програму Archie-клієнт або за допомогою Telnet звернутися на один з Archie-серверів і скористатися базою даних, що є там в режимі віддаленого термінала. У обох випадках пошук потрібних файлів відбувається тільки за ім'ям.
Archie дає можливість здійснити пошук файлів, що мають всередині імені послідовність символів, визначену користувачем. Можна вказати, щоб пошук проводився незалежно від регістра, в якому набраний шуканий рядок. Коли система Archie повідомляє ім'я хос-комп'ютера і місце розташування на ньому шуканих файлів, тоді використовуючи FTP-програму, можна переписати файли на свій комп'ютер.
До недоліків Archie відноситься децентралізованість, висока завантаженість серверів, необхідність уміти задати шаблон імені для пошуку файла. Кожний сервер обслуговує свій набір серверів FTP, що, ймовірно, перекриваються. Можна не виявити потрібну інформацію на одному сервері, але знайти на іншому, а з якого почати пошук невідомо.
У полі введення адреси введіть http://ftpsearch.ntnu.no/ftpsearch і натисніть клавішу Enter. На екрані з'явиться форма запиту, заповніть форму, введіть ключове слово або декілька, а також виберіть інші параметри пошуку. Заповнивши форму, клацніть на кнопці Search. По завершенні пошуку буде представлений список відповідних файлів. Клацніть на одному з посилань, щоб зв'язатися з FTP-сервером.
Можна звернутися на сайт http://archi.rutgetrs.edu/archie.html і http://cuiwww, unige.ch/archieplexform.html.
Gopher
Gopher забезпечує інтерактивний інтерфейс пошуку інформації на серверах, заснований на системі меню, що дає можливість обійтися без знання команд операційної системи для переміщення між каталогами, перегляду їх вмісту і копіювання файлів.
За своїми функціональними можливостями Gopher-сервери порівнянні з FTP-серверами, але мають додатковий мережевий сервіс. За робои з системою Gopher показ вмісту файлів і передача їх по мережі вимагає лише вибору потрібного пункту з системи меню.
Однією із значних переваг системи Gopher є можливість включення в меню серверу пунктів, вибір яких відправляє користувача на інші Gopher-сервери Internet. Наприклад, Gopher-сервер, що знаходиться на машині “А", може мати посилання на Gopher-сервер, розташований на машині “В". Тоді за вибору відповідного пункту меню на першому сервері клієнтська частина системи Gopher будуть переадресована. Для користувача це виглядатиме так, неначе він запустив Gopher-клієнта і встановив з'єднання з Gopher-сервером “В".
Можливість перемикання Gopher-клієнта між різними серверами в процесі роботи з системою Gopher дає можливість дослідити вміст файлів на якомусь одному сервері, а потім легко сполучитися з сервером, що знаходиться на іншому хост-комп'ютері. Загалом усі Gopher-сервери можуть бути “сполучені" між собою шляхом розміщення на одних серверах систем меню з посиланнями на інші сервери. Сукупність інформаційних ресурсів, що є на всіх Gopher-серверах прийнято називати Gopher-простором. Коли в Internet з'являється новий Gopher-сервер, його адміністратор посилає електронною поштою повідомлення на адресу служби супроводження системи Gopher, яка розташована в університеті штату Міннесота. У цьому повідомленні міститься прохання включити новий хост-комп'ютер в загальносвітовий список Gopher-серверів. Служба супроводження системи Gopher має власний сервер, до якого можна звернутися за адресою gopher://gopher.tc.umn.edu і на якому можна знайти списки всіх відомих серверів.
Veronica
Незважаючи на доступність всіх Gopher-серверів, може бути складно знайти сервер, на якому розташована шукана інформація або конкретний файл. Якщо необхідно визначити на якому з серверів знаходиться необхідний документ, то система мережевого сервісу Veronica дає можливість це зробити.
Veronica допомагає знайти потрібні пункти меню на Gopher-серверах, подібно тому як завдяки Archie шукають каталоги і файли на анонімних FTP-серверах. Для того щоб скористатися цією системою, необхідно сполучитися з Gopher-сервером, який надасть доступ до сервера Veronica. База даних системи Veronica побудована на основі сканування меню Gopher-сервером, розташованих по всьому світу. Доступ до бази даних можливий з серверу gopher://gopher.tc.umn.edu за вибору меню Other Gopher and Information Servers (Інші Gopher-сервери і інформаційні сервери) і далі пункту Search Gopherspace using Veronica (Пошук в Gopher-просторі за допомогою Veronica).
