2. Сучасний стан споживчого комплексу національної економіки та основи управління його розвитком

Сьогоднішній стан галузей споживчого комплексу визначається сукупною дією двох груп основних причин, що впливають до того ж і на розвиток тенденцій становлення нової якості споживчого комплексу в цілому та окремих галузей та видів економічної діяльності, в нього входять.

До першої групи належать ті причини, які сформували стартові умови споживчого комплексу до початку ринкових перетворень в економіці країни.

Друга група причин пов'язана з завданнями, особливостями і реально сформованою практикою ринкових реформ в економіці Україні.

В умовах становлення ринкових відносин в економіці Україні найбільш негативними сторонами стану споживчого комплексу є:

 багаторазове зниження обсягів масових споживчих послуг на тлі різкого збільшення частки послуг у ВВП;

 необґрунтоване розширення імпорту споживчих товарів і продовольства, витісняє з внутрішнього ринку вітчизняних товаровиробників;

 звуження масштабів відтворення товарів і послуг споживчого профілю через втрату ринків союзних республік колишнього СРСР, зниження платоспроможного попиту населення, скорочення державних інвестицій в розвиток споживчого комплексу;

 орієнтація розвитку галузей і виробництв не на підвищення добробуту і якості життя всього населення, а на обслуговування високоприбуткових верств населення.

Ці негативні явища проходять на тлі різкого скорочення обсягів виробництва і розвалу галузей матеріального виробництва, що входять до складу споживчого комплексу або пов'язаних з його діяльністю технологічно.

В умовах реформування національної економіки України перейшла на економічно мало перспективну практику формування товарних ресурсів за рахунок імпорту з інших країн, насамперед, країн далекого зарубіжжя.

Іноземна експансія продовольства, енергоресурсів, ліків і споживчих товарів не тільки призвела до істотного витіснення з внутрішнього ринку країни вітчизняних товаровиробників, а й сприяла розвалу вітчизняних галузей харчової, легкої та фармацевтичної промисловості, промисловості будівельних матеріалів і ряду галузей машинобудування.

Україна перейшла кордон товарної залежності від іноземних постачальників. На закупівлю імпортного продовольства та енергоресурсів витрачаються колосальні кошти. Це знижує можливості інвестування в споживчий комплекс країни, виключаючи саму можливість державної підтримки його розвитку та вдосконалення.

Таким чином, сучасний стан і тенденції розвитку тих галузей споживчого комплексу, які пов'язані зі створенням і реалізацією ринкових видів послуг населенню соціального призначення, має наступні тенденції:

1. Поглиблення диспропорцій у розвитку окремих галузей і виробництв, що склалися в дореформений період.

2. Збільшення частки виробництва товарів і послуг для високоприбуткових верств і груп населення.

3. Різке скорочення частки окремих складових споживчого комплексу (культури, сфери відпочинку, виробництва споживчих товарів, їх сервісного обслуговування).

4. Постійне зниження маси і частки споживчих (продовольчих і непродовольчих) товарів і послуг соціального призначення, що надаються підрозділами споживчого комплексу, що відбувається в силу різкого погіршення їх фінансового стану, зростання неплатежів і передачі, що раніше перебували на їх балансі і передаються на баланси місцевих органів влади або проданих приватним індивідуальним або колективним власникам.

5. Зростання масштабів передачі відомчих об'єктів соціальної інфраструктури в процесі приватизації комерційним структурам із зміною профілю їх діяльності.

6. Прагнення державних підприємств галузей матеріального виробництва зберегти за собою наявні на їх балансі об'єкти соціального призначення та всебічне бажання акціонерних товариств та інших ринкових структур передати перебувають у їх власності об'єкти соціального призначення місцевій владі або вивести їх зі складу товариства з перетворенням в самостійні комерційні юридичні особи.

7. Зміна структури попиту на роботи та послуги соціального характеру при одночасному зростанні вимог до якості робіт і послуг (насамперед послуг дошкільних і шкільних установ, послуг освіти, туризму, фізкультури, спорту і т. д.).

8. Зростання диференціації рівня розвитку та надання населенню соціальних послуг при одночасному розширенні потреб у них практично в кожному регіоні і в кожному населеному пункті країни.

Організаційні основи управління, функціонування та розвитку секторів споживчого комплексу національної економіки складаються з наступних основних елементів:

1) суб'єктів (органів) управління;

2) об'єктів управління;

3) механізму, що впливає на стан, функціонування і розвиток споживчого комплексу і окремих його секторів.

