Питання хірургічної деонтології.

Філософ Бертран (1748 - 1832 р.) уперше ввів термін деонтологія (від латинського "деонтос" необхідність, борг і "логос" - навчання). Цим терміном позначають науку про борг, моральний обов'язок, професійну етику. Медична деонтологія - сукупність моральних вимог (правил, норм, заповідей, критеріїв, кодексів) і поводження медичного працівника у відношенні до хворого, родичам і близьким хворого, відношенні з колегами й у суспільстві по образному вислові А. Ф. Білібіна, деонтологія - душу медицини.

Кожний медпрацівник повинен розуміти, що автономні відносини ні за яких умов не можуть поширюватися на хворих, навіть у формі зміненого настрою.

Потрібно прагнути осягти духовний мир хворої людини й при необхідності вносити корективи у своє поводження.

Уміння індивідуалізувати стиль роботи із хворим на основі їх психологічних і соціальних особливостей, уміння бачити не тільки частковості й деталі, але й всю особистість у цілому з її складними переживаннями й інтересами - важливі вимоги до медпрацівнику будь-якої спеціальності.

Поряд з іншими особливостями медичної діяльності, основні деонтологічні принципи найбільшою мірою зосереджені у відповідальності при рішенні професійних завдань. Паралельно з почуттям відповідальності повинен удосконалюватися стиль роботи медперсоналу, що включає в себе почуття міри, такту, пильність, гнучкість і т.д..

Ці поведінкові особливості зв'язані з наступними морально-етичними показниками - співпереживання, доброта, співчуття.

Вищевказані особливості, хоча й не можуть бути включені в перелік службових обов'язків, є стрижнем медичної деонтології.

Завіт Сократа "Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу" - у найбільшому ступені ставиться й до хірургії.

Зрозуміло, необхідно виходити з того, що не існує окремої деонтології для кожного прикладного розділу медицини, наприклад, для стоматології або хірургії. Однак не можна ігнорувати специфічні нюанси, що вимагають її детальні розкриття.

Блискуче технічно виконана операція може не принести хворому полегшення й видужання, якщо при цьому жорстоко поранена психіка хворого.

У зв'язку із цим для повноцінної хірургічної роботи недостатньо мати відповідні наукові знання, спеціальне оснащення й гарне володіти хірургічною технікою, необхідно ще ряд принципових установок і правил поведінки, без яких на перший план виступають похмурі, застрашливі сторони роботи хірурга.

Неквапливість у спілкуванні із хворим, чітка послідовність, підкреслене увага - все це входить у поняття медичного професіоналізму. У медичного працівника, як правило, багато хворих, але для хворого і його родичів, що звернулися за допомогою на цей момент існує тільки одна людина! Тут не можна не згадати виречення, приписуване Гіппократові: "Лікар повинен бути добрим і людинолюбним. Для хворого він повинен бути батьком, для видужуючого - охоронником, для здорового другом".

Самокритичність - важлива властивість хірурга. Треба вміти реально оцінити власні можливості, уміння, досвід і при необхідності запросити більше досвідченого фахівця. Хірург повинен уміти самокритично оцінювати результати своєї діяльності, аналізувати причини невдач, ускладнень і помилок - тільки таким шляхом можна них уникнути.

Безкорисність, та відданість вибраної професії, уміння одержувати моральне задоволення від своєї роботи - важливі риси будь-якого медика, а працюючого в хірургічному відділенні особливо.

Дуже важливо враховувати, що здоровий психологічний мікроклімат у колективі лікарів є необхідною умовою їхньої плідної діяльності. Як об'єднати зусилля всіх медичних працівників у постелі одного хворого? Як з різні профіль і рівень знань, різні наукові школи й напрямки, різні досвід і практику? Як все це застосувати до одного хворого, однієї його хвороби з усіма її особливостями й проявами?

Заздрість, "підсиджування" один одного, дрібне торжество при прорахунку колеги створюють украй несприятливий клімат у колективі й неминуче позначаються на результатах лікування хворих.

Зовсім неприпустимим є існуюче "критиканство" на адресу свого попередника.

Якість оперативного втручання залежить не тільки від професійної майстерності хірурга, але й від злагодженості роботи асистентів і медперсоналу, їх позитивного психоемоційного настрою. Від того, як лікар-хірург буде навчати своїх співробітників, як буде впливати на них, як зуміє підготувати весь медперсонал оперблоку й усього відділення, наскільки буде злагодженою робота ланок усього колективу (під час операції, перев'язок, процедур і т.п.), багато в чому залежить здоров'я, а часом і життя хворого.