3. Становлення і розвиток нових індустріальних держав

Феноменом двох останніх десятиріч став вихід на пере­дові позиції у світовій економіці нових індустріальних країн (НІК) Сходу, які відіграють все більшу роль в еконо­мічних процесах сучасності.

Кардинальна техніко-технологічна перебудова, приплив західного та японського капіталу, поєднання державного управління і стимулювання приватного підприємництва, зростання кваліфікаційного рівня робочої сили, вплив неоконфуціанських традицій і дисципліна, звичка до послухання, старанність, скрупульозність у праці, нові методи управ­ління, здійснення аграрної реформи сприяли прискоренню економічної еволюції нових індустріальних країн Сходу

Темпи економічного зростання Південної Кореї, Тай­ваню, Гонконгу і Сінгапуру у 70-80-ті роки були одними з найвищих у світі і становили у середньому близько 8-10% на рік, в той час як темпи зростання населення — близько 1,5-2,4% на рік. Валовий національний продукт (ВНП) на душу населення зріс більш ніж удвічі і досяг 1985 р, у Південній Кореї 2 150, на Тайвані — 3 144, у Гонконзі — 6 230, а у Сінгапурі — 7 420 доларів США.

Зміни структури економіки Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру у 70-80-ті роки характеризувалися збільшенням ролі промисловості. Для економічного життя "четвірки", яку ще називають "азіатськими драконами", характерним стало зростання значення зовнішньої торгівлі та експортної орієнтації. Швидким темпам розвитку спри­яли інвестиції капіталу. На початку 80-х років вони склали у Гонконзі 3,8 млрд, у Сінгапурі 3 млрд, на Тайвані 2,3 млрд, у Південній Кореї — 1,6 млрд доларів на рік.

Сучасна Південна Корея може слугувати моделлю для багатьох країн, що розвиваються. Кілька десятиріч тому вона пасла задніх. Сьогодні її економіка вийшла на оди­надцяте місце у світі. З 70-х років інтенсивно розвивалась експортно орієнтована економіка. Частина великих фаб­рик і заводів належить державі, частина — монополіям, таким, як всесвітньо відомі "Самсунг", "Хьонде" та інші, продукція яких — мікроелектроніка, засоби автоматизації та інформатики, телевізори, автомобілі — успішно конку­рує на світових ринках із товарами США, Західної Європи і Японії. Конкурентоспроможність південнокорейських товарів пояснюється не тільки їхньою якістю, а й більш низькою вартістю за високої продуктивності праці.

Із серпня 1965 р. став самостійною державою Сінгапур, в якому мешкають головним чином китайці та малайці. Правлячою партією міста-держави є Партія народної дії, яка перебуває при владі з часу його проголошення. Тут не було жорстких тоталітарних режимів, країна є форпостом на важливих морських шляхах.

За останні десятиріччя Сінгапур досяг вражаючих успіхів в економіці. Темпи економічного зростання за період з 1966 по 1990 pp. становили у середньому 8,5% на рік, тобто були втричі вищими, ніж у США. У 1994 р. вони становили вже 10%. Сінгапур перетворився на виробника високотехнологічних товарів, зокрема дисководів для комп'ютерів, став центром нафтохімічної і фармацевтичної промисловості. За обсягом перегонки нафти Сінгапур посідає третє місце у світі. Країна є одним з найбільших кредиторів у світі. З населенням близько трьох мільйонів чоловік Сінгапур має резерви іноземної валюти близько 60 млрд доларів США. Важливою частиною економіки є зовнішня торгівля. Великі прибутки дає іноземний туризм (до 5 млн туристів на рік). Сінгапур — один з найбільших портів у світі. Сінгапурці вважають свою країну центром нового світу, столицею регіо­ну планети, що найбільш динамічно розвивається.

Ще одним "азіатським драконом" є Гонконг. Перехід­ний період у деколонізації Гонконгу (або Сянгану) розпочався 1984 p., коли між Великою Британією і Китаєм було підписано угоду про повернення цієї території КНР. Після завершення дії угоди з 1 липня 1997 р. колишнє британське володіння набуло в рамках КНР особливого статусу, висо­кого ступеня автономії і збереже існуючу там соціально-економічну систему протягом наступних 50 років. На карті КНР з'явилася нова адміністративно-територіальна оди­ниця — спеціальний адміністративний район Сянган (САРС). 1 липня 1997 р. на територію Гонконгу було введено війська КНР, піднято прапор цієї країни. Однак Гонконг збереже статус вільного порту, міжнародного фі­нансового центру з власною валютно-фінансовою систе­мою, автономною митною службою. Він продовжить своє членство у більшості міжнародних організацій і з відома і дозволу Пекіна зможе вступати до інших організацій.

Незважаючи на нестачу природних багатств і обмеже­ність території, Гонконг протягом останніх десятиріч роз­вивався дуже динамічно. У період з 1981 по 1988 pp. ВВП колонії зростав щорічно в середньому на 7,8%. У 1987 р. за темпами економічного зростання (13,8%) Гонконг вийшов на перше місце у світі. Територія, яка потужно розвивається, відіграє роль каталізатора торговельно-фі­нансових зв'язків великого Азіатсько-Тихоокеанського ре­гіону. За обсягом товарообігу він посідав восьме місце у світі, одразу ж після "сімки" розвинутих країн. Після Нью-Йорка і Лондона Гонконг є третім у світі фінансовим центром. Гонконгівські банки і страхові компанії віді­грають у регіоні ключову роль. Ця далекосхідна територія є найбільшим після Японії вкладником капіталів у Азії. Загальний обсяг зарубіжних інвестицій Гонконгу стано­вить близько 30 млрд доларів, з яких майже половина припадає на материковий Китай. Сильні позиції гонкон­гівський капітал посідає в Індонезії, Таїланді, Малайзії.

Такі ж швидкі темпи економічного розвитку демон­струє Тайвань. У 1949 р. висхідні позиції КНР і Китайської Республіки на острові Тайвань були приблизно рівними. Всі ці роки Тайвань на відміну від комуністичного Китаю розвивався в умовах ринкової економіки і багатопартійної політичної системи західного взірця і переконливо довів переваги цього шляху. На початку 90-х років прибуток на душу населення на Тайвані був як мінімум у 10 разів вищий, ніж у КНР. Цьому сприяли ліквідація у 1949-1953 pp. поміщицького землеволодіння, допомога США у прове­денні індустріалізації. З 60-х років процес економічного

розвитку прискорився за рахунок заохочення державою приватного сектора і припливу іноземного капіталу. Тай­вань з аграрної країни перетворився на індустріальну дер­жаву, що має високорозвинуте сільське господарство.

Будучи прикладом для наслідування, Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур стають провідними центрами світової економічної системи. Поряд з цими країнами в останні десятиріччя можна відзначити швидкий економіч­ний розвиток Малайзії, Таїланду, Індонезії, а в останні роки й В'єтнаму.