Джерела, рекомендовані до заняття:

Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР. – М.: Юрид. лит., 1987 г.

Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні.-К.:Знання.2005.-385с.

Зайкин А.Д. Советское право социального обеспечения. – М.: "МГУ", 1982 г.

Иванова Р.И., Тарасова В.А. Предмет и метод советского права социального обеспечения. – М.: "Москва", 1983 г.

Прилипко С. Розмежування права соціального забезпечення i трудового права. // Право України. – 1999. – № 10.

Сивак С. Пенсійне страхування та пенсійна реформа: теоретичні основи. // Право України. – 1999. – № 10.

Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине. – Харьков: "Одиссей", 2000 г.

Стаховськая Н.М. соціальне забезпечення чи захист//Предпринимательство, хазяйство и право.-2000.-№8.-С.54-57.

Сташків В.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. Посіб.-К.: Знання.-2005.-405с.

Шайхатдинов В.Ш. Теория социального обеспечения. Юридический анализ. – Саратов: "СГУ", 1982 г.

Яценко В.В. Солідарний та індивідуальний підходи щодо реформування пенсійної системи. // Соціальний захист. – 1998. – № 8.

Яремко О., Солдатенко М. Пенсійне забезпечення: сучасне i майбутнє. // Праця i зарплата. – 1997. – № 20.

НОРМАТИВНО–ПРАВОВІ АКТИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

Концепція соціального забезпечення населення України (схвалена Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993) //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 6. – Ст. 31

Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Основи Законодавства України від 14 січня 1998 року № 16/98. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 121

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: схвалено Указом Президента України від 24.05.2000 р. // Праця i зарплата. – 2000р. – № 22, черв.

Положення про Міністерство праці та соціальної політики України: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006р. № 1543 // htpp:// zakon.rada.gov.ua.

ТЕМА № 2: СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ЛЮДИНИ

Семінар – 2 години

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Поняття прав людини, поняття, класифікація та правове ргулювання соціальних прав людини.

2. Соціальні права людини і конституційні гарантії їх здійснення в Україні.

3. Державне забезпечення соціальних прав: сучасні тенденції розвитку.

4. Основні етапи становлення та розвитку соціального права.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ОПИТУВАННЯ.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ №2

Визнання України соціальною державою (ст. 1 Конституції України), а також загострення соціальних проблем у зв'язку з переходом до ринкової економіки зумовили актуальність пошуку оптимальної системи державних засобів забезпечення соціальних прав людини і громадянина в Україні.

Сучасний методологічний підхід до побудови юридичного механізму соціального захисту ґрунтується на ідеї захисту прав людини. Зважаючи на те значення, яке надається проблемі забезпечення прав людини на світовому і європейському рівнях, загальний концептуальний підхід полягає в тому, що на перший план виходить людина з її життєво важливими потребами, а досконалість юридичного механізму визначається саме як здатність останнього забезпечити ці потреби.

У сучасних умовах глобалізації, яка свідчить про взаємозв'язок і взаємозалежність держав світу, проблема захисту прав людини не є виключно внутрішньо-національною проблемою, вона вийшла за межі окремих держав і набула всесвітнього значення. У таких умовах розвиток національного соціального законодавства не може бути вільним від урахування концепцій і державно-правових моделей зарубіжних держав. Водночас практичного значення набуло питання про дотримання міжнародних стандартів та відповідність таким актам національного законодавства.

Друге тисячоліття завершилося під гаслом все ширшого забезпечення прав людини. І хоча є різні тлумачення поняття прав людини та їх змісту в різних частинах світу, а деякі фахівці висловлюють сумніви щодо універсальності прав людини, видається, що саме завдяки усвідомленню цього, без перебільшення, суспільного феномену людство багато в чому стало більш людяним. Визнання прав людини, встановлення їх змісту та забезпечення гарантій — найвизначніше надбання XX століття.

У сучасний період проблема захисту прав людини вийшла за межі окремих держав і набула всесвітнього значення. Прийняття на світовому рівні Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ООН, 1966 p.) і Факультативних протоколів № 1 і 2 до цього пакту, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), на європейському рівні — Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (Рада Європи, 1950 р.) і Європейської соціальної хартії (Рада Європи, 1961 p., переглянута у 1996 р.) — створило потужну правову базу для визнання, дотримання і захисту прав людини у цілому світі.

Проблеми забезпечення прав людини, в тому числі соціальних прав, активно досліджуються правознавцями зарубіжних країн, а також дослідниками із Російської Федерації, України. Серед проблемних питань — визначення поняття прав людини, класифікація прав, відповідність вітчизняного законодавства міжнародним стандартам прав людини, система засобів їх забезпечення, судового захисту, зокрема Європейським судом з прав людини, здійснення та обмеження прав людини, проблеми імплементації національного законодавства до Європейської конвенції з прав людини, права людини розглядаються як фактор сталого розвитку тощо.