Оскільки пункти меню Gopher-серверів можуть містити фрази описового характеру, а не тільки імена файлів, за допомогою системи Veronica леге знайти потрібну інформація. ніж чеез Archie. Текст пунктів меню Gopher-серверів дає краще уявлення про вміст файлів і каталогів, аніж простий перелік імен каталогів і файлів.
Коли пошукова система Veronica завершує дослідження Gopher-простору, вона будує меню з усіма посиланнями, знайденіми під час пошуку. Далі простим вибором пунктом меню, як це робиться на будь-якому Gopher-сервері, можна перевірити чи містить потрібну інформацію кожне з посилань.
WAIS
Система WAIS (Wide Area Information Server, Глобальний інформаційний сервер) являє собою засіб для пошуку на серверах всього світу документів, у яких згадується про певні об'єкти. WAIS досліджує бази даних, що містять індексні посилання на ключові слова, і повертає адреси, за якими в мережі можна знайти потрібні документи.
Основою системи WAIS є клієнтське програмне забезпечення, що працює на комп'ютері користувача і дає можливість формулювати запити на близькою до природної англійської мови. Програма клієнт приймає запити і посилає їх на вибраний сервер WAIS. Сервер, в свою чергу, приймає ці запити і проводить пошук потрібної інформації у всіх документах, про які відомо системі. У тому випадку, коли такі документи знайдені, сервер повертає відомості про місця розташування документів. Далі ці документи можна перенести на свій комп'ютер і переглянути їх зміст.
Однієї з ключових особливостей системи WAIS є можливість зберігати на деякому WAIS-сервері індексну інформацію, яка насправді вказує на інші WAIS-сервери. Центральний сервер підтримує список всіх відомих WAIS-серверів мережі.
WAIS-сервери - це сервери Internet, які здійснюють пошук документів в спеціалізованих базах даних і повертають списки документів, що задовольняють критерій пошуку.
Залежно від того, наскільки часто в документі трапляються ключові слова, документи будуть відповідним образом ранжованні. На початку впорядкованого списку будуть стоятимуть документи, в яких кількіть збігів із ключовими словами максимальна.
Задача пошуку серед великих обсягів неструктурованої інформації вельми нетривіальна, і поки не існує загальноприйнятого її розв’язання. WAIS є прийнятним варіантом пошукової системи, вона має вільно поширювану програмну реалізацію. У наш час цей сервіс майже не використовується самостійно, але часто застосовується як допоміжний засіб, наприклад для індексування документів, що зберігаються на WWW-сервері. У деяких випадках ця система використовується як засіб роботи зі словниками, або для пошуку по архівам мережевих новин Usenet.
Telnet
Термін Telnet відбувається від словосполучення “telecommunications network". Залежно від контексту цим терміном може позначатися протокол, інтерфейс користувача або назва клієнтської програми. Telnet являє собою засіб (протокол), завдяки якому два комп'ютери сполучаються мережею Internet й обмінюваються інформацією. Telnet - протокол віддаленого термінального доступу до мережі. Він служить для емуляції термінального з'єднання з віддаленим комп'ютером. Такий вид з'єднання дає можливіть набирати на клавіатурі команди, що посилаються на віддалений комп'ютер, і бачити на своєму дисплеї результати їх виконання так, неначе ви працюєте з комп'ютером, що знаходиться прямо перед вами. Зручність протоколу полягає в тому, що він уможливлює управління хост-комп'ютером з будь-якої точки, де доступ в Internet. Telnet зазвичай використовується розробниками програмного забезпечення або тими, кому необхідно запустити додатки або дані, що переглядаються, розташовані на віддаленому комп'ютері.
Telnet заснований на технології клієнт-сервер. На хост-комп'ютері (telnet-сервері) повинен бути запущений серверний Telnet-додаток, а комп'ютері, що відіґрає роль термінала (telnet-клієнтові), - клієнтський додаток. Програма-клієнт встановлює з'єднання через Internet з сервером, використовуючи протокол TCP/IP, приймає дані, що вводяться з термінала, трансормує їх в стандартний для передавання формат і надсилає на сервер, а також приймає дані від серверу і перетворює їх для відображення на екрані термінального комп'ютера. Хост-комп'ютер може надавати свої ресурси одночасно кільком клієнтам, які звернулися на сервер за протоколом telnet.
