3. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Окремої уваги заслуговують ситуації, коли шкода була завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Відповід­но до ст. 1188 ЦК передбачається кілька можливих ситуації такого характеру. Одні із них полягають у тому, що: а) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; б) за на­явності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодо­вується; в) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці за­лежно від обставин, що мають істотне значення. Інакше кажучи йдеться про те, що у зазначених випадках завдана шкода відшкодо­вується на загальних підставах. І тільки у випадках, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодува­ти незалежно від їхньої вини.

У цьому зв'язку постає закономірне питання стосовно суб'єктив­ної умови обов'язку з відшкодування шкоди у разі її завдання потер­пілому при відсутності вини особи, зобов'язаної цю шкоду відшкодо­вувати. В цивілістичній доктрині єдиного погляду на його вирішення не існує. Однак більшість вчених-цивілістів дотримується думки, що покладення на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підви­щеної небезпеки, обов'язку відшкодувати шкоду, коли вина цієї осо­би відсутня, ґрунтується на суб'єктивній умові, яка має назву «ризик». Суть останнього полягає у тому, що особа, на яку покладається обов'язок з відшкодування шкоди, обирає діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди, свідомо, не виключа­ючи несприятливого результату цієї діяльності і пов'язаного з нею імовірного завдання шкоди. Діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність завдання шкоди, може супроводжуватися різ­ними обставинами, у тому числі тими, що можуть виникнути раптово і стовідсоткової впевненості особи в протилежному не існує.

Щоправда, деякі із таких обставин законодавець враховує, припус­каючи можливість, у разі їх виявлення, зменшення розміру відшко­дування або звільнення особи від обов'язку відшкодувати потерпіло­му шкоду. З урахуванням цього законодавцем встановлена кілька підстав, за наявності яких розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, може бути зменшений. Серед них груба необережність потерпілого, майнове становище відповід­альної за шкоду фізичної особи.

Наявність у поведінці потерпілого грубої необережності не надає підстав для відмови у відшкодуванні завданої йому шкоди навіть то­ді, коли така необережність сприяла виникненню або збільшенню розміру шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК). У даному разі може йтися тільки про зменшення розміру відшкодування залежно від ступеня вини по­терпілого. Виняток із цього правила складають випадки, передбачені законом. Наприклад, вина потерпілого не враховується у разі відшко­дування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, або у разі відшкодування витрат на поховання (ч. 3 ст. 1193 ЦК). Не враховується вина також малолітньої фізичної особи (ч. 3 ст. 31 ЦК) та фізичної особи, визнаної недієздатною (ч. 4 ст. 41 ЦК).

Щодо зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джере­лом підвищеної небезпеки, залежно від майнового становища фізич­ної особи, зобов'язаної цю шкоду відшкодовувати, то, як свідчить су­дова практика, відбувається це у виняткових випадках, коли стяг­нення шкоди у повному обсязі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

При вирішенні питання стосовно зменшення розміру відшкоду­вання завданої шкоди слід мати на увазі наступні три обставини: а) зменшення розміру відшкодування завданої шкоди можливе за­лежно від матеріального становища тільки особи фізичної; б) рі­шення про зменшення розміру відшкодування завданої шкоди прий­має тільки суд: в) не може бути зменшений розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у разі злочину (ч. 4 ст. 1193ЦК).

Серед обставин, наявність яких створює підставу для звільнення особи від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом під­вищеної небезпеки, насамперед слід виділити три: а) непереборну силу; б) умисел потерпілого; в) протиправне заволодіння іншою особою транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом.

Непереборна сила (ч. 5 ст. 1187 ЦК) як надзвичайна або невідво­ротна за даних умов подія (ч. 1 ст. 263 ЦК) може розглядатися як під­става звільнення особи від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за умови, якщо вона безпосередньо була при­чиною неможливості контролю людини за діяльністю, що є джере­лом підвищеної небезпеки. Наприклад, під час використання транс­портного засобу для перевезення пасажирів, останнім, за причини стихійного лиха (сильного землетрусу, пожежі від блискавки тощо), була завдана шкода. У даному разі завдання цієї шкоди не стане під­ставою для виникнення обов'язку особи щодо її відшкодування. І це зрозуміло, оскільки у таких випадках навряд чи можна взагалі вважа­ти, що шкода була завдана саме джерелом підвищеної небезпеки.

Що стосується умислу потерпілого, то слід відмітити, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується будь-коли (ч. 5 ст. 1187, ч. 1 ст. 1193 ЦК).

Звільнення особи від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, можливе на умовах, передбачених ч. З ст. 1187 ЦК, а саме, коли інша особа неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом. У таких ви­падках обов'язок з відшкодування шкоди покладається на проти­правне діючу особу на загальних підставах.

Від протиправних дій інших осіб слід відрізняти протиправну діяльність з використання транспортного засобу, механізму або ін­шого об'єкта особою, якій цей об'єкт власник (роботодавець) пере­дав в управління як працівникові, найнятому на роботу за трудовим договором, або у службових цілях, якщо транспортний засіб викорис­товується в особистих цілях. У даному разі діяльність найнятого за трудовим договором працівника буде протиправною. Однак проти­правне заволодіння транспортним засобом буде відсутнім, оскільки він із володіння його власника фактично не вибуває. Тому останній не звільняється від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої вна­слідок такої протиправної діяльності найнятого працівника. Останній буде зобов'язаним відшкодувати шкоду лише власникові транспорт­ного засобу за правилами зворотної вимоги (регресу).

Лекція 30