Конституція України встановила перелік соціальних прав людини і громадянина: право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право громадян на працю, належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43); на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52) тощо.

Предмет нашого дослідження безпосередньо пов'язаний з правом людини на соціальний захист, яке є одним із соціальних прав людини. У міжнародній практиці застосовується класифікація прав людини, яка випливає з назв та змісту відомих міжнародних документів — Міжнародного пакту про цивільні та політичні права і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права.

Соціальні права людини були закріплені у таких основних міжнародно-правових актах: Загальній декларації прав людини (ООН, 1948 p.), Міжнародних пактах ООН 1966 p., конвенціях Міжнародної організації праці, Європейській соціальній хартії (Рада Європи, Турин, 1961 p.), Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, Страсбург, 1996 p.), Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р., переглянуто в 1990 р.), Хартії основних прав працівників (ЄС, 1989 p.), Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС, 2000 р.) тощо. Згідно з цими актами до основних соціальних прав належать: право на працю; на відпочинок; на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї; на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування; на соціальне забезпечення; на освіту; на житло; на охорону і допомогу сім'ї; на захист материнства; на охорону і допомогу дітям та підліткам. Цей перелік значно доповнюється в інших міжнародних актах та в національних законодавствах.

Право громадян на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України, належить до групи соціальних прав. Це право "включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом". Отже, йдеться про надання матеріального забезпечення у випадку настання так званих "соціальних ризиків", — подій, за яких особа через незалежні від неї обставини втрачає засоби до існування.

Юридичне забезпечення права людини на соціальний захист в Україні, посуті, розпочалася ще до набуття незалежності, після ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Спрямування держави на соціальний захист найбільш незахищених категорій громадян переконли­во видно з тих законодавчих актів, які були ухвалені спочатку Верховною Радою УРСР, а після набуття незалежності 24 серпня 1991 р. — Верховною Радою України.

20 грудня 1990 р. прийнято Закон УРСР "Про міліцію", у якому розділ V присвячено правовому і соціальному захисту працівників міліції.

28 лютого 1991 р. був ухвалений Закон УРСР "Про статус і соціальний за­хист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Цей перший варіант Закону (у подальшому він був прийнятий у новій редакції) містив найбільший обсяг соціальних виплат потерпілим і найбільші державні гарантії.

1 березня 1991 р. прийнято Закон "Про зайнятість населення", у якому вперше було легально визнано поняття безробітного, передбачено порядок надання підходящої роботи, навчання і перенавчання безробітних, заходи со­ціального захисту безробітних.

Закон УРСР "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. передбачив нове, відповідно до міжнародних стандартів, поняття інвалідності як обмеження не лише працездатності (як у поперед­ньому законодавстві), а як життєдіяльності, що надає право такій особі на соціальну допомогу і захист.

Наступним законодавчим кроком було прийняття Закону УРСР "Про реа­білітацію жертв політичних репресій на Україні" (17 квітня 1991 p.). Цим Законом, як зазначено у Преамбулі, ліквідуються наслідки беззаконня, допу­щені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, вста­новлюються компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. було введено нову загальну пенсійну систему, яка передбачила не тільки трудові, а й соціальні пенсії; встановлено право на отримання трудової пенсії незалежно від інших доходів, що надало право пенсіонерам працювати і отримувати пенсії; скасовано таку умову, як мінімальний розмір трудового стажу для забезпечен­ня трудовими пенсіями та ін.

Було ухвалено два закони України щодо соціального захисту військово­службовців та працівників органів внутрішніх справ — "Про соціальний і пра­вовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (20 грудня 1991 р.) і "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" (9 квітня 1992 p.). 19 листопада 1992 р. було прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я. Цей закон став основою для подальшої законотворчої діяль­ності щодо регулювання відносин у сфері охорони здоров'я.

1993 р. був позначений прийняттям двох законів України про соціальний захист ветеранів: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (22 жовтня 1993 р.) і "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (16 грудня 1993 p.).

Особливе місце серед соціально-забезпечувального законодавства займає Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена постано­вою Верховної Ради України 21 грудня 1993 p., яка передбачила нові засади побудови системи соціального забезпечення ринкового типу і стала основою для реформи у цій сфері.

Стаття 46 Конституції є ключовою для розуміння змісту соціального захи­сту, вона передбачає право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездат­ності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а та­кож у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Михайловская И.В. Концепции прав человека и их значение для посткоммунисти­ческой России // Рос. бюллетень по правам человека. — 1997. — Вып. 9. — С. 7.

Михайловская И. Конституционное закрепление прав и свобод личности: взгляд извне // Конституционное право: Восточноевроп. обозрение. — 1998. — № 2 (23). — С. 35.