В Internet об'єднані комп'ютери, що працюють під управленням різних операційних систем. Telnet надає можливість, працюючи на комп'ютері під управлінням однієї операційної системи, звернутися до комп'ютера, працюючого під управлінням іншої операційної системи. Так керівні команди передаються між комп'ютерами різних систем, імовіно, що натиснення однієї і тієї ж клавіші на локальному і віддаленому комп'ютерах інтерпретуватимуться як різні команди. Протокол telnet вирішує цю проблему з емуляцією термінала. Дана технологія допомогає емулювати той тип клавіатури, який очікується різними системами, що беруть участь в діалозі.
Якщо користувач працює з операційною системою Windows, то стандартний telnet-клієнт вже встановлений. Для підключення необхідно набрати команду telnet (hostname/IP) port. Адресу сервера задавати як у вигляді доменної адреси (hostname), так і вигляді IP-адреси. Результатом такого запиту буде запрошення ввести ім'я реєстрації - login (логін) і password (пароль) для забезпечення безпеки. Якщо пароль введений правильно, то система буде сприйматиме вас як будь-якого іншого користувача, який працює за даним комп'ютером.
Для отримання списку доступних команд необхідно ввести символ - ? (знак питання).
В Internet можна знайти десятки telnet-клієнтів для Windows, найбільш зручною вважається програма - ShellTelnet, яку можна переписати за адресою http://www.rudenko.com/download/shellnet.exe. ShellTelnet - telnet-клієнт, який дозволяє працювати з директоріями і файлами на віддаленому комп'ютері за допомогою графічного інтерфейсу, який схожий на провідника Windows.
Internet Relay Chat (IRC)
Internet Relay Chat - інтерактивний сервіс, що служить спілкуванню людей через Internet. IRC дозволяє безлічі людей спілкуватися між собою за допомогою введення слів клавіатурою. В Internet існує мережа серверів IRC. Користувачі, що бажають поспілкуватися один з одним, повинні на своїх комп'ютерах запустити клієнтське програмне забезпечення IRC і встановити з'єднання з IRC-сервером. Користувачі приєднуються до одну з каналів і беруть участь в розмові. У тих випадках, коли канали обмежені конкретною темою, вони часто мають назви відповідно до тем, що виявляють предметом дискусії. Вузли синхронізовані між собою, так, що підключившись до найближчого сервера, ви підключаєтеся до всієї мережі Internet.
Під час роботи у вибраному каналі IRC учасник дискусії набирає на клавіатурі комп'ютера повідомлення для інших учасників дискусії і одночасно спостерігає за їхніми відповідями. Це спосіб спілкування в реальному часі, але його темп досить низький. В IRC кожен учасник бере участь в дискусії на рівних правах.
World Wide Web (WWW - Всесвітня павутина)
WWW - найпопулярніший вид інформаційних послуг Internet, заснований на архітектурі клієнт - сервер. У 1989 р. в CERN (Європейському центрі фізики елементарних часток) почалися роботи з створення інформаційного сервісу, який надав би можливість кожнному користувачеві легко знайти і прочитати документи, розміщені на серверах в будь-якій частині Internet. Для цього був розроблений стандартний формат документів, що допомагає представити інформацію на дисплеї комп'ютера будь-якого типу, а також уможливлює установлення всередині одних документів посилань на інші документи. Ядром технології WWW є організація інформації на основі гіпертекстових зв'язків, які здійснюють доступ до тематично пов'язаних документів. Останні можуть розміщуються на Web-серверах, як завгодо географічно віддалених один від одного.
У 1965 році Теодором Нельсоном був уперше введений термін “гіпертекст". Кожний видимий на екрані фрагмент тексту потрібно доповнювати численними зв'язками з іншими фрагментами, що дають можливість уточнювати інформацію про об'єкт і рухатися в одному з декількох напрямів.
Сьогодні під гіпертекстом розуміють метод зберігання, вибирання і подання інформації, в основі якого лежать зв'язки між ключовими елементами, що забезпечують прямий доступ до даних, пов'язаних з вибраним ключовим елементом, і можливість переглядати інформацію в будь-якому порядку. При цьому дані можуть міститися як на різних сторінках одного документа, так і в різних документах. Ключові слова є посиланнями на інші документи (сторінки) у вигляді текстових, графічних файлів або в будь-яких інших форматах.
