Термінологічний словник

Теоцентризм – основна риса філософії епохи Середньовіччя, відповідно до якої реальністю, яка визначає все суще, є не природа і не людина, а Бог.

Аскетизм ( від грец. вправа, подвиг) – моральний принцип, сутність якого полягає у відмові життєвих благ, придушенні природних бажань з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

Віра – особливе ставлення до реальних або уявних об’єктів (явищ), коли їх істинність приймається без теоретичного й практичного доведень.

Гріховність – релігійний термін, що означає природну неповноцінність людського буття, його внутрішню ущербність, що виявляється у відмові від духовної єдності з Богом і виборі зла.

Догмат (від грец. закон, правило, постанова) – в середньовічній філософії означає головне положення того чи іншого віровчення, яке приймається без доказів (як безперечна істина).

Екзегеза – (від грец. витлумачую) – метод трактування біблійних істин без зміни їх сутності, використовувався в середньовічній філософії (апологетиці, патристиці, схоластиці) під час вивчення Святого Письма.

Есхатологія (від грец. кінцевий та вчення) – релігійне вчення про остаточну долю людства (складова будь-якої релігійної ідеології).

Молитва – у монотеїстичних релігіях провідна форма словесного спілкування людини з Богом.

Патристика (від лат. падре – отець) – вчення отців церкви з тлумачення, обґрунтування християнства; форма філософії раннього Середньовіччя.

Апологетика (від давньогрец. захист вчення) – обґрунтування та захист християнського вчення; одна з форм філософії раннього Середньовіччя.

Схоластика (від грец. школа) – середньовічна форма філософії та її викладання; тип філософського мислення.

Томізм – офіційна філософська доктрина католицького християнства, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського.

Одкровення – надприродне безпосереднє отримання істини, яке існує лише серед обраних людей у момент їхнього містичного просвітлення.

Провіденціалізм (від лат. – передбачення, провидіння) – релігійно-філософське розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу – як наперед визначеного наміру Бога.

Теодіцея – (від грец. бог, справедливість, букв. “боговиправдання”) релігійно-філософське вчення, метою якого є доведення того, що існування зла у світі не заперечує уявлень про Бога як абсолютне добро.

Теологія – раціональна систематизація віровчення тієї чи іншої релігії.

Християнська антропологія – релігійно-філософська концепція, згідно з якою людина є унікальним творінням завдяки своїй богоподібній сутності.

Гуманізм (від грец. людина, людське) – вчення, в якому визнається цінність людини як особистості, де блага людини – вищий та остаточний критерій.

Пантеїзм (від грец. пан – все, теос – Бог) – вчення про тотожність природи та бога, який розчинений у світі в будь-яких речах. Тут є елементи матеріалізму, частковий відхід від ортодоксального теїзму.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Креаціонізм (від лат. створення) – розуміння світу як результату Божого творіння.

Гілозоїзм (від грец. речовина, матерія та життя) – філософське вчення, згідно з яким уся матерія є одухотвореною і має здатність відчувати.

Реформація (від лат. перетворення, виправлення) – соціально-політичний рух в Європі ХVІ ст. проти феодалізму та католицької церкви, у вузькому розумінні – здійснення релігійних перетворень у дусі протестантизму.

Єресі (від грец. відбір, учення, школа) – релігійні вчення, течії, які перебувають в опозиції до панівної релігійної системи.