Права человека: Учеб. для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. — М.: Изд. группа "НОРМА — ИНФРА-М", 1999. — С. 164.

Лексин В., Швецов А. Социальные обязательства государства, соци­альная политика и социальные реформы // Рос. экон. журн. — 2001. — № 1. — С. 38—52; Социальные права человека и социальные обязанности государства / Под ред. В.А. Иваненко — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. — 404 с.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 року №2801 -XII //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 4. - Ст.19 (з наступними змінами та доповненнями).

Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 23. - Ст. 121.

Концепція соціального забезпечення населення України: Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року // Урядовий Кур'єр. – 1994. – 22 січня.

ТЕМА № 3 МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАВА І ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ: ПИТАННЯ ВІДПОВІДНОСТІ

Семінар – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Європейські міжнародні стандарти в галузі права соціального забезпечення: вплив на національну юридичну практику.

2. Стандарти ООН як складова права соціального забезпечення України.

3. Вплив конвенцій МОП на формування права соціального забезпечення України.

4. Європейська соціальна хартія (переглянута) і право соціального забезпечення України.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ОПИТУВАННЯ.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ №3

Міжнародно-правове регулювання відносин у сфері соціального захисту здійснює значний вплив на розвиток національного законодавства. Такий вплив має як обов'язковий, так і необов'язковий характер. Виділяють кілька спо­собів впливу міжнародних норм на внутрішнє законодавство: пряме застосу­вання міжнародних актів після їх ратифікації; включення міжнародних норм у текст законів ; реалізація положень ратифікованих або нератифікованих актів за допомогою внутрішнього законодавства.

Відомо, що міжнародно-правові акти, котрі вміщують стандарти соціаль­них та економічних прав, поділяються на всесвітні (універсальні) й регіональні, зокрема європейські. Остання група актів має особливе значення для України з огляду на європейський стратегічний курс держави. Водночас важливим є врахування у національному законодавстві стандартів, встановлених міжна­родними установами, що мають всесвітнє значення, — ООН і МОП.

У статті 9 Конституції встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного за­конодавства України. У Законі України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 p. № 1906-IV встановлено: "Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору".

В Україні протягом останнього десятиріччя ведеться робота щодо адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів, у тому числі й у сфері соціального захисту.

Серед міжнародних актів, які мають універсальне значення для всіх дер­жав у справі захисту прав людини, є Міжнародний білль про права, який скла­дається із Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну деклара­цію прав людини , яка є узагальнюючим фундаментом для визначення, ви­знання, реалізації і захисту прав людини.

Згідно зі статтею 22 Декларації кожна людина як член суспільства має пра­во на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співро­бітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Окрім того, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необ­хідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом (ст. 25).

Незважаючи на те, що Загальна декларація була і залишається деклара­цією і не накладає будь-яких зобов'язань на держави, її значення у справі визнання прав людини у кожній конкретній державі важко переоцінити.

Міжнародні пакти — це багатосторонні міжнародні договори, в яких сфор­мульовані норми — соціальні стандарти щодо забезпечення і захисту прав людини та основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декла­рації прав людини, та закріплені конкретні зобов'язання держав-учасниць щодо додержання і втілення в життя таких норм. Міжнародний пакт про еко­номічні, соціальні та культурні права був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН на XXI сесії у 1966 р, ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 p., таким чином цей документ є части­ною національного законодавства.

У Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, ухваленій 8 верес­ня 2000 р. Генеральною Асамблеєю ООН, серед принципів, котрих мають до­тримуватись члени ООН, закріплено такі принципи, як солідарність і спільний обов'язок щодо управління глобальним економічним і соціальним розвитком, викорінення злиденності, захист вразливих верств.

У 1954 р. членами МОП стали СРСР, УРСР, БРСР. Головним органом МОП є Міжнародна конфе­ренція праці, основний зміст роботи якої — розробка і прийняття Конвенцій і Рекомендацій щодо регулювання умов праці та соціального захисту.

Серед конвенцій МОП у сфері соціального забезпечення особливе місце на­лежить Конвенції № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (прий­нята 4 червня 1952 р. та набрала чинності 27 квітня 1955 p.), яка визначає види соціальної допомоги, умови і розміри соціальних виплат при настанні основ­них соціальних ризиків. Конвенція передбачає мінімальні стандарти щодо медичної допомоги, допомог у разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, вагітності та пологів, у разі настан­ня інвалідності, втрати годувальника, сімейних допомог; встановлює норми періодичних виплат допомог; проголошує принцип рівноправності осіб, що не є громадянами країни проживання, із громадянами даної країни.

Для визначення мінімальних стандартів щодо надання конкретних видів соціальних допомог слід звернутися до "більш" спеціалізованих кон­венцій МОП. Це, зокрема, конвенції МОП № 121, 128, 130.

9 листопада 1995 р. Україна була прийнята до Ради Європи. Інтеграція України у європейські структури поставила проблему про наближення україн­ського національного права до європейського права, про імплементацію євро­пейських міжнародних стандартів у галузі соціального забезпечення в юри­дичну практику України. Європейська соціальна хартія була підписана державами — членами Ради Європи в Турині 18 жовтня 1961 р. і набрала чинності 26 лютого 1965 р. 3 травня 1996 р. Радою Європи було ухва­лено другий варіант Хартії — Європейську соціальну хартію (перегляну­ту), значно доповнений новими гарантіями. Частина І Європейської соціальної хартії (переглянутої) містить перелік з 31 прав та принципів, правове регулювання та забезпечення яких здійснюєть­ся засобами таких галузей права як трудового, права соціального забезпечен­ня, житлового права, законодавства про охорону здоров'я та освіту.

Соціальний захист фактично тією чи іншою мірою становить зміст кожної статті Хартії. Це такі статті:

• право на соціальне забезпечення (ст. 12);

• право на соціальну та медичну допомогу (ст. 13);

• право кожної людини користуватися будь-якими заходами, що дозволя­ють досягти їй найкращого стану здоров'я (ст. 11);

• право на соціальну та медичну допомогу (ст. 13);

• право на отримання послуг від соціальних служб (ст. 14);

• право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у гро­мадському житті (ст. 15);

• право сім'ї на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 16);

• право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 17);

• право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу (ст. 19);

• право осіб похилого віку на соціальний захист (ст. 23);

• право за захист від убогості та соціального відчуження (ст. ЗО);

• право людини на житло (ст. 31).

Цей перелік статей, які в цілому присвячені соціальному захистові, може бути доповнений

Джерела, рекомендовані до заняття:

1. Болотіна Н.Б. Загальна декларація прав людини і реформа соціального забезпечення в Україні // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. — 2000. — № 1. — С. 77—81. _; .

2. Болотіна Н.Б. Соціальна політика і соціальне право України та Євро­пейського Союзу: питання адаптації // Актуальні проблеми політики: 36. наук, пр. ОНЮА. — 2000. — № 1. — С 212—217.

3. Болотіна Н.Б. Міжнародне соціальне право: досвід для України щодо стандартизації соціальних прав // Держава і право: 36. наук. пр. — Юридичні і політичні науки. — Вип. 11. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. — С 10—14.

4. Болотіна Н.Б., Феськов М.М. Сучасні стандарти Ради Європи і юридич­на практика в Україні у питаннях тендерної рівності // Проблеми пенітенці­арної теорії і практики: Бюлетень КІВС. — Вип. 9. — К., 2004.

5. Болотіна Н.Б. Міжнародні стандарти соціальних прав та напрямки їх упровадження в юридичну практику України // Захист соціальних та еконо­мічних прав: міжнародні стандарти і законодавство України: Мат. наук.-практ. конф., 12 березня 2004 p., м. Київ / За ред. О.Ф. Штанька, Н.Б. Болотіної. — К.: КЮІ МВС України, 2004. — Ч. І. — С 9—16.

6. ГомъенД., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах челове­ка и Европейская Социальная Хартия: право и практика: Пер. с англ. — М.: Изд-во Моск. ин-та независимого междунар. права, 1998.

7. Европейская социальная хартия: Справочник: Пер. с фр. — М.: Между­нар. отношения — 2000. — С. 185.

8. Європейський Суд з прав людини. Базові матеріали. Застосування прак­тики. — К.: Укр. центр правничих студій, 2003. — 582 с.

9. Захист соціальних та економічних прав: міжнародні стандарти і законо­давство України: Мат. наук.-практ. конф., 12 березня 2004 р., м. Київ: У 2 ч. / За ред О.Ф. Штанька, Н.Б. Болотіної. — К.: КЮІ МВС України, 2004.

10. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие. — М.: Книжный мир, 1999. — 240 с.

11. Міжнародна організація праці. Конвенції та рекомендації. 1919—1964. — Т. І; 1965—1999. — Т. II.

12. Нипорко Ю., Стадник М. Міжнародній організації праці — 80 років // Право України. — 1999. — № 7. — С 127—131.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141

Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV // Урядовий кур'єр. — 2004. — 20 квітня.

Загальна декларація прав людини: Резолюція 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права: Резо­люція 2200А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. (Ратифіко­ваний Українською РСР згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148).

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів: Резолюція 48/96 Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р.

Декларація тисячоліття Організації Об'єднаних Націй: Затв. резолю­цією 55/2 Генеральної Асамблеї ООН от 8 вересня 2000 р.

Конвенція МОП про безробіття № 2 від 29 жовтня 1919 р. (Ратифікова­на Україною згідно з пост. Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. № 3931-ХП).

Конвенція МОП № 159 про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (Ратифікована Україною 6 березня 2004 p.).