12.3 Валютне регулювання і валютний контроль

Основи валютного регулювання і валютного контролю були закладені з прийняттям Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. В Декреті встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, права і обов’язки суб’єктів валютного ринку, відповідальність за порушення валютного законодавства, а також повноваження державних органів управління і функції банків в регулюванні валютних операцій.

Відповідно до законодавства України НБУ визначає структуру валютного ринку, організовує торгівлю валютними цінностями на ньому та регулює експорт та імпорт капіталу. До компетенції НБУ в сфері валютного регулювання належать:

• видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

• видача та відклик ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ;

• здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

• нагромадження, зберігання і використання валютних резервів;

• встановлення способів визначення і використання валютних курсів іноземних валют;

• встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту тощо.

Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягають обов’язковому декларуванню в НБУ. Зобов’язання щодо декларування валютних цінностей, а також валютних операцій за участю резидентів та нерезидентів, підлягають валютному контролю.

Крім НБУ та уповноважених комерційних банків. Функції валютного контролю здійснюють ДПА, Мінзв’язку та Держмитслужба України. ДПА здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами на території України. На Мінзв’язку покладено контроль за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Держмитслужба здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати:

• блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

• продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку;

• обмеження продажу іноземної валюти імпортерам;

• заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту;

• множинність валютних курсів тощо.

Усі ці обмеження негативно впливають на організацію міжнародних розрахунків у цілому, хоч і визначаються специфічними об’єктивними умовами економічного розвитку відповідних країн.

Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов’язкову здачу їх казначейству. Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту товарів, а також регулювання надходжень та використання інвалюти за іншими каналами. Як відомо, занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим, бо експортер, реалізуючи їх за світовими цінами, в обмін на інвалюту одержує більше національної валюти. Занижений курс останньої дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера. Завищений курс національної валюти позитивно впливає на імпорт товарів і негативно – на їх експорт. Тому держави деференціюють валютні курси за групами товарів та цільовим використанням валюти. Вперше така форма валютних обмежень стала використовуватися після світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. Напередодні другої світової війни Німеччина застосовувала близько 60 валютних курсів щодо американського долара. У післявоєнні роки практично всі країни практикували валютні обмеження, за винятком США, Швейцарії та деяких країн Латинської Америки. Лише з кінця 50-х років країни Західної Європи частково скасували валютні обмеження, але при погіршенні валютно-фінансового становища періодично запроваджуються окремі їх форми. Нині 60 % країн-членів МВФ використовують ті чи інші форми валютних обмежень у поточних операціях платіжного балансу та понад 70 % – у русі капіталів та кредитів. Відсутність будь-яких валютних обмежень означає введення повної конвертованості валюти, тобто ступінь конвертованості обернено пропорційний розміру та жорсткості запроваджених у країні валютних обмежень.