У основі структури WWW лежать три основних компоненти:
· сервер, програма, що надає керівні функції;
· базові сторінки (home page), які розміщуються на сервері і є самостійними додатками. Кожна базова сторінка, як і будь-який об'єкт в Internet, має унікальну адресу - уніфікований покажчик ресурсів (Uniform Resourse Locator - URL);
· програма перегляду (browser), клієнтська частина програмного забезпечення WWW, що надає користувачеві графічний інтерфейс, який гарантує звернення до шуканого ресурсу на сервері за його URL (універсальний адрес ресурсу). URL транслює команди й інтерпретує апплети, написані мовою програмування Java.
WWW - це система Web-серверів, яка підтримує документи, форматовані спеціальним образом. Користувач з допомогою броузера здійснює запит тієї або інформації на сервері, а Web-сервер обслуговує запит броузера. Як тільки користувач набирає в броузері URL, броузер отримує інформацію про застосований протокол http, ім’я серверу і файла, що запитується. Броузер звертається до DNS-сервера для перекладу імені серверу в IP-адресу, яка служить для пошуку потрібного серверу, встановлює зв'язок з Web-сервером і, використовуючи протокол http, запитує шуканий ресурс. Сервер посилає броузеру HTML-сторінку, щоб він міг відобразити цей документ. Броузер прочитує HTML-теги, відтворює сторінку на екрані комп'ютера.
Звичайно Web-сторінка містить текстову і графічну інформацію, тобто сторінка складається з декількох файлів. Спочатку сервер надсилає текстове повідомлення, що інформує клієнта про те, який файл він буде відправляти (файл html, jpg або інший), і тільки після цього передає зміст даного файла. Зазвичай Web-сторінка складається з багатьох файлів, за час одного запиту Web-сервер надсилає тільки один файл. Тобто, отримавши HTML-текст і знайшовши в ньому посилання на графічний елемент, броузер надсилає новий запит на сервер, і при цьому не обов'язково на той же самий, з якого прийшов HTML-текст. Користувачам Internet знайома ситуація, коли завантаження сторінки відбувається із затримкою і спочатку відображається текст, а вже потім починають з'являтися картинки. Дана ситуація якраз відображає послідовність завантаження елементів Web-сторінки. Для того, щоб переписати кожний новий файл, броузер повинен встановити нову сесію. При цьому, оскільки сучасні сервери і броузери працюють в багатопоточному режимі, одночасно можуть виконуватися декілька сесій, але для переписування кожного нового файла ініціюється своя сесія.
Якщо ресурсу, що запитується за даною адресою немає, то Web-сервер видасть повідомлення: 404/File not found (файл не знайдений).
Основними інструментальними компонентами гіпертекстової системи є мова гіпертекстової розмітки HTML, уніфікований спосіб адресації ресурсів URL і протокол обміну гіпертекстової інформації HTTP.
Документи, розташовані на WWW-серверах, являють собою текстові документи в стандарті ASCII, що містять команди спеціальної мови HTML (HyperText Markup Language). Команди HTML дають можливість структурувати документ, виділяючи в ньому частини тексту, що логічно розрізнюються заголовки різних рівнів, абзаци, переліки і т.д. У результаті кожна з клієнтських програм перегляду WWW може форматувати текст документа таким чином, щоб найкращим образом відобразити його на конкретному дисплеї. Для надання документам більшої виразності текст зазвичай форматується з використанням збільшених розмірів шрифту заголовків, застосуванням напівжирного і курсивного зображення для важливих термінів, виділенням пунктів переліків тощо. Завдяки мові HTML до докуменнта є включається ілюстративна графіа, відображена програмами перегляду, заснованими на використанні графічного інтерфейсу користувача.
Однією з найзначиміших властивостей HTML є можливість включення в документ гіпертекстових посилань, які допомагають користувачеві завантажити новий документ на свій комп'ютер. Будь-який документ може містити посилання на інші документи. Документ, на який вказує посилання, може знаходитися як на тому самому WWW-сервері, що й початковий документ, так і на будь-якому комп'ютері в Internet. Областю документа, що використовується як посилання, може служити слово, група слів, графічне зображення або заданий фрагмент зображення.
WWW не тільки надає зручний графічний інтерфейс для доступу до гіпермедіа-документів, але й надає можливість використати той же інтерфейс для роботи з іншими сервісами такими FTP, Gopher, телеконференції Usenet.