Формування суб'єктів (органів) управління споживчого комплексу національної економіки і входять до його складу підрозділів здійснюється на базі діючого в країні законодавства. Воно включає ряд документів:

1. «Пакет» законодавчих і нормативних актів, що регулюють різні сторони багатоаспектної діяльності галузей і підрозділів, що входять до складу комплексу, їх взаємовідносин з державою, споживачами результатів праці, які створюються в окремих галузях і підгалузях комплексу, місцевими органами влади і господарського управління. У цей «пакет» входять Конституція України, Цивільний кодекс, закони, укази президента та постанови уряду, пов'язані з реалізацією соціальної політики держави і вирішенням соціальних завдань і проблем країни, а також положення про міністерствах і відомствах, інструкції і правила, які покликані регламентувати діяльність підприємств, установ і організацій споживчого комплексу, порядок обслуговування клієнтів, форми розрахунків з ними, процедури вирішення спорів і т. д. Сюди ж відносяться численні системи нормативних актів, що видаються відповідними міністерствами і відомствами, керівниками підприємств, організацій та установ, що входять до складу даного комплексу і визначають структуру підрозділів, систему органів і функцій управління низовими підрозділами галузей.

2. «Пакет» державних, регіональних та місцевих програм, що мають за мету вирішення конкретних завдань соціального розвитку, соціального захисту та соціальної підтримки населення.

3. Соціальні стандарти та нормативи забезпечення громадян продовольчими та непродовольчими товарами, а також послугами соціально-культурного та соціально-побутового призначення на рівні державних гарантій, передбачених чинним законодавством.

Споживчий комплекс - складний і багатопрофільний об'єкт управління. Як об'єкт управління його можна класифікувати за наступними ознаками (критеріями).

За видами діяльності комплекс ділиться на сфери: трудову, суспільно-політичну, культурно-духовну, соціально-побутову, охорону навколишнього середовища та середовища проживання, охорону здоров'я населення.

По сферах використання він поділяється на: соціально-економічну та соціально-побутову.

До групи галузей першого типу відносяться всі галузі, покликані забезпечити умови розширення відтворення робочої сили і всебічне її розвиток. Сюди входять: просвітництво, освіта, фізична культура, спорт, туризм і т. д. До другої - житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення і т. д., тобто всі ті галузі і види діяльності, які забезпечують умови життєдіяльності громадян.

Форми організації комплексу діляться на: лінійну або мережеву; точкову.

Лінійна форма організації галузей споживчого комплексу включає мережу транспортних комунікацій: залізних і автомобільних доріг, ліній зв'язку та міського пасажирського транспорту і т. д.

Точкова форма являє собою окремі об'єкти соціальної сфери: стадіони, лікарні, школи, вузи і т. п.

За галузевою ознакою споживчий комплекс являє собою конкретні галузі та види діяльності.

За формами власності об'єкти споживчого комплексу розподіляються на державні, муніципальні, змішані, приватні.

Способи надання результатів праці (матеріальних благ, робіт і послуг) поділяються на платні, пільгові і безкоштовні.

По каналах формування та рівнями розподілу матеріальних (речових) і духовних благ, створюваних у галузях споживчого комплексу, він ділиться на магістральні, регіональні, локальні сегменти.

У цьому випадку споживчий комплекс відповідає рівням організації національної господарської системи та включає в себе споживчі комплекси регіонів (міста, району, села і т. д.), конкретних господарюючих суб'єктів (підприємства, фірми, асоціації), цілих галузей і окремих особистостей.

Наведена класифікація галузей сприяє їх систематизації і об'єднання в єдиний блок національного господарства, що характеризується спільністю цілей і завдань функціонування, єдністю інтересів та умов здійснення намічених цілей і завдань, а також дає можливість виявити масштаби і напрями впливу органів управління, ступінь і важелі їх впливу на об'єкти управління для отримання очікуваних конкретних кінцевих результатів господарювання в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

При цьому кожна з використовуваних ознак (критеріїв) несе на собі певне навантаження в процесі створення і функціонування організаційно-економічного механізму управління споживчим комплексом країни в цілому, окремими його галузями, підгалузями і видами економічної діяльності. А необхідність самої класифікації пов'язана з відмінністю умов діяльності комплексу і входять до його складу елементів.

Функціонування національної економіки країни вимагає активного управлінського впливу з боку держави на ті процеси, що відбуваються в ній, у зв'язку з:

• необхідністю координації безперервного динамічного і збалансованого розвитку всіх елементів комплексу;

• вимогами «стикування» масштабів і темпів розвитку всіх елементів комплексу і його самого в цілому з комплексом галузей виробничої сфери національної економіки, з її регіональними та іншими складовими;

• потребами виявлення пріоритетів розвитку окремих елементів комплексу, що мають першочергове значення на конкретному історичному етапі розвитку держави і суспільства, у найближчій і більш віддаленій перспективі;

• завданнями пошуку та розподілу усіх ресурсів, що йдуть на розвиток і нормальне функціонування галузей комплексу;

• потребами забезпечення процесу ефективного управління як споживчим комплексом національної економіки в цілому, так і входять до його складу галузями, підгалузями і видами економічної діяльності на основі створення раціональної системи організації управлінського процесу, оптимального розподілу управлінських функцій і відповідальності у рамках цієї системи по окремих ланках і рівнями управління.