4. Розрахунки за інкасовими дорученнями.

Інкасо є однією із найста­ріших банківських операцій. На відміну від розрахунків за акредити­вом, при використанні сторонами за договором розрахунків у формі інкасо уповноважена на отримання платежу сторона (продавець), ви­конавши зобов'язання за договором, доручає банку отримати платіж від іншої стороні (покупця), при цьому пред'являючи для підтвер­дження виконаних зобов'язань відповідні документи. Що стосується поняття «інкасо», то воно надається як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях. Так, згідно з Інструкцією інкасування (інка­со) є здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахун­ковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах. Відповідно до ст. 1099 ЦК у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дору­ченням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одер­жав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Надане поняття максимально набли­жується до міжнародних стандартів. Із змісту зазначеної статті ви­пливає, що відносини, які виникають між клієнтом і банком-емітен­том, відносяться до договору доручення. Однак в юридичній літера­турі існує інша точка зору, згідно з якою конструкція договору дору­чення не враховує усього комплексу правових відносин по інкасо. Раніше висловлювалась ще одна точка зору, згідно з якою розрахун­кові операції по інкасуванню банком коштів платника були віднесені до односторонніх правочинів. Не можна вважати цю позицію вір­ною, оскільки правовідносини, які виникають між клієнтом і банком, мають договірний (двосторонній) характер і тільки при згоді банку може бути виконано доручення клієнта. При відсутності будь-якого документа чи невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню на банк покладено обов'язок негайно повідо­мити про це клієнта. Л. Г. Єфімова вважає інкасові операції абстракт­ними правочинами, незалежно від договору між платником і отриму­вачем коштів, за яким здійснюються розрахунки. Це пов'язано з тим, що банк-емітент, виконуючий інкасове доручення від імені свого клієнта та за його рахунок, є його представником.

Отже, правову природу інкасо необхідно розглядати з двох пози­цій: як договір доручення і як правочин особливого роду, в якому по­винні мати місце два правоприпиняючі факти: з боку довірителя - це отримання вигоди від правочину, а з боку платника - отримання пра­ва власності на товар. Причому дія доручення стосовно банку припи­няється виконанням інкасового доручення банком-посередником, а правовідносини між платником і довірителем за інкасо зберігаються до виникнення названого фактичного складу.

Серед загальних ознак, притаманних інкасо, слід виділити: дору­чення клієнта банку отримати (інкасувати) кошти від платника чи отримати згоду виплатити гроші (акцепт платежу); виконання до­ручення за рахунок клієнта; виконання доручення банком-ремітентом самостійно або за допомогою інкасуючого банку.

Суть інкасо, таким чином, полягає в тому, що інкасо - це банків­ська операція, в якій сторона, яка виконала свої обов'язки за договором, надає доручення банку отримати платіж чи акцепт векселю від іншої сторони проти пред'явлення відповідних документів.

Документи, за яшми здійснюються операції за інкасо, Уніфікова­ними правилами поділяються на дві груш: фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки та інші подібні документи, які використовуються для отримання грошових платежів) і комерційні документи (рахунки-фактури, транспортні накладні, товаророзпорядчі чи імлі документи, які не є фінансовими). У зв'язку з цим існу­ють два види інкасо: часте інкасо; документарне інкасо.

Перший вид - це Інкасо фінансових документів, які не супровод­жуються комерційними документами. Другий вид означає інкасо фі­нансових документів, які супроводжуються комерційними докумен­тами та інкасо комерційних документів, які не супроводжуються фінансовими документами.

Залежно від строку оплати можна виділити: інкасо з оплатою по пред'явленні; інкасо з відстроченням платежу.

Виконання інкасового доручення регламентується ст. 1100 ЦК. У першому випадку виконуючий банк повинен здійснити платіж негай­но після отримання інкасового доручення. В інкасовому дорученні клієнт має дати вказівки про умови, згідно з якими документи, що пе­редані банку, можуть бути віддані платнику. Виконуючи доручення клієнта, банк має керуватися тільки інструкціями, зафіксованими в інкасовому дорученні. У разі відмови платника від оплати (чи акцеп­ту платежу) на виконуючий банк покладається також обов'язок не­гайно повідомити про це клієнта. Такий же обов'язок покладається і в разі відсутності будь-якого документа або невідповідності докумен­тів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню. При не усуненні зазначених недоліків банк повертає документи без виконання.

Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержа­ні, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для офор­млення інкасової операції.

Інкасо з відстроченням платежу - це платіж, при якому виконую­чий банк повинен для отримання акцепту платника представити до­кументи до акцепту негайно після отримання інкасового доручення, а вимога платежу має бути виконана не пізніше дня, вказаного в доку­менті строку платежу.

Часткові платежі можуть бути прийняті у випадках, якщо це вста­новлено банківськими правилами, або за наявності в інкасовому до­рученні спеціального дозволу.

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та (або) видатків.

Залежно від способу зарахування грошових коштів на рахунок клієнта можна виділити: поштове інкасо; телеграфне інкасо; елек­тронне інкасо.

Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта та запитати у нього вка­зівки щодо подальших дій. У разі неотримання їх у строк, встановле­ний банківськими правилами (а якщо він не встановлений, - в розум­ний строк), виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові (ст. 1101 ЦК).