Для роботи з системою WWW необхідно встановити на своєму комп'ютері спеціальну програму перегляду, звану WWW-броузер, яка взаємодіє з системою WWW, отримує необхіді документи; інтерпретує дані і відображає зміст документів на екрані. WWW-документи являють собою гіпертекст, містять команди, задаючи структуру документа (заголовки різних рівнів, абзаци основного тексту), внаслідок чого броузер отформатовує документ за його відображення на екрані відповідно до можливостей конкретного комп'ютера.
Багато WWW-документів крім тексту містять зображення, звукову інформацію, анімацію. Такі документи, що містять не тільки текст, але й інформацію в інших формах, називають гіпермедіа-документами.
Відмітною особливістю гіпертекстових документів є наявність посилань, званих гіперпосиланнями, які встановлюють зв'язки між даним документом і іншими документами. Кожен з гіпертекстових зв'язків має дві части-ни. Одна частина задає інформаційний ресурс, на який вказує посилання (цим ресурсом може бути документ, текст, зображення, звуковий або відеофрагмент). Можна посилатися на інформацію, що міститься як на тому самому комп'ютері, що й початковий документ, так і на будь-якому іншому хост-комп'ютері Internet.
Інша частина гіпертекстового зв'язку є “анкер" (anchor). Як анкер розробник може задати яке-небудь слово, групу слів, зображення чи окрему область зображення, представленого на екрані користувача.
Однією з цілей проекту WWW була реалізація зручного способу доступу до документів, розміщених на віддалених комп'ютерах. Для передавання в мережі WWW-документів, стандартною формою подання яких є гіпертекст, був розроблений новий протокол HTTP (HyperText Transfer Protoсol - протокол передавання гіпертексту. HTTP - простий комунікаційний протокол, який ураховує, що передані документи включають гіпертекстові посилання, тобто містять інформацію про адреси, за якими можуть бути відправлені подальші запити. Протокол служить для встановлення зв'язку з документом формату HTML незалежно від його місцезнаходження URL.
URL складається з трьох елементів: протоколу доступу, імені програми-сервера і шляху до документа (protoсol://server.directory/filename).
Наприклад, http://www.field1.field2, де http - протокол доступу, www - ім'я сервера, а field1.field2 - адреса ресурсу.
WWW об'єднує тисячі баз даних, розташованих по всьому світу на серверах постачальників інформації в Internet, серед яких комерційні фірми та державні організації. У мережі можна знайти будь-яку інформацію стосовно товарів і послуги, які вас цікавлять. WWW відкриває абсолютно нові форми реклами, публікацій і інформаційного пошуку.
Електронна пошта
Електронна пошта є найбільш простим засобом організації взаємозв'язку між віддаленими абонентами і може розглядатися як аналог звичайної пошти. Електронна пошта - засоби пересилки файлів між віддаленими ЕОМ. Електронна пошта існує в декількох варіантах:
простій - типу “ один-один";
поштові списки - типу “один до багатьох";
телеконференції - типу “багато до багатьох".
Перший варіант передбачає пересилку файлів конкретним адресатам. Другий варіант забезпечує служби передплати, ведення списків розсилки, автоматичну розсилку повідомлень на всі адреси. Третій варіант забезпечує класифікацію повідомлень і користувачів за темами, діалоговий інтерфейс для оперативного спілкування користувачів, ведення архіву повідомлень і доступ до архіву.
Електронна пошта передається, в основному, по телефонних або виділених каналах зв'язку. Для пересилки електронної пошти можуть використовуватися глобальні мережі. Для визначення місця призначення інформації можуть використовуватися спеціальні правила адресації. У момент реєстрації в Internet сервіс провайдер надає користувачеві дисковий простір під поштову скриньку, адресу цієї поштової скиньки (E-mail Account Address), ім'я користувача (E-mail Account Login Name) і пароль доступу (E-mail Account Password) для запобігання несанкціонованому доступу до пошти. Адреса електронної пошти має наступний формат:
<ім'я користувача>@<імені домена>, наприклад
postbook@piter.com
Частина зліва від значка @ - ім'я поштового ящика на сервері, з якого власник цієї адреси забирає листи, як правило ім'я користувача співпадає з ім'ям поштової скриньки.
