Систематизації знань

1. Які слова називаються синонімами?

2. Як розуміти синонімічний ряд? Охарактеризуйте його склад.

3. Наведіть приклади синонімічних рядів, визначте домінанти.

4. Опишіть основні групи синонімів за характером додатко­вих значень. Відповідь ілюструйте прикладами.

5. Які синоніми називаються постійними, або вільними, та контекстуальними? Наведіть приклади.

6. Що таке абсолютні синоніми (лексичні дублети)?

7. Розкажіть про перифрази й евфемізми як різновиди синонімів.

8. Назвіть джерела походження синонімів.

9. У чому полягає стилістична роль синонімів? Що ви знаєте про використання синонімічних багатств у художньому мовленні?

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ – тестування.

Заліковий кредит 3 Змістовий модуль 5. Лексика української мови з погляду її походження

Тема 7. Споконвічна українська лексика. Запозичення зі слов’янських мов

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

ПИТОМИЙ ШАР УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ. ЗАПОЗИЧЕННЯ ЗІ СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ

1. Основні лексичні шари української літературної мови за походженням; соціально-історична їх зумовленість.

2. Споконвічна українська лексика. Найважливіші фонетичні і словотворчі ознаки власне українських слів.

3. Старослов’янізми в складі української лексики.

4. Запозичення зі слов’янських мов.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. – К., 2006.

2. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. – К., 1989.

3. Етимологічний словник української мови: В 7-и т. – Т. 1-4. – К., 1987-2003.

4. Лексика і фразеологія // Сучасна українська літературна мова / За ред. І.К.Білодіда. – К., 1973.

5. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. – К., 1985.

6. Сучасний словник-мінімум іншомовних слів. – К., 2002.

7. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970 – 1980.

8. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 1997.

9. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К., 1994.

10. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Успадкована лексика, споконвічна українська лексика, індоєвропейська прамова, спільнослов’янська лексика, спільносхіднослов’янська лексика, власне ук­раїнська лексика, старослов’янізми, росіянізми, полонізми.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про питомий і запозичений шар української лексики, соціально-історичну їх зумовленість. Збагачення індивідуального словникового запасу. Підвищення культури мовлення на лексичному рівні.

Студенти повинні знати:

• шляхи збагачення словникового складу української мови;

• основні лексичні шари української літературної мови за походженням;

• основні семантичні групи власне української лексики та її фонетичні і граматичні ознаки;

• фонетичні та словотвірні ознаки старослов’янізмів.

Студенти повинні вміти:

• описувати процес формування української лексики;

• характеризувати питому українську лексику;

• розрізняти корінні українські й іншомовні слова;

• встановлювати походження слова, користуючись етимологічними словниками та словниками іншомовних слів;

• користуватися тлумачним, перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками синонімів, антонімів, паронімів та іншими типами словників;

• редагувати тексти з лексичними помилками.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Лексика кожної мови складається в процесі тривалого історичного розвитку. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 % становлять успадковані слова, т.б. такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної спільності; слова, що виникли в спільнослов’янський період; слова, що постали в добу східнослов’янської мовної та етнічної єдності, відтак лексика, що з’явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу приблизно 10% – слова, запозичені з інших мов.

1. Найдавнішим шаром успадкованої (корінної) лексики є слова, що сягають індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейських мовах, зазнавши, безперечно, різних фонетичних, словотвірних, семантичних змін. Насамперед це назви спорідненості: мати, син, сестра, брат, жінка, дочка; назви частин тіла: око, ніс, серце; назви інших предметів, явищ, процесів, дій: дім, сонце, небо, стояти тощо.

2. Після розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її діалектних угруповань виникли й інші мовні єдності, що стали базою сучасних індоєвропейських мовних груп – слов’янської, балтійської, германської та ін. Другий шар успадкування слів – спільнослов’янська лексика.

3. Виникнення третьої групи успадкованої лексики – східнослов’янської – пов’язане з розвитком суспільного й економічного життя східних слов’ян, з подальшим розвитком культури, науки, мистецтва, з глибшим пізнанням людиною об’єктивної дійсності. Східнослов'янська лексика – це слова, успадковані з давньоруської мови і поширені переважно в сучасних східнослов’янських мовах (українській, російській та білоруській), іншим слов'янським мовам вони не властиві.

4. До власне української лексики належать слова, що виникли на українському ґрунті після розпаду східнослов'янської мовної єдності. Власне українська лексика почала формуватися ще в південно-західних говорах давньоруської мови, її елементи простежуються вже в окремих пам’ятках давньоруської писемності. За обсягом та семантико-стилістичною структурою власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром корінної лексики української мови.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками:

1. [о], [е], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і] у закритому складі: село – сільський;

2. Звук [е] змінюється на [о] після шиплячих та [j] перед колишнім твердим приголосним: шести – шостий;

3. У словах – назвах людей за родом занять поширеними є суфікси -ник, -івник, -ець, -овець, -івець: комірник, візник, службовець, промовець.

4. Характерними для власне українських слів є:

• суфікси:

-ій: плаксій, водій, -ень: красень;

-ищ-: днище, городище; -шн-: дітлашня;

-от-: голота, босота; -неч-: ворожнеча;

-анн-: зростання; -енн-: знищення;

-інн-: горіння; -ач: викладач;

-аль: скрипаль; -ив-: вариво, печиво;

-иськ-: хлопчисько; -ар-: нездара;

-езн-: старезний; -елезн-: довжелезний;

-ісеньк-, -есеньк-, -юсеньк-: гарнісінький, тонюсінький;

• українські префікси:

су-: сузір’я, сукупний; перед-: передбачити, передвечірній; по-: посадити, подвір’я; прі-: прірва, прізвище.

Старослов’янізми – це слова, успадковані від мови старослов’янської, що сформувалися в ІХ ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. У старослов’янській мові були поширені слова для назв багатьох понять, насамперед абстрактних, для яких ще не існувало відповідників у живих давньоруських говорах. Засвоєні також були побутові назви, що поширилися внаслідок занесення від південних слов’ян нових, раніше невідомих речей побуту. Перейшли до мови східних слов’ян церковні терміни.

В українському словнику є запозичення й з інших слов'янських мов, зокрема з російської (начальник, квартира, армія, піхота, чинов­ник, посланник, мужик, кріпость, хазяїн, подвиг, суботник, новатор, самокритика та ін.), польської (скарга, справа, панчоха, стьожка, жупан, вдячність, хлопець, кохати, сподіватися, драбина, мешкати, млин, в'язень, поєдинок, застава, достаток, пильнувати та ін.), чеської (бавовна, брама, ганьба, гасло, влада, праця, замок тощо).

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК