III практичне завдання:

1. Назвіть властивості, що характеризують суб'єктів права соціального забезпечення.

2. Запропонуйте критерії класифікації суб'єктів права соціального забезпечення.

3. Визначте зміст правосуб'єктності фізичних осіб за правом соціального забезпечення.

4. Які особливості притаманні спеціальному правовому статусу фізичних осіб за правом соціального забезпечення?

5. Назвіть державні органи, які виступають суб'єктами права соціального забезпечення.

6. Визначте особливості правового становища соціальних страхових фондів.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ №7

Суб'єктами права соціального забезпечення є особи, які виступають носіями передбачених законом прав та обов'яз­ків у сфері соціального захисту.

Щоб стати суб'єктом права соціального забезпечення, осо­ба повинна бути наділена правоздатністю та галузевим пра­вовим статусом. Правоздатність у сфері соціального забезпе­чення є складовою загальної правоздатності, яка належить до природних властивостей людини. Отже, правоздатність — це не сукупність прав і обов'язків, що ними наділена особа, а така властивість, яка передбачає можливість мати будь-які права та обов'язки. Правоздатність належить до соціально-правових властивостей особи й існує тому, що у суспільстві наявним є право, завдяки дії якого особа і є правоздатною.

Іншою властивістю, яка характеризує суб'єкта права, є га­лузевий правовий статус. Це певна сукупність закріплених у Конституції та законах основних прав і обов'язків осіб у сфері соціального захисту. Правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення характеризується тим, що в основу галузевого правового статусу одних суб'єктів покладено суб'єктивне право на соціальне забезпечення, яке виникає з настанням соціального ризику. А основу галузевого правово­го статусу інших суб'єктів цієї галузі становить обов'язок на­давати соціальне забезпечення. Тобто, суб'єктами права соціального забезпечення вважаються правоздатні особи, які в силу свого галузевого правового статусу виступають носіями відповідних прав та обов'язків.

Суб'єктів права соціального забезпечення необхідно відмежовувати від суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин передусім тому, що не всі суб'єкти права соціального забезпечення можуть бути суб'єктами соціаль­но-забезпечувальних правовідносин. Наприклад, Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з ди­тинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. перед­бачено надання допомоги дітям-інвалідам. Однак реалізову­ють це право їх батьки або законні представники, що беруть безпосередню участь у правовідносинах із відповідними ор­ганами соціального захисту. Тим самим діти-інваліди є суб'єктами права соціального забезпечення, а учасниками (суб'єктами) правовідносин з приводу реалізації належних їм прав виступають батьки або законні представники.

Крім того, щоб стати учасником (суб'єктом) правовідно­син, особа повинна володіти так званою правосуб'єктністю¹. її визначають як здатність особи бути суб'єктом правових відносин. При цьому, щоб бути учасником соціально-забез­печувальних правовідносин, особа повинна мати ще й галу­зеву правосуб'єктність.

Така правосуб'єктність є складним явищем і охоплює га­лузевий правовий статус, правоздатність і дієздатність за правом соціального забезпечення. Окрім властивостей, що характеризують суб'єктів права соціального забезпечення (правоздатність та галузевий правовий статус), правосуб'єк­тність доповнюється ще й третім елементом — дієздатністю.

За визначеннями, що подаються в загальній теорії права, дієздатність полягає у здатності особи своїми діями набувати прав і виконувати обов'язки. Іноді до складу право-суб'єктності зараховують ще й деліктоздатність, що визна­чається як здатність відповідати за вчинені правопорушен­ня. Оскільки ж відповідальність є різновидом юридичного обов'язку, то деліктоздатність, відповідно, належить до діє­здатності, а тому виділяти її у складі правосуб'єктності не­має необхідності.

Отже, наявність дієздатності перетворює суб'єктів права на суб'єктів правових відносин. На відміну від правоздат­ності, вона є юридичною властивістю особи, оскільки вста­новлюється законодавством. Дієздатність, як здатність своїми діями набувати та здійснювати права і самостійно ви­конувати обов'язки, передбачає можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Очевидно, що така можливість не є вродженою властивістю людини. Вона приходить з віком, досвідом та знаннями, що набуваються особою. Тому момент виникнення дієздатності визначається у відповідності із за­конодавством для всіх громадян. Переважно це відбувається встановленням відповідних норм у галузевому законо­давстві.