Частина праворуч від @ є доменом і вказує на місцезнаходженні цієї поштової скринньки. Носієм адреси електронної пошти зовсім не є кінцевий пункт доставки, кожний користувач може зареєструвати декілька адрес на різних поштових серверах. Сьогодні існує безліч серверів, які безкоштовно надають послуги електронної пошти, таким чином користувач Internet може вільно зареєструвати поштові ящики в різних частинах світу. Тому адреса електронної пошти в Internet визначає не адресу комп'ютера, а адреса сервера, на якій користувач буде отримувати пошту.
Найпоширенішими два типи адресації в електронній пошті:
· явна;
· доменна.
Явна адресація передбачає точну вказівку маршруту проходження повідомлення. Адреса складається з імен машин, розділених знаком оклику (!), який читається зліва направо. Останнім ім'ям в цій послідовності є ім'я абонента на останній вказаній машині. Явна адресація не завжди зручна через складності визначення точних маршрутів.
Доменна адресація звільняє від необхідності вказувати точний маршрут. Адреса складається з імен доменів і субдоменів, що відображають деяку ієрархію. Адреса читається праворуч наліво і складається із зареєстрованих доменів для країни або мережі і субдоменів (місто, організація, машина, і т.п.), розділених знаком “.". Останньою в списку вказується машина, на якій зареєстрований абонент. Ім'я абонента відділяється знаком “@".
Наприклад, antivir@dials.ru.
antivir - ім'я користувача (унікальне серед користувачів одного комп'ютера);
dials - домен (унікальний в мережі). Він надається користувачеві в момент реєстрації у відповідному вузлі;
ru - домен країни.
Доменна адреса вказується згідно з міжнародним стандартом RFCC822 всесвітньої мережі INTERNET.
Домен верхнього рівня визначається двохбуквенним кодом назви країни. Наприклад, us – США, de – Німеччина, ca – Канада, es – Іспанія, jp - Японія, ch – Швейцарія, uk – Великобританія, dk – Данія, fr - Франція, no – Норвегія, se – Щвеція, fi - Фінляндія, it - Італія, ru – Росія, by – Білорусія, ua – Україна, ee – Естонія, ge – Грузія, lt - Литва, lv – Латвія.
Домен другого рівня є позначенням міста або республіки, наприклад, kiev - Київ, msk - Москва, kharkov - Харків, spb - Санкт-Петербург або організації, які виконують особливо важливу роботу в мережі або зареєстровані в списку особливо важливих абонентів, наприклад, msu - Московський університет.
Існує ряд спеціальних імен, які застосовуються як ім'я користувача:
postmaster - адміністратор домена (субдомена). Кожен домен має адміністратора, якому можна адресувати питання або повідомлення, що стосуються роботи поштової системи;
mailer-daemon - агент поштової служби;
statserv - файловий сервер;
newsserv- сервер телеконференцій.
Адреси користувачу присвоюються в момент реєстрації у відповідному вузлі мережі. Якщо в організації використовується своя внутрішня електронна пошта або повідомлення пересилається в мережу з власної електронної пошти (через шлюз), то використовується додаткова адресація за допомогою символу “%". У цьому випадку через “@" вказується шлюз або машина адміністратора внутрішньої електронної пошти, а через “%" - адреса конкретного користувача. Наприклад,
user%comp1%comp2@tip.fine.ca
Лист для користувача user буде спрямований на формально вказану адресу до комп'ютера tip, а потім поштова система самостійно відправить його спочатку на комп'ютер comp1, а звідти - на комп'ютер comp2. Тобто комп'ютер, вказаний в адресі перед “@" визначатиме подальше розсилання повідомлення.
У електронній пошті повідомлення складається з двох частин: заголовка й тіла. Повідомлення містить всю інформацію, необхідну для його доставки в поштову скриньку адресата. Звичайно заголовок містить таку інформацію:
унікальний ідентифікаційний номер повідомлення;
адреса відправника повідомлення;
адреса(и) одержувача(ів) повідомлення;
тему повідомлення;
час і дату відсилання повідомлення.
Тіло повідомлення містить текст самого повідомлення. У деякі повідомлення включається сигнатура. Сигнатура автоматично додається в кінець кожного листа. Сигнатурою може бути ім'я і адреса відправника, електронний підпис, що ідентифікує відправника.
Тема повідомлення, як правило, використовується за розсилання “один до багатьох" або “ багато до багатьох" і полегшує роботу одержувачів з кореспонденцією.
