2. Відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітньою особою.

Згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітніми визнають фізичних осіб віком від 14 до 18 років. Незважаючи на те, що дані особи на­ділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, таки­ми, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Однак, незважаючи на те, що в цьому віці особи вже досягли пев­ного психічного рівня та мають певний життєвий досвід, щоб оціню­вати свої вчинки та нести за них відповідальність, вони, у переваж­ній більшості випадків, не мають достатньої кількості майна, коштів чи інших матеріальних ресурсів, яких було б достатньо для відшко­дування завданої ними шкоди. Враховуючи ці обставини, законода­вець, окрім визнання за неповнолітнім здатності нести відповідаль­ність за завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179 ЦК України), встановлює, що у разі відсутності у неповно­літньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками (усинов­лювачами) або піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функ­ції піклувальника, то і цим закладом (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основ­на вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до не­повнолітнього, і лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, як співвід­повідачі будуть факультативне притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Коли майна неповнолітнього виявиться цілком достатньо для то­го, щоб відшкодувати завдану ним шкоду в повному обсязі, питання про притягнення до відповідальності інших осіб не виникає взагалі.

При цьому батьки (усиновлювачі), піклувальники та заклад, що виконує функції піклувальника, будуть відшкодовувати завдану не­повнолітнім шкоду лише у тій частці, яка залишилася після того, як шкоду відшкодувала неповнолітня особа, а у разі, коли у непов­нолітнього взагалі немає майна, — у повному обсязі.

Протиправніть поведінки вказаних осіб полягає у тому, що во­ни неналежне виконали покладений на них обов'язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому вина батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вони будуть відповідати за завдану ним шкоду, якщо не дове­дуть, що вона завдана не з їхньої вини.

Певна специфіка притаманна випадку відшкодування шкоди, завданої спільними діями кількох неповнолітніх осіб. У цьому разі шкода відшкодовується ними у частці, яка визначається за домов­леністю між ними або за рішенням суду (ч. 1 ст. 1182 ЦК України), а у разі, коли один із них на момент завдання шкоди перебував у за­кладі, який за законом здійснює щодо неповнолітніх функції піклу­вальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, що ви­значається за рішенням суду (ч. 2 ст. 1182 ЦК України).

На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми осо­бами, момент припинення відповідальності батьків (усиновлюва­чів), піклувальників та закладу, який здійснює щодо неповноліт­нього функції піклувальника, залежить від досягнення ним повно­ліття та певних інших обставин. У зв'язку з цим ці особи звільняються від субсидіарної відпо­відальності за протиправне діяння неповнолітнього у разі:

1) якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досяг повноліт­тя (ч. З ст. 1179 ЦК України);

2) якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власни­ком майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття (ч. З ст. 1179 ЦК України).

Така позиція законодавця пов'язується насамперед з тим, що у зазначених випадках неповнолітня особа фактично набуває повної дієздатності або стає спроможною відшкодувати завдану нею шкоду в повному обсязі. Однак досягнення повноліття це не єдиний спосіб набуття повної цивільної дієздатності, оскільки чинне законодавство передбачає й інші його способи (ч. 2 статей 34, 35 ЦК України). І тому для непов­нолітніх осіб, які набули повної цивільної дієздатності, наприклад, завдяки емансипації встановлюється специфічний порядок відшко­дування шкоди. При цьому правові наслідки відшкодування став­ляться у залежність від того, чи була надана письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників на набуття неповнолітньою особою повної дієздатності тоді, коли ця згода потрібна. У разі, ко­ли такої згоди не було, наприклад, при одержанні повної дієздатно­сті на підставі рішення суду неповнолітній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1180 ЦК України), а батьки субсидіарно не відповідають.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника, позбавляються пра­ва зворотної вимоги (регресу) щодо неї (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

3. Відшкодування шкоди, заподіяної недієздатною особою, особою, яка обмежена у дієздатності, та особою, яка не може усвідомлювати значення своїх дій та (чи) керувати ними (адієздатною особою).

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом, оскіль­ки не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ни­ми внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу (ст. 39 ЦК України). Оскільки ця фізична особа є недієздатною, то вона також є і неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідаль­ність за завдану нею шкоду. Згідно з ч. 1 ст. 1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зо­бов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, дис­пансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притя­гнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) не­дієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони визнані опікунами.

Оскільки на недієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закла­дом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється у разі поновлення у цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК України). Однак незважаючи на загальне правило, що за шкоду, завдану недієздатною особою, відповідальність несе своїм майном опікун, законодавець вводить певні умови (ч. 2 ст. 1184 ЦК України), за повної сукупності яких шкода може бути відшкодована з майна самої недієздатної особи. До таких умов належать:

1) смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2) наявність достатнього для відшкодування шкоди майна у не­дієздатної особи;

3) шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Відшкодування такої шкоди за рахунок майна недієздатної осо­би може проводитися частково або у повному обсязі лише за рішен­ням суду. Іншим видом специфічних суб'єктів є особи, обмежені у дієздат­ності на підставах і в порядку, передбачених ст. 36 ЦК України. Попереднє цивільне законодавство абсолютно замовчувало пи­тання про відшкодування шкоди, завданої особами, обмеженими у дієздатності. Натомість у ст. 1185 ЦК України вводиться норма, згідно з якою шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздат­ність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підста­вах. Це означає, що хоча дієздатність цієї особи обмежена, однак вона наділена повним обсягом деліктоздатності, що унеможливлює притягнення до відповідальності за шкоду, завдану так ими особами, ін­ших осіб, наприклад піклувальників. Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або пов­ністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шко­ди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо. У зв'язку з тим, що у зазначених діях осо­би, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, за­вдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлюва­ла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодо­вується (ч. 1 ст. 1186 ЦК України). Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

По-перше, суд може, враховуючи матеріальне становище потер­пілого та особи, яка завдала шкоди, постановити рішення про від­шкодування фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, завданої шкоди частково або у повному обсязі (ч. 1 ст. 1186 ЦК України). Такий «жест справедливості» з боку законодавця, на нашу думку, не лише глибоко суперечить принципу рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України), але може обернутися певним зловживанням з бо­ку заінтересованих осіб, оскільки чітко не визначає, як має враховува­тися та яким є матеріальний стан зазначених осіб, а також чи на всі ви­ди заподіяння шкоди поширюється це правило. Для прикладу, в ЦК Російської Федерації діє подібна норма, однак вона поширюється лише на випадки, коли шкода заподіяна життю та здоров'ю.

По-друге, варто взяти до уваги те, яким чином особа опинилась у такому стані. Якщо такий стан не залежав від її волі, то відпо­відальність до даної особи не застосовується, але коли фізична осо­ба, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану¹, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними внаслідок вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах (абз. 2 ч. 1 ст. 1186 ЦК України).

По-третє, важливе значення має те, що стало підставою стану, в якому фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Якщо такий стан наступив внаслідок психічного розладу або недоумства особи, то відповідальність за за­вдану в такому стані шкоду згідно з ч. 2 ст. 1186 ЦК України може покладатися на чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, але лише за таких умов:

1) вони знали про психічний розлад або недоумство особи;

2) вони проживали разом з особою;

3) вони не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Рішення про відшкодування цієї шкоди чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми постановляється судом.

Лекція 29