Дієприкметник

Дієприкметник як форма дієслова. Проміжний морфологічний характер цієї форми. Дієслівні і прикметникові характеристики дієприкметника. Активні і пасивні дієприкметники. Рід, число, відмінок, стан, вид і час дієприкметників.

Творення дієприкметників. Активні дієприкметники теперішнього часу; їх вживання в сучасній українській літературній мові. Активні дієприкметники минулого часу. Пасивні дієприкметники минулого часу обох видів. Перехід дієприкметників у прикметники (ад’єктивація) та в іменники (субстантивація). Наголос у дієприкметниках.

Безособові дієслівні форми на -НО, -ТО.

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник як форма дієслова. Дієслівні і прислівникові характеристики дієприслівника. Значення дієприслівників доконаного і недоконаного видів. Творення і синтаксична роль дієприслівників. Перехід дієприслівників у прислівники (адвербіалізація) і прийменники (препозитивація). Наголос у дієприслівниках.

ПРИЙМЕННИК

Прийменники як службові слова, що виражають відношення (просторові, часові і т. ін.) між повнозначними словами. Морфологічний склад прийменників. Перехід самостійних слів і словосполучень у прийменники. Прислівникові і відіменні прийменники. Вживання прийменників з певними відмінками іменників та субстантивованих слів. Синоніміка прийменників.

СПОЛУЧНИК

Сполучники як службові слова, що виражають зв’язок між словами та реченнями. Синтаксичні функції сполучників. Прості, складні і складені сполучники. Сполучники сурядності і підрядності. Перехід повнозначних слів у сполучники. Сполучні слова; їх відмінність від сполучників.

ЧАСТКИ

Частки як службові слова, що вносять певні відтінки у значення слів чи речень. Функції часток. Зв’язок часток з іншими частинами мови. Частки препозитивні і постпозитивні. Групи часток за значенням. Словотворча роль часток. Формотворчі частки. Основні і варіантні форми часток.

ЗВ’ЯЗКА

Службова функція дієслова БУТИ.

МОДАЛЬНІ СЛОВА

Модальні слова як окрема лексико-граматична група слів. Поділ модальних слів за значенням; їх синтаксична роль.

ВИГУКИ

Вигуки як слова, що виражають емоції та волевиявлення. Роль їх у реченні. Первісні і похідні вигуки. Групи вигуків за значенням; їх уживання. Звуконаслідувальні слова. Перехід у вигуки повнозначних слів. Вживання вигуків у реченні як еквівалентів (замінників) інших слів – іменників і дієслів.

Принципи морфологічного аналізу слова.

Критерії та норми оцінювання знань студентів

При вивченні курсу СУЛМ “Морфеміка, словотвір, морфологія” використовуються такі види контролю знань:

• поточний контроль проводиться на практични / семінарських заняттях шляхом виставлення балів за усні відповіді та виконання практичних завдань, тестових чи інших письмових робіт. Кількість балів коливається від нуля до п’яти (Відсутність на занятті з будь-якої причини або абсолютна пасивність оцінюється у «0» балів);

• підсумковий модульний (тематичний) контроль проводиться шляхом складання колоквіумів з окремих тем, які оцінюються у вигляді балів (від 1 до 5), або через виконання тестових контрольних робіт, що мають ______-бальну шкалу вимірювання знань з наступним переведенням в оцінки;

• поточний контроль за виконанням самостійної / індивідуальної роботи проводиться в аудиторний і позааудиторний час шляхом представлення конспектів, рефератів, виконання експрес-тестів, укладання карток, перфокарт, перевірних робіт тощо і оцінюється у балах (від 1 до 5);

• заліковий / екзаменаційний контроль може здійснюватись виключно у формі письмового контрольного тесту на _____ балів (_____ - “відмінно”, _______ - “добре”, _______ - “задовільно”, ______ - “незадовільно”). Така форма контролю передбачена для студентів, які хочуть поліпшити показники загальної кількості балів чи тих, хто навчався на екстернатній формі / за індивідуальним планом.

Оцінка	Характер відповіді, повідомлення
“5” відмінно	Студент вільно і повно володіє теоретичним матеріалом в усіх його аспектах, здатний донести цей матеріал до свідомості інших, аргументуючи будь-яке його положення; виявив творчі здібності в опрацюванні поставленої проблеми; уміє встановлювати міжпредметні зв’язки, грамотно коментувати історію питання, кваліфіковано веде дискусію. При відповіді абсолютно відсутні будь-які помилки.
“4” добре	Студент добре володіє навчальним матеріалом, спроможний з незначною сторонньою допомогою аналізувати, узагальнювати, переконструйовувати його. Визначення мовних явищ і понять бездоганні. Фактичні помилки у відповіді відсутні. У разі, якщо матеріал винесено на самостійне опрацювання, студент демонструє вміння не лише переказувати, а й аналізувати матеріал, даючи прочитаному власну оцінку, аргументуючи висловлені тези загальновідомими доказами. При підготовці до питання, винесеного на самостійне вивчення, студент опрацював більшість запропонованих додаткових посібників, рекомендованих викладачем. Рівень мовленнєвої культури задовільний, хоча у висловленнях зустрічаються до двох мовленнєвих помилок.
“3” задовільно	Студент досить послідовно і логічно відтворює матеріал лекції. У разі самостійного вивчення теми – може переказати більшу половину матеріалу, спираючись на власний конспект, проте не може обґрунтувати висловлені думки, неточно дає визначення окремих мовних фактів; відповідає на більшість питань, що конкретизують відповідь; може навести окремі завчені приклади, проте не завжди точно; застосовує набуті знання лише у стандартних ситуаціях (виконуючи вправи чи завдання, аналогічні з домашніми). У відповіді допускає до 4-х фактичних, 5-и мовленнєвих помилок.
“2” незадовільно	Студент відтворює уривчастими реченнями окремі цілісні смислові фрагменти прослуханої лекції або самостійно опрацьованого матеріалу, що становить 1/3 частину загального обсягу змісту певної теми; участь студента у діалозі обмежується однією чи двома елементарними репліками, що не враховують ситуації спілкування. Студент в основному не розуміє того, про що повідомляє, сплутує мовні факти, що спричиняє до грубих фактичних помилок; не може навести приклади; допускає 8 мовленнєвих неточностей.