Інформація адресату може передаватися в текстовому, двійковому або в архівному вигляді. Не рекомендується передавати цілком в одному повідомленні великі файли, більші за 100 Кбайт. Під час передавання можливі збої, які призведуть до невиправданих повторів передавання. За ненадійних ліній рекомендується передавати файли порціями по 10-30 Кбайт, застосовуючи для розбиття тексту звичайні редактори, а для двійкових і архівних файлів спеціальні програми, що входять в комплект програмного забезпечення електронної пошти.
Одним із найпоширеніших способів використання електронної пошти - це участь в телеконференціях. Організація телеконференцій нагадує за структурою організацію звичайних бібліотек або архівів: є каталог і сховище. У телеконференціях зберігаються повідомлення - листи, отримані з різних джерел, зокрема і від користувачів мережі електронною поштою. Такі листи прийнято називати статтями.
Прикладом конференції, що стосуються обчислювальної техніки.
Банківські технології. Система розробки СУБД FoxPro. Комп'ютерна безпека і захист інформації. Конференція Fido, мова С++.
Кожна телеконференція має свій вузькотематичний каталог статей, зібраних у відповідному розділі “Сховища". Кожний рядок такого каталогу містить наступну інформацію:
аналог інвентарного номера статті;
автор статті (за інформацією із заголовка);
довжина статті (число байт/кілобайт у ній);
тема статті (копія відповідного поля заголовка).
Наприклад,
123 І.І.Петренко 567 Технологія клієнт-сервер для банківських додатків.
Особливості організації телеконференцій:
· одежані статті накопичуються, але не більш ніж на певний період (свій для кожної конференції). Застарілі матеріали телеконференції знищуються.
· існують керовані (moderated) телеконференції. У такій телеконференції стаття не може бути направлена безпосеедньо. За допомогою електронної пошти стаття прямує до ведучого, який переглядає кожне повідомлення і вирішує питання про включення її в телеконференцію. У деяких телеконференціях може бути обмежений список учасників.
Для організації телеконференцій виділяється спеціальна машина, яка має певну адресу і призначена для прийому замовлень учасників і обробки повідомлень.
Списки розсилки
Списки розсилки (listserv, mailling list) єдиний сервіс, що не має власного протоколу, програми-клієнта і працює виключно через електронну пошту. Служба являє собою автоматизовані списки розсилки, які можна передплатити і таким чином приєднатися до дискусій, що проводяться в електронній пошті на різні теми. Списки розсилки - це повідомлення за певною тематикою, які із заданою періодичністю посилаються передплатникам по електронній пошті.
Існують списки розсилки за різними темами, передплатниками зазвичай є фахівці, котрі цікавляться новинами в даній сфері. Списки бувають двох типів: повідомленнєвого (announcement type) і дискусійного (discussion) типу. За використання списків повідомленнєвого типу передплатник тільки отримує інформацію, дискусійних списків - передплатник може також надсилати повідомлення всім учасникам списку.
Список розсилки зберігається на хост-комп'ютері, де встановлене програмне забезпечення розсилки. Запити на одержання інформації, передплата - запит на включення в список, або виключення зі списку виконуються автоматично відповідним програмним забезпеченням. Усі повідомлення учасників дискусії пересилаються на центральних хост-комп'ютер, звідки програма підтримки списку розсилки розповсюджує їх членам списку.
Більшість списків відкрита для всіх, але багато з них адмініструється модератором - людиною, яка читає всі повідомлення перед тим як вони відправляються учасникам списку. Модератор має право відхилити ті повідомлення, які, на його думку, не відповідають даному форуму.
Залежно від кількості передплатників, список розсилки обслуговується на сервері програмами різної складності, котрі можуть забезпечувати або не забезпечувати повну функціональність, а саме: автоматичну передплату клієнтів і прийом їх відмови від передплати, перевірку коректності електронних адрес, ведення архіву повідомлень, обробку поштових помилок, підтримку в режимі дайжеста, тобто, коли передплатник отримує не кожне повідомлення окремим листом, але періодично всі повідомлення за якийсь термін в одному листі, перевірок повідомлень адміністратором списку перед розсилкою і т.д.
Якщо ви знаєте конкретну адресу, за якою можна оформити передплату на той або інший список, то для того, щоб потрапити в список розсилки, треба на сторінці реєстрації поштової служби указати свою адресу e-mail і тему, що Вас цікавить. Щоби знайти відповідний для вас список розсилки, то необхідно звернутися на відповідний Web-сайт і скористатися пошуком списків.
Передплатити на різні списки можна за адресою http://www.listsoft.ru або http://www.download.ru. Щоденні новини Інтернету можна отримувати, передплативши огляд “Бінокль", який знаходиться за адресою http://binocle.atlant.ru
Телеконференції Usenet
Мережні новини Usenet, або як їх прийнято називати, телеконференції - однин із сервісів Internet відкладеного читання, глобальна система конференцій, яка дає можливість організувати текстові дискусії в рамках тематичних груп. Для позначення сервісу використовується декілька синонімом: мережні новини (Netnews), групи новин (Newsgroups), новини (News), а також Usenet.
Мережні новини передають повідомлення “від одного - багатьом". Механізм передавання повідомлень схожий на передачу чуток: кожний вузол мережі, що дізнався щось нове, тобто отримав нове повідомлення, передає новину всім тим вузлам, з ким він обмінюється новинами. Таким чином, надіслане вами повідомлення розповсюджується, багато разів дублюючись, мережею, досягаючи за досить короткі терміни всіх учасників телеконференцій Usenet у всьому світі.
Послана клієнтом стаття спочатку потапляє до локальної бази сервера, на який приходить повідомлення. Після сервер, що отримав статтю, передає її серверу, з яким обмінюється повідомленнями, той записує в свою базу даних і передає її іншим серверам. Процес повторюється доти, поки стаття не з’явиться на всіх серверах, що беруть участь в передавання. Кожний знову створений сервер новин може підключитися до системи поширення новин і брати участь в розділенні трафіка. Група повідомлень, які складають групу новин, надіслану з одного серверу на інший або передплатнику називається Newsfeed.
Після того, як сервер приймає статтю, він перевіряє наявність обов'язкових заголовків, кожний сервер новин порівнює свій файл із даною групою новин з отриманим файлом і додає в нього тільки ту інформацію, якої у нього не вистачає. Відтак сервер відправляє статтю іншим серверам.
Новини поділяються на ієрархічно організовані тематичні групи. Ім'я телеконференції складається з декількох частин різних рівнів, кожна з яких несе певну інформацію про тематику. Зазвичай виділяють сім основних тем першого рівня:
· comp - комп'ютери;
· news - інформація про групи новин;
· reс - розваги (відпочинок, спорт, мистецтво, хобі);
· sci - наука, дискусії про природничі науки;
· soc - соціальні теми, обговорення соціальних і культурологічних питань;
· talk - політика і релігія;
· misk - теми, не відповідні під вищезгадані категорії.
Після основного ідентифікатора телеконференції йде ідентифікатор наступного рівня, який визначає деяку досить широку тематичну область. Третій рівень вводиться тоді, коли телеконференція отримує багато повідомлень, що відносяться до різних конкретних тем, що ускладнює роботу з інформацією.
Наприклад, comp.os.ms-windows.apps.word-proc, дана телеконференція присвячена текстовим процесорам для операційної системи Windows.
Телеконференція з п'ятьма або шістьма рівнями в імені - виключення у всіх категоріях, крім comp і sci.
Сервіс Usenet має схожість і принципові відмінності зі службою списків розсилки. Повідомлення, поширювані за списками розсилки, приходять в поштову скриньку абонента і можуть зберігатися на сервері скільки завгодно, поки їх прочитає і вилучить клієнт. Стаття ж, що посилається в Usenet, стає доступною для всіх учасників групи новин на певний термін, коли цей термін закінчується стаття вилучається. Списки розсилки розташовані на одному сервері, який належить конкретній організації, в той час як мережні новини - це децентралізоване спілкування. Повідомлення Netnews не зберігаються на одному сервері, а копіюються на тисячі серверів по всьому світу. Тому адресати, які прочитають те або інше повідомлення не, відомі. Кожний може підключитися до групи новин і приєднатися таким чином до обговорення теми, в якому беруть участь безліч людей.
Клієнтська програм для роботи з групами новин називається Newsreader, що дає можливість читати повідомлення, вилучати їх, відповідати на статті і надсилати нові в групи новин.
Клієнти для читання новин можуть бути двох типів: Online newsreader - тип клієнта, який має онлайнове підключення до сервера і Offline newsreader - клієнт, котрий підключається до сервера новин тільки на час, достатній для того, щоб скопіювати нові повідомлення, і після цього від'єднується.
Програмні продукти Microsoft Internet Explorer і Outlook Express, крім поштового клієнта, містять клієнт для читання новин.