5. Рекреаційний потенціал, його структура, проблеми та перспективи розвитку в Україні

Сучасний етап розвитку будь-якої національної економіки характеризується підвищенням ступеня спрямованості діючих у ній господарських структур на вирішення соціальних завдань і проблем, що стоять перед суспільством і державою.

Для світової економіки 70-80-х рр.. типовими були зміни, пов'язані з посиленням її цільової орієнтації на розвиток людини та соціальної інфраструктури.

Людський чинник став не просто джерелом економічних можливостей, але і жорстким екзаменатором соціальної дієздатності економіки.

Недовкладення коштів в освіту, культуру, моральність та відпочинок населення має вкрай тяжкі наслідки для економіки і суспільства.

Історичний досвід свідчить, що тільки ті країни домоглися процвітання, де вирішення соціальних проблем, поліпшення життя народу і всебічного розвитку членів суспільства є нагальною потребою самого господарського розвитку.

Поняття соціальної сфери досить багатогранне. У неї включені найрізноманітніші галузі національної економіки: установи охорони здоров'я, освіти, культури, підприємств торгівлі і громадського харчування, відпочинку та ін

Важливе місце серед галузей соціальної сфери національної економіки належить активному відпочинку населення (рекреації).

Ще в 60-і рр.. в західноєвропейських країнах відбулися істотні зрушення в структурі духовних цінностей суспільства. Відомий німецький соціолог В. Фреєр назвав цей процес переходом «від суспільства робочого часу до суспільства вільного часу».

Тенденція до збільшення вільного часу є об'єктивним чинником подальшого поступального розвитку активного відпочинку населення.

Рекреація - активний відпочинок населення як засіб відновлення фізичних і духовних сил після повсякденної праці з метою його продовження.

Не випадково в економічно розвинених країнах зростання суспільного багатства супроводжується скороченням частки витрат на харчування і предмети розкоші в структурі загальних споживчих витрат громадян. Одночасно зростає частка витрат на відпочинок та організацію вільного часу. Найбільша частка у світовому споживанні рекреаційних послуг припадає на європейські країни. Так, частка рекреаційних послуг у загальному обсязі споживання товарів і послуг населенням Австрії становить 8,9%, Норвегії - 6,7, Швейцарії - 5,6, Німеччини - 3,7, Італії - 2,0%.

Якщо виходити з найвідоміших теорій мотивації американського професора психології Брентонского університету А. Маслоу (1908-1968 рр..), то люди живуть різноманітними потребами, і всі вони мають далеко не однакову значимість для людини і в сукупності утворюють строгу ієрархічну структуру. Потреба у відпочинку відноситься до вищої ієрархії піраміди потреб.

Однак для того щоб ця потреба придбала масовий характер, суспільство має досягти досить високого рівня добробуту. Цьому сприяють такі соціально-економічні фактори, як підвищення добробуту, збільшення тривалості оплачуваних відпусток, зростання пропозиції рекреаційних послуг.

Потреба в активному відпочинку являє собою складне соціально-економічне явище.

Як елемент соціальної сфери рекреація сприяє не тільки збереженню здоров'я і робочих здібностей, а й задоволенню культурно-освітніх потреб населення. Тому потреба в рекреаційних послугах є комплексною і включає в себе сукупність приватних потреб (фізичну, духовну, інтелектуальну, емоційну, соціальну потреби).

В даний час потреба в рекреаційних послугах набуває все більш яскраво виражену соціальну спрямованість, стаючи потребою не тільки у відновленні біоенергетичного потенціалу індивідуума з метою посилення його життєдіяльності, а й у забезпеченні його різноманітних функцій у трудовій діяльності та соціальної активності.

Попит на рекреаційні послуги також відрізняється нестійкістю і залежить від моди, реклами, популярності послуг, культурного рівня населення.

