4. Теорія суспільного вибору

Теорія суспільного вибору займає істотне місце в економічній теорії. Вона базується на припущенні про те, що індивідуум в процесі своєї діяльності керується необхідністю отримання від неї максимального результату. Як самостійний напрям дослідження економічної науки вона оформилася в 1950 р., але сучасне своє значення набула в роботах Д. Б'юкенена «Кордони свободи», далі її розвинули і продовжили М. Олсон, Р. Толлісон, Д. Мюллер, У. Несканен.

Теорія суспільного вибору має велике значення для економічної теорії, так як виділяє закономірності політичного механізму прийняття рішень на макроекономічному рівні - рівні національної економіки.

Д. Б'юкенен виділяє три основи для формування теорії суспільного вибору:

1) підхід до політики як процесу обміну;

2) концепцію «економічної людини»;

3) індивідуалізм, тобто орієнтацію людини тільки на реалізацію своїх власних інтересів. Суспільні інтереси не мають для нього значення.

Політика розглядається в цій теорії як своєрідний ринок, подібний іншим економічним. На цьому ринку виборці і виборні особи обмінюються специфічним видом товару - голосами, передвиборними обіцянками, які необхідні для отримання доступу до економічної і політичної влади. У процесі цього обміну діяльність виборних осіб не завжди представляється оптимальної.

Теорія суспільного вибору, по суті, спрямована на дослідження можливостей використання економічної теорії, для аналізу політичних процесів. У цьому відбувається поєднання предмета економічної науки і політології в частині вивчення держави, механізмів виборів, бюрократії. Специфіка полягає в тому, що для дослідження суто політичних процесів застосовується методологія економічної науки.

Теорія суспільного вибору пропонує людині наступні ролі:

1) виборця;

2) політика;

3) бюрократа;

4) раціонального егоїста;

5) господарюючого суб'єкта, діяльність якого спрямована на максимізацію її результатів.

Ця теорія виходить з того, що держава як активний учасник економічного життя не є ефективним. Постійно спостерігаються проблемні точки його функціонування, названі провалами держави.

Характерними провалами держави є:

1) нездатність до ефективного управління своїм бюрократичним апаратом - співробітниками державних органів. При закономірною необхідності збільшення бюрократичного апарату ступінь його керованості зменшується;

2) практична неможливість державного апарату ефективно прогнозувати перспективи реалізації державних рішень;

3) відхід прийнятих рішень від необхідних у результаті наявності лобіювання різноманітних інтересів на державному рівні;

4) низька ефективність політичного процесу в результаті великій мірі маніпуляції голосами виборців, лобізму, торгівлі голосами виборців.

Так як держава (а саме державний апарат) прирівнюється за своїми функціональними характеристиками до специфічного виду економічного ринку, то в процесі виробництва, розподілу і споживання суспільних благ вона повинна діяти аналогічно іншим господарюючим суб'єктам - максимально повно задовольняти потреби населення в суспільних благах.

Процес прийняття рішень державою як господарюючим суб'єктом заснований на:

1) прийнятих в економічній науці підходах до господарюючих суб'єктів, які діють на підставі максимізації її результатів;

2) прирівнювання політичного процесу прийняття рішення до діючого в умовах вільного ринку;

3) теорії ціни та ціноутворення.

У теорії суспільного вибору існують два протилежні підходи до визначення держави:

1) держава - це своєрідний «чорний ящик», що відбуваються в ньому, нам невідомі і непередбачувані. На вході у нього політична влада, що дається голосами виборців, а на виході певні політичні рішення. Процес функціонування держави неможливо піддати дослідженню, а можна контролювати тільки його результати - якість прийнятих рішень;

2) держава - це сукупність перебувають у постійній взаємодії елементів, до яких належать, наприклад, партії, кандидати, бюрократія. Їх діяльність контролюється населенням за допомогою надання або ж неподання голосів - вотуму довіри.

Центральне місце в теорії суспільного вибору займає проблема суспільних благ. Відмінною їх особливістю є те, що використання суспільних благ одним індивідом не виключає такої можливості для іншого. У цьому випадку виникає проблема - небажання деяких членів суспільства оплачувати виробництво благ.

Однією з причин створення держави прихильники теорії суспільного вибору називають необхідність ефективного розподілу і перерозподілу суспільних благ. Не завжди цим рухали критерії ефективності, а частіше за все інтереси конкретних осіб або групи - лобі.

Центральне місце в цій теорії займає процес прийняття рішень, які повинні відображати інтереси більшості населення. Але вирішення більшості не завжди буває оптимальним. У зв'язку з цим виникає ефект пристосування, коли меншість йде на прийняття нехай не оптимального, але підтримуваного більшістю рішення. У деяких ситуаціях досягнення одностайності вимагає використання занадто великої кількості ресурсів і часу, що є неефективним. Для уникнення цього ефекту доцільно скорочення кола осіб, що мають доступ до влади, що мають право приймати рішення.

Теорія суспільно вибору виходить з можливості виявлення індивідуальних потреб та їх інтеграції.

Виходячи з теорії суспільного вибору виробництво, розподіл і споживання суспільних благ має бути засноване на:

1) охопленні максимально широкого кола уподобань кінцевого одержувача суспільних благ;

2) незалежності від інших несуттєвих факторів;

3) одноголосності, яке полягає в тому, що процес виробництва, розподілу і споживання суспільних благ повинен регулюватися виходячи з інтересів більшості населення;

4) відсутності диктатури, яке полягає в тому, що інтереси жодного з членів суспільства не повинні домінувати над думкою більшості.

Процес суспільного вибору є одним з основних у національній економіці, багато в чому визначає характер її функціонування. Він повинен максимально повно враховувати індивідуальні переваги населення, виключаючи диктат меншості - неоптимальний для більшості населення вибір.