- •1. Розпад колоніальної системи. Етапи деколонізації
- •2. Шляхи розвитку незалежних держав. Труднощі економічного розвитку молодих держав
- •3. Країни «третього світу»: моделі розвитку, боротьба проти відсталості.
- •3. Становлення і розвиток нових індустріальних держав
- •4. Міжнародні об'єднання країн Азії та Африки
3. Становлення і розвиток нових індустріальних держав
Феноменом двох останніх десятиріч став вихід на передові позиції у світовій економіці нових індустріальних країн (НІК) Сходу, які відіграють все більшу роль в економічних процесах сучасності.
Кардинальна техніко-технологічна перебудова, приплив західного та японського капіталу, поєднання державного управління і стимулювання приватного підприємництва, зростання кваліфікаційного рівня робочої сили, вплив неоконфуціанських традицій і дисципліна, звичка до послухання, старанність, скрупульозність у праці, нові методи управління, здійснення аграрної реформи сприяли прискоренню економічної еволюції нових індустріальних країн Сходу
Темпи економічного зростання Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру у 70-80-ті роки були одними з найвищих у світі і становили у середньому близько 8-10% на рік, в той час як темпи зростання населення — близько 1,5-2,4% на рік. Валовий національний продукт (ВНП) на душу населення зріс більш ніж удвічі і досяг 1985 р, у Південній Кореї 2 150, на Тайвані — 3 144, у Гонконзі — 6 230, а у Сінгапурі — 7 420 доларів США.
Зміни структури економіки Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру у 70-80-ті роки характеризувалися збільшенням ролі промисловості. Для економічного життя "четвірки", яку ще називають "азіатськими драконами", характерним стало зростання значення зовнішньої торгівлі та експортної орієнтації. Швидким темпам розвитку сприяли інвестиції капіталу. На початку 80-х років вони склали у Гонконзі 3,8 млрд, у Сінгапурі 3 млрд, на Тайвані 2,3 млрд, у Південній Кореї — 1,6 млрд доларів на рік.
Сучасна Південна Корея може слугувати моделлю для багатьох країн, що розвиваються. Кілька десятиріч тому вона пасла задніх. Сьогодні її економіка вийшла на одинадцяте місце у світі. З 70-х років інтенсивно розвивалась експортно орієнтована економіка. Частина великих фабрик і заводів належить державі, частина — монополіям, таким, як всесвітньо відомі "Самсунг", "Хьонде" та інші, продукція яких — мікроелектроніка, засоби автоматизації та інформатики, телевізори, автомобілі — успішно конкурує на світових ринках із товарами США, Західної Європи і Японії. Конкурентоспроможність південнокорейських товарів пояснюється не тільки їхньою якістю, а й більш низькою вартістю за високої продуктивності праці.
Із серпня 1965 р. став самостійною державою Сінгапур, в якому мешкають головним чином китайці та малайці. Правлячою партією міста-держави є Партія народної дії, яка перебуває при владі з часу його проголошення. Тут не було жорстких тоталітарних режимів, країна є форпостом на важливих морських шляхах.
За останні десятиріччя Сінгапур досяг вражаючих успіхів в економіці. Темпи економічного зростання за період з 1966 по 1990 pp. становили у середньому 8,5% на рік, тобто були втричі вищими, ніж у США. У 1994 р. вони становили вже 10%. Сінгапур перетворився на виробника високотехнологічних товарів, зокрема дисководів для комп'ютерів, став центром нафтохімічної і фармацевтичної промисловості. За обсягом перегонки нафти Сінгапур посідає третє місце у світі. Країна є одним з найбільших кредиторів у світі. З населенням близько трьох мільйонів чоловік Сінгапур має резерви іноземної валюти близько 60 млрд доларів США. Важливою частиною економіки є зовнішня торгівля. Великі прибутки дає іноземний туризм (до 5 млн туристів на рік). Сінгапур — один з найбільших портів у світі. Сінгапурці вважають свою країну центром нового світу, столицею регіону планети, що найбільш динамічно розвивається.
Ще одним "азіатським драконом" є Гонконг. Перехідний період у деколонізації Гонконгу (або Сянгану) розпочався 1984 p., коли між Великою Британією і Китаєм було підписано угоду про повернення цієї території КНР. Після завершення дії угоди з 1 липня 1997 р. колишнє британське володіння набуло в рамках КНР особливого статусу, високого ступеня автономії і збереже існуючу там соціально-економічну систему протягом наступних 50 років. На карті КНР з'явилася нова адміністративно-територіальна одиниця — спеціальний адміністративний район Сянган (САРС). 1 липня 1997 р. на територію Гонконгу було введено війська КНР, піднято прапор цієї країни. Однак Гонконг збереже статус вільного порту, міжнародного фінансового центру з власною валютно-фінансовою системою, автономною митною службою. Він продовжить своє членство у більшості міжнародних організацій і з відома і дозволу Пекіна зможе вступати до інших організацій.
Незважаючи на нестачу природних багатств і обмеженість території, Гонконг протягом останніх десятиріч розвивався дуже динамічно. У період з 1981 по 1988 pp. ВВП колонії зростав щорічно в середньому на 7,8%. У 1987 р. за темпами економічного зростання (13,8%) Гонконг вийшов на перше місце у світі. Територія, яка потужно розвивається, відіграє роль каталізатора торговельно-фінансових зв'язків великого Азіатсько-Тихоокеанського регіону. За обсягом товарообігу він посідав восьме місце у світі, одразу ж після "сімки" розвинутих країн. Після Нью-Йорка і Лондона Гонконг є третім у світі фінансовим центром. Гонконгівські банки і страхові компанії відіграють у регіоні ключову роль. Ця далекосхідна територія є найбільшим після Японії вкладником капіталів у Азії. Загальний обсяг зарубіжних інвестицій Гонконгу становить близько 30 млрд доларів, з яких майже половина припадає на материковий Китай. Сильні позиції гонконгівський капітал посідає в Індонезії, Таїланді, Малайзії.
Такі ж швидкі темпи економічного розвитку демонструє Тайвань. У 1949 р. висхідні позиції КНР і Китайської Республіки на острові Тайвань були приблизно рівними. Всі ці роки Тайвань на відміну від комуністичного Китаю розвивався в умовах ринкової економіки і багатопартійної політичної системи західного взірця і переконливо довів переваги цього шляху. На початку 90-х років прибуток на душу населення на Тайвані був як мінімум у 10 разів вищий, ніж у КНР. Цьому сприяли ліквідація у 1949-1953 pp. поміщицького землеволодіння, допомога США у проведенні індустріалізації. З 60-х років процес економічного
розвитку прискорився за рахунок заохочення державою приватного сектора і припливу іноземного капіталу. Тайвань з аграрної країни перетворився на індустріальну державу, що має високорозвинуте сільське господарство.
Будучи прикладом для наслідування, Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур стають провідними центрами світової економічної системи. Поряд з цими країнами в останні десятиріччя можна відзначити швидкий економічний розвиток Малайзії, Таїланду, Індонезії, а в останні роки й В'єтнаму.