Конкретні поєднання видів рекреаційної діяльності та умов їх здійснення (елементів системи відпочинку) формують сукупність форм активного відпочинку, які розрізняються за такими ознаками:

1. За цільової спрямованості - лікування, відпочинок, заняття спортом, мисливство та рибна ловля, ознайомлення з культурно-історичними пам'ятками, можливості збагачення знаннями, спілкування з природою.

2. За характером відпочинку - стаціонарний і в русі, причому стаціонарний відпочинок можна класифікувати по виду засобів розміщення, а відпочинок в русі - за коштами пересування (з використанням традиційних транспортних засобів та їх екзотичних видів, таких, як канатна дорога, фунікулер, дельтаплан і т. п.).

3. По сезону відпочинку - літній, зимовий, міжсезоння (полусезон).

4. За формою участі - індивідуальний, груповий, сімейний (з дітьми, без дітей).

Одним з шляхів задоволення потреб населення в рекреаційних послугах є формування рекреаційних комплексів.

Ці комплекси являють собою складну багатогалузеву й багаторівневу структуру.

Рекреаційний потенціал є ядром соціального блоку національної економіки і при хорошій внутрішньої організації та широких міжнародних зв'язках може стати одним з найбільш дохідних джерел національної економіки.

Під рекреаційним потенціалом розуміється єдина система природних, спортивно-туристських, лікувально-оздоровчих та соціально-культурних підсистем, що характеризуються функціональної взаимосвязанностью і територіальною цілісністю, що приводиться в рух сполученими з нею галузями (сільське господарство і харчова промисловість, пасажирський транспорт і зв'язок, торгівля і громадське харчування).

Рекреаційні ресурси повинні володіти наступними основними властивостями: аттрактивностью (привабливістю), у тому числі; кліматичними умовами; доступністю; ступенем вивченості; екскурсійної значимістю; пейзажними і відеоекологіческімі характеристиками; сприятливими соціально-демографічними характеристиками; потенційним запасом.

Усього виділяється 6 типів територіально-рекреаційних комплексів.

1. Санаторно-курортний.

2. Туристично-оздоровчий.

3. Санаторно-туристично-оздоровчий.

4. Мисливсько-рибальський.

5. Туристично-оздоровчо-мисливське-рибальський.

6. Всеохоплюючий.

До головних проблем даної галузі в Україні слід віднести наступне: по-перше це відсутність належного інвестування та зацікавленості з боку держави; по-друге це екологічні проблеми. Останній фактор є характерним, перш за все, у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС в 1986 р. Інститутом Вивчення Вільного Часу відзначено, що в 1985 році екологічні проблеми хвилювали лише 30% потенційних туристів (на кінець 90-х - вже 57%). Тут дається взнаки негативний вплив аварії на ЧАЕС. Кількість іноземних туристів, що відвідали Київ у 1986 році, знизилась більш ніж в 5 разів в порівнянні з 1985 роком, і тільки нещодавно їх число почало поступово зростати. Негативний ефект екологічного чинника посилюється ще й тим, що він носить довгостроковий характер, адже зміна свідомості суспільства відбувається набагато повільніше, аніж ліквідація наслідків екологічної катастрофи.

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

На початок 2009 року в Україні функціонують 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64% від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52%) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25%), Автономна Республіка Крим (18,%), Одеська область (9,0).

Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо, її необхідно розглядати в широкому значенні, основні елементи якої повинні виконувати не тільки винятково рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором піднесення всього соціально-економічного життя країни.

Це має бути інфраструктура загального користування, що повинна відповідати світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.

В рекреаційній інфраструктурі одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного).

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її реалізація дозволить вирішити проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів з країнами - сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання і каналізації населених пунктів, і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

Існує зворотній зв'язок. Так, розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2008 році за кількістю прибуттів іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1% від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні до 2009 року, його чисельність зросте до 9,3 млн. осіб; прогноз на 2010 рік - 12,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік - 15,0 млн. осіб.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60% в загальних обсягах тур потоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати".

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5%, збільшує витрати на туризм на 4%, а зростання особистого споживання на 5%, збільшує витрати на туризм на 10%.

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини.

.