Одним із критеріїв класифікації суб'єктів права соціаль­ного забезпечення може бути функція, яку вони виконують у сфері соціального забезпечення. Так, одні суб'єкти отриму­ють різні види соціального забезпечення, інші — виконують функції з надання такого забезпечення, ще інші — підтверд­жують факти, які мають правове значення для надання соціального забезпечення.

З огляду на такі підстави суб'єктів права соціального за­безпечення можна поділити на суб'єктів, які одержують соціальне забезпечення, і суб'єктів, які забезпечують ре­алізацію особою належного їй права на соціальне забезпечен­ня. До другої групи належать суб'єкти, які надають соціаль­не забезпечення, і суб'єкти, які сприяють в одержанні соціального забезпечення.

Беручи до уваги особливості правового статусу суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення, їх поділяють на осіб, які набувають право на соціальне забезпечення у зв'язку із на­явністю соціального ризику, — загальні суб'єкти права соціального забезпечення, та осіб, право на соціальне забезпе­чення яких пов'язане з наявністю спеціального правового ста­тусу, — спеціальні суб'єкти права соціального забезпечення.

До другої групи суб'єктів права соціального забезпечення, як уже зазначалось, належать суб'єкти, які забезпечують ре­алізацію особою належного їй права на соціальне забезпечен­ня. У сфері соціального захисту ці суб'єкти виконують функ­ції з надання соціального забезпечення або підтвердження юридичних фактів, які є підставою для його надання.

Суб'єктами, які надають соціальне забезпечення, є:

1. державні органи спеціальної компетенції;

2. соціальні страхові фонди;

3. спеціалізовані державні підприємства та установи.

До суб'єктів, які сприяють в отриманні соціального забез­печення, належать особи, які підтверджують наявність спеціального правового статусу (статусу ветерана війни, учасника бойових дій тощо) або які підтверджують юридичні факти, що є підставою виникнення права на соціальне забез­печення. Такими є органи медико-соціальної експертизи; комісії зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи, які видають посвідчення, що підтверджу­ють спеціальний галузевий правовий статус.

Джерела, рекомендовані до заняття

1. Проблеми общей теории права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Изд-во Норма, 2001. — С. 373;

2. Сирих В. М. Тєория государства и права: Учебник для вузов. — 4-е изд., стер. — М.: ЗАО Юстицинформ, 2005. — С. 319;

3. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришнна. — X.: Право, 2002. — С. 340.

4. Захаров М. Л„ Тучкова 9. Г. Право социального обеспечения Росеии: Учебник. — 2-е изд., испр. и перераб. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с

5. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. — 2000. — №4.— С. 35-39.

6. ЗахаровМ. Л., Тучкова 9.Г. Право социального обеспечения России. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с.

7. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. — М.: Изд-во МГУ. — 1986. — 174 с.

8. Статків Б. Суб'єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право України. — 2003. — № 2. — С. 39-44.

9. Чутчева О. Г. Правове регулювання со­ціального захисту громадян України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — X., 2003.—С. 11-12.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від9 липня 2003 р. № 1058-ІУ // Офіційний вісник України. — 2003. — № 33. — Ст. 1770.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 46-47. — Ст. 403.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 14. — Ст. 71

Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України» від 20 жовтня 2000 р. № 1578 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1838.

ТЕМА № 8 СОЦІАЛЬНІ РИЗИКИ

Семінар – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Історія становлення визначення терміну «соціальний ризик» у правовій літературі. Соціальні ризики як основа юридичного механізму соціального захисту.

2. Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне за­безпечення. Соціальні ризики в міжнародних актах. Наслідки настання соціальних ризиків.

3. Ознаки соціальних ризиків.

4. Класифікація соціальних ризиків. Страхові та не страхові ризики. Поділ соціальних ризиків за їх змістом.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ОПИТУВАННЯ.