Теоретичні основи курсу. Основи теорії музичного виховання дітей

Теорія музичного виховання дитини розглядається як система наукових знань і понять про закономірності керування музичним розвитком дитини, виховання морально-естетичних почуттів в процесі залучення її до музики.

Як система наукових знань теорія музичного виховання входить до загальної, більш складної системи педагогічних наук і займає в ній своє відносно самостійне місце.

Зміст теорії музичного виховання будується на основі естетики, яка розкриває особливості художньо-образного засвоєння світу, реалістичну сутність музичного мистецтва; музикознавства - науки про характерні ознаки музичної мови; етики - науки про основи моралі в цілому і шляхи збагачення моральних почуттів в процесі засвоєння музичного досвіду.

Психологічні основи дозволяють визначити вікові особливості і відповідно їхні можливості залучення до музики, індивідуальну своєрідність їхніх музичних переживань і здібностей. І нарешті, без опори на загально педагогічні основи не можна обґрунтувати зміст теорії музичного виховання.

Теорія музичного виховання безпосередньо входить до дошкільної педагогіки, тому що вона присвячена музичному вихованню дитини до 6-7 років. Точніше, це область естетичного виховання, закономірності якої розповсюджуються на всю художню діяльність дитини, в тому числі і музичну. Разом з тим теорія музичного виховання характеризується відносною самостійністю, тому що тут діти залучаються до спеціального музичного досвіду.

Естетика - методологічна основа теорії естетичного (а отже, музичного) виховання.

Наукове і естетичне пізнання світу, хоча і відрізняється за деякими ознаками, в цілому відбувається за загальними законами, єдиним діалектичним шляхом.

Естетичний спосіб відображення світу завжди пов'язаний з пізнавальною і практичною діяльністю людини. В процесі трудового засвоєння дійсності розвивається творчість людини, яка діє за законами краси. В процесі праці зародилось і мистецтво.

Мистецтво - це спосіб відображення дійсності. Через зображення типових явищ людських характерів, їхнє зіткнення, явищ природи і праці виявляється картина суспільства.

Мистецтво завжди оперує художніми образами і доступне безпосередньому сприйняттю, оскільки мова мистецтва - це слово, звуки, кольори, форми. В своїх сполученнях наочно і образно малюють вони думки і почуття людини, її поведінку і вчинки. Витвори мистецтва не є дзеркальним відображенням життя. Художні образи створюються завжди через призму світовідчуття їхнього творця: художника, композитора, письменника. Ось чому твори мистецтва завдяки єдності свого змісту і форми так глибоко і сильно впливають на свідомість, на емоційне сприйняття людини.

Естетика розглядає не тільки сутність об'єктивно існуючого прекрасного в житті, в мистецтві. Вона вивчає, особливості і способи суб'єктивного відображення прекрасного в навколишній дійсності. Особливості цього відображення носять конкретно-почуттєвий характер і складають специфіку естетичної свідомості.

Особливе місце в теорії естетичного виховання займає музична естетика, яка розкриває специфічні особливості мистецтва музики, яке відбиває життєві явища в музичних образах.

Поняття «музичний образ» відрізняється від поняття образа в його психологічному значенні (як уявлення предмета, явища, які раніше сприймалися, але в даний момент відтворюються по пам'яті).

Музичний образ твору - це комплекс виразних засобів, які впливають на слухача своїм конкретним звучанням. Особливо важливу роль відіграє мелодія, вона найбільш яскраво передає основну думку, почуття. Образ збагачується і іншими елементами музичної мови - ладо гармонійним складом твору, його темповими і динамічними нюансами, прийомами викладення музичної думки, структури самого твору.

Музика сполученням своїх виразних засобів створює художній образ, який визиває асоціації з явищами життя, з переживаннями людини. Наприклад, стрімка мелодія, майже буквально передає політ джмеля. Сполучення виразних засобів музики з поетичним словом, з сюжетом (в програмному творі), з дією ( в спектаклі) робить музичний образ конкретним, зрозумілим. Але навіть якщо інструментальна п'єса не має програмової назви, не супроводжується літературним текстом, можна сприйняти, відчути, уявити зміст музичного образа.

Багато музикознавців (Асаф'єв, Тюлін, Кремльов, Медушевський) говорять про подібність словесної і музичної мови. Схожість ця в інтонаціях, в русі, в розподілі цього руху (паузи, фрази, речення). Інтонаційна природа музики, її живий процес - схвильований або спокійна розповідь, переривчаста або плавна оповідь, своєрідні запитання, відповіді, скрики - все це поєднує музичну і словесну мову. Безпосередньо з музичним образом, який виражений комплексом музичних засобів, пов'язані поняття виразності і зображувальності в музиці.

Якщо в музичному творі виражається сум або радість - вони завжди зовнішньо оформлені в інтонації, ритмі, гармонії, отже, існує тісний зв'язок виразної і зображувальної функції мистецтва.

Виразний зміст творів має бути «зображений», має втілюватися у відповідні конкретні інтонаційні звороти, мотиви з притаманною їм мелодичною лінією, ритмом, ладо гармонійною структурою. Зображувально-виразні засоби музичної мови в її розвитку оформлюють музичні образи. Освоєння цієї мови - шлях залучення до емоційно-образного змісту музики.

Отже, провідні положення естетики - методологічної основи теорії естетичного виховання - дозволяють відпрацювати струнку класифікацію музичних дисциплін, яка охоплює всі розділи теорії музичного виховання.

Музикознавство - одна з основ теорії музичного виховання, наука, яка розкриває закономірності і особливості музики як особливої форми художнього засвоєння світу в її історичному становленні і розвитку.

Музикознавство має два основних напрями:

• історичний (загальна історія музики, музика різних країн і народів, музична література та ін.),

• теоретичний, який розпадається на ряд взаємопов'язаних дисциплін: загальна теорія музики, мелодика, ритміка, гармонія, поліфонія, вчення про музину форму і т.д.

До теоретичного музикознавства належать виконавство (фортепіанна педагогіка, хорознавство) і сольфеджіо.

Музично-історичні знання освітлюють шляхи виникнення і становлення музичного мистецтва на різних етапах історії. Кожний суспільний устрій багато в чому визначає особливості розвитку музичної культури. Нові покоління композиторів використовують в своїй творчості традиції, які склались і разом з тим проявляють новаторство, забезпечуючи поступальний рух музичного мистецтва. Ось чому важливим є вивчення творчого шляху композитора, індивідуальної своєрідності його творів.

При вивченні музичної літератури характеризується не тільки творчість і твори окремих композиторів, але і музична культура різних епох, вивчається народна творчість у всій своєрідності її музичної мови, вирішується проблемний підхід до вивчення різних стилів, видів і жанрів музичного мистецтва. Наприклад, вивчаються особливості камерної музики, хорового мистецтва, симфонічного жанру, балету, опери.

Можна відмітити і сучасну тенденцію при вивченні музичних форм, яка передбачає не тільки всі специфічні особливості мелодичної, ладо гармонічної і ритмічної структури твору. Головне - підкреслити його емоційно-образний зміст, особливості розвитку музичних образів, комплекс виразних засобів.

Композитор Кабалевський говорить про велике значення цілісної характеристики музичних творів. Важливо не тільки розібрати (проаналізувати) їхню структуру, форму, фактуру, але і показати, як загальна ідея втілюється музичними засобами, в яких умовах створювався твір, тобто наблизити його до реального життя.

Кабалевський такий аналіз називав «біографією художнього твору». «Музичний твір, як і все народжене і яке живе, має своїх «батьків». Батьки ці - композитор і життя».

Але прозвучати твори можуть тільки в тому разі, якщо будуть виконані.

Виконання творів вимагає від слухача певної слухової культури. Не кожний вміє чути музику, хоч кожний її слухає. Особливо важливим є розвиток слуху.

Навчальна дисципліна, яка сприяє розвитку музичного слуху – сольфеджіо.

В сучасних умовах сольфеджіо розглядають як систему розвитку музичного слуху. Основою для побудови цієї системи є слуховий аналіз особливостей музичної мови, і проходить він в різних формах.

За Мясоєдовим, сучасне сольфеджіо передбачає 4 основні форми роботи:

• власне сольфеджування,

• інтонаційні вправи,

• слуховий аналіз